Що означав перформанс Марини Абрамович на фестивалі "Ґластонбері"
На вихідні в Британії відбувся музичний фестиваль Ґластонбері. Одним із його найяскравіших моментів став перформанс культової мисткині Марини Абрамович, який називається "7 хвилин колективної тиші". Розповідаємо, що він означає.
Тема цьогорічного фестивалю — "Мир", але навіть з огляду на цю концепцію те, що Абрамович зробила на фестивалі, було чимось нетрадиційним. Музичні фестивалі існують для того, аби стати для відвідувачів можливістю ескапізму та втечі від реальності, але Абрамович вдалося перетворити Ґластонбері на храм роздумів. "Люди приходять на фестиваль гарно провести час. П’ють, вживають наркотики, погода хороша. Але я прошу їх помовчати і подумати про стан цієї планети, яка зараз справді перетворилася на пекло", — наголосила вона, вказавши на такі проблеми, як глобальне потепління, російсько-українська війна, збройний конфлікт Ізраїля та Палестини.
Марина Абрамович зробила мовчання найпотужнішим інструментом у своїй роботі — варто тільки згадати проєкт "Художник присутній" 2010 року: більш ніж 700-годинний статичний, мовчазний перформанс, під час якого мисткиня нерухомо сиділа в музеї МоМа у прямокутнику зі скотчу на підлозі, а навпроти неї стояв стілець, на який запрошували сідати гостей музею. З кожним, хто сідав на стілець, вона підтримувала зоровий контакт.
На "Ґластонбері" для Марини Абрамович було заплановано загалом лише п’ять хвилин на сцені, які перетворилися на десять, коли головна зірка Ґластонбері, Пі Джей Харві, чий виступ мав відбутися після Абрамович, відмовилася від однієї пісні зі свого сету, щоб подовжити час для легендарної мисткині.
"Є журналісти, які запитують мене: "Як художниця, що ви збираєтеся робити, враховуючи весь жах, що відбувається навколо?" — розповідає Абрамович. — Я знаю, що роблю, але що ви робите як журналіст, як режисер? Усі ми маємо можливість впроваджувати зміни". Це стосується й моди, незважаючи на те, що галузь, здавалося б, закриває очі на катастрофи, які відбуваються навколо неї, додає мисткиня.
Художниця з’явилася на сцені у шовковому халаті у стилі кімоно, який створив для неї її близький друг Ріккардо Тіші. "Мода перебуває в стані кризи, — каже Абрамович. — Таке відчуття, що дизайнери переходять з одного бренду в інший, і все. Але вчора відбувся аукціон одягу Вів’єн Вествуд, я шукала там щось і думала, наскільки революційною, неймовірно прогресивною вона була на той час, розмірковуючи про суспільство та говорячи про важливі речі. Тоді я подумала про Ріккардо та про те, як він змінив світ, вивівши кутюр на вулицю, створивши спільноту геїв і трансгендерів у світі моди. У той час ніхто цим не займався".
Рікардо Тіші і Абрамович давно співпрацюють. Дизайнер створив костюми для опери Абрамович "7 смертей Марії Каллас", а вона свого часу була художньою керівницею його шоу Givenchy весна/літо 2016 року, яке відбулося на 14-ту річницю трагедії 11 вересня у Нью-Йорку. "Ріккардо створив неймовірну концепцію, — сказала Абрамович про її вбрання для Ґластонбері. — Я думала, як представити цю ідею, а він зробив надзвичайну сукню як символ миру. Коли я просто стою в цій сукні, це зовсім не схоже на щось особливе, але коли розкрити руки, вбрання дивовижним чином перетворюється на знак миру. Це вбрання мусить опинитися в музеї".
Ось як сам дизайнер описує свою ідею: "Оскільки це було повідомлення про мир через тишу, ми подумали, що насправді означає тиша: це завжди продовження дійсно сильних емоцій. Саме це мала втілювати ця сукня. Натхнення прийшло у великому мистецтві японського кімоно".
Протягом багатьох років мода грає особливу роль у творчості мисткині. У 70-х роках, розповідає вона, художники "носили лише брудні джинси... Ворогом була мода, червоні губи та червоний лак для нігтів, і все, де ви занадто старалися. Це сприймалося як щось жахливе, — згадує вона. — Я ж завжди відчувала себе дуже некрасивою як жінка і ніколи не відчувала себе в безпеці як художниця. У мене ніколи не було впевненості як у жінки". Але потім, зізнається вона, мода стала її інструментом. "Це не погано — відчувати силу, почуватися справді добре у своєму одязі. Я зрозуміла це і перестала відчувати провину за те, що люблю моду".
Виступ Марини Абрамович на фестивалі Ґластонбері може стати новою вершиною для художниці. "Скрізь у світі так багато гніву, і всюди є війни, глобальне потепління, бідність, — каже мисткиня — Що я хотіла сказати людям, це насамперед те, що коли ви змінюєте себе, ви змінюєте інших". Вона навела приклад Махатми Ганді — як взірець революційних змін через мир. "Ми відкидаємо таку можливість. Мовчання — це не опір, це не протест. Мовчання означає створення зв’язку із собою та іншими. Ми завжди когось критикуємо, але ніколи не дивимося на себе".
За матеріалами Vogue.co.uk
