До VOGUE UKRAINE LEADERS 2024 залишилось:
КУПИТИ КВИТКИ

"Між прощанням і поверненням": про що нова виставка в Мистецькому Арсеналі

До 4 серпня в Мистецькому Арсеналі триватиме виставка "Між прощанням і поверненням", у якій художники та художниці рефлексують про рідні для них місця, до яких неможливо повернутися. Vogue.ua пройшовся виставкою разом із кураторами та розповідає про неї найцікавіше.

Виставка "Між прощанням і поверненням"

На відкритті виставки, що розпочала роботу 30 травня в межах фестивалю "Книжковий Арсенал", директорка Мистецького Арсеналу Олеся Островська-Люта зазначила, що тема експозиції дуже резонує з фокус-темою книжкового форуму. Його учасники цьогоріч говорили і рефлексували про життя на межі — а зокрема і про життя неподалік лінії зіткнення, у прифронтових містечках та селах, де діюча кав’ярня викликає захоплення, так і про життя в умовно тилових містах, де ця межа може пролягти будь-якої миті, коли летять ракети. Водночас кураторки виставки "Між прощанням і поверненням", Наташа Чичасова, Ася Цісар та молодша кураторка Анастасія Гаразд, разом із сімнадцятьма художниками та художницями пропонують глядачам розмову про ті місця на межі, які сьогодні неможливо відвідати фізично, бо вони окуповані чи знищені ворогом, проте ми повертаємося туди у своїх спогадах, мріях та снах.

Реклама
Робота Ольги Кузюри "Спільний спогад. Акт памʼятання", для якої оприявнено фрагменти інтерʼєру помешкання єврейської родини зі Львова

Розповідаючи про виставку, кураторка та керівниця відділу програм сучасного мистецтва Наташа Чичасова зізнається: виставка стала великим викликом для всієї команди та для неї зокрема, оскільки через неї кураторки, художники і художниці говорили здебільшого про особистий досвід.

"Насіння України", авторка Алевтина Кахідзе

"На цій виставці ми говоримо про недоступність втрачених місць, які дуже дорогі для нас і до яких ми не можемо дістатися фізично, а також про те, як мистецтво допомагає нам наблизитися до рідного дому, якого вже немає, чи просто навіть думати про нього та відрефлексовувати біль. Ми сподіваємося, що ці роботи зрезонують багатьом глядачам, адже кількість людей, яким довелося пережити досвід вимушеного переселення, у часи повномасштабної війни значно зросла. Хоч би як нам інколи хотілося "втекти" і продовжувати жити нормальним життям, на жаль, це неможливо".

Роботи Дар’ї Молокоєдової "Халабуда" та Ольги Кузюри "Спільний спогад. Акт памʼятання" у просторі Мистецького Арсеналу

Більшість учасників виставки через свої живописні полотна, інсталяції та відеороботи говорять про власний дім і безмежну любов до нього. Відкриває експозицію живопис Катерини Алійник "Блакитне небо на тлі темних полів", створена спеціально для виставки. На ньому художниця, яка народилася в Луганську, зображує вид з гори Карачун, розташованої неподалік міста Слов’янськ, де її родина мала дачу. З городу Катерина в дитинстві разом із мамою часто споглядала гору, що була для неї символом певних дитячих мрій, адже мати обіцяла, що, коли донька виросте, то підніметься на ту вершину. Сама ж робота народилася зі сну матері мисткині, якій якось наснилося, що гору Карачун розбирають. У своїй роботі Алійник замальовує зниклу гору та стриману й брутальну красу пейзажу українського Сходу, даючи можливість нам подивитися на Луганщину очима художниці.

Живописна робота Катерини Алійник "Блакитне небо на тлі темних полів"

Із твором Алійник резонує інсталяція художниці Катерини Єрмолаєвої "Блокада спогадів", що продовжує її проєкт, створений для PinchukАrtСentre 2015 року. У ньому вона висловлюється про досвід втрати дому через окупацію Донецька 2014 року. Але якщо Алійник звертається до образів рідного для неї краєвиду, який сьогодні став символом втраченого дому, то Катерина Єрмолаєва міркує про втрачений фізичний простір. В інсталяції вона відтворює спогади про дім, що залишився в окупованому Донецьку: звертається до повторюваних снів — про бабусю, її квартиру, вулиці дитинства і їхнє руйнування, розповідаючи особисті історії. Щоб роздивитися "Блокаду спогадів", треба зайти в кімнату, відділену від основного простору виставки шторою, — це дає відчуття герметичності та перебування сам на сам зі спогадами мисткині, що зрештою провокує глядача на занурення у власні спогади. ""Блокада спогадів" — робота про те, що, втрачаючи дім, ми втрачаємо не просто фізичне місце, а цілий світ, і саме цей всесвіт відтворює художниця", — говорить кураторка Наташа Чичасова.

Інсталяція "Блокада спогадів: сни" Катерини Єрмолаєвої

Про те, що занурення в болісні спогади та травму зрештою може мати терапевтичний ефект, розповідає проєкт Елізи та Георгія Мамардашвілі "Руки, що тягнуться до інжиру" — серія малюнків на папері та тканині. Це спільна робота Елізи, яка родом із Запоріжжя, та її батька, що народився та виріс у Грузії та пізніше переїхав в Україну. На малюнках, перші з яких були зроблені Георгієм Мамардашвілі у Запоріжжі одразу після початку вторгнення, той фіксує власні відчуття у перші дні війни та водночас — спогади про рідну Грузію, яка теж зазнала наступу того самого ворога.

Роботи Елізи Мамардашвілі та Георгія Мамардашвілі із серії "Руки, що тягнуться до інжиру"

Проте в центрі уваги виставки не лише катастрофа російського вторгнення в Україну. Експозиція також розповідає про повторювані досвіди вигнання з рідних місць протягом століття: від історії українських Ді-Пі (displaced persons) періоду Другої світової війни до тих, хто мусив покинути домівку через затоплення територій під час будівництва Кременчуцької ГЕС у середині ХХ століття. "Нам було важливо зазначити, що насправді це циклічний досвід", — сказала під час престуру директорка Мистецького Арсеналу Олеся Островська-Люта. — Ми як суспільство переживаємо цей досвід вже багато десятиліть поспіль, і саме говоріння про цю циклічність також допомагає віднайти відповіді на певні запитання".

Про досвід втрати дому минулих поколінь українців говорить у своїй роботі Go West! Андрій Достлєв, який працює з темою історичної пам'яті. Твір присвячений історії остарбайтера Івана, який був вивезений з Тернопільщини у 1940-ті роки, коли регіон окупували німці, та потрапив на примусові роботи на австрійську ферму. Проєкт Достлєва демонструє нам листи до Івана, які протягом десятиліть писали йому рідні з України, закликаючи його повернутися, проте той не відповідав — і все життя, аж до смерті у 1989 році, провів на фермі в Австрії, спочатку працюючи там примусово, а вже потім — за власним рішенням. Історія людини, якій немає куди повертатися, але яка водночас вирішила не повертатися вже свідомо — чутлива тема, яка стала актуальною і сьогодні.

Go West!, автор Андрій Достлєв

Поруч із роботою Андрія Достлєва — інсталяція "Тисячі", яка розповідає історії displaced persons, так званих переміщених осіб, які не змогли повернутися додому після Другої світової війни. Документи, щоденникові записи та листування, серед яких і тексти Юрія Шевельова, Григорія Костюка, Уласа Самчука, дають змогу побачити, що відчували ті люди понад 60 років тому — і наскільки спільними насправді є наші досвіди. "Щойно ми як суспільство щось набуваємо, опиняємося в ситуації, коли знову доводиться втрачати, — коментує кураторка Наташа Чичасова. — Ці процеси відбуваються по колу, саме тому нам було так важливо у виставці звернутися до досвіду історичного. Читаючи спогади тих, хто був переміщений у 40-х роках, ми зі здивуванням бачимо, наскільки потужно вони резонують з нашими почуттями".

Про минуле говорять й інші роботи — зокрема полотно "Спільний спогад. Акт памʼятання" Ольги Козюри, присвячений трагедіям єврейських родин у львівському гетто; і роботи початку та середини ХХ століття художника Григорія Бондаренка, присвячені Новогеоргіївську — старовинному місту на Дніпрі, яке було затоплене під час побудови Кременчуцької ГЕС у радянські часи.

"Безкінечне повернення", Даша Чечушкова

Виставку завершує монументальна робота Даши Чечушкової "Безкінечне повернення" — масштабний рельєф зі штукатурки, на якому мисткиня зображує людей, які ходять по колу та ніби застрягли між двома станами — минулим та теперішнім. У назву всієї виставки винесена фраза, яку сказав художниці її батько, проводжаючи доньку з її рідної Одеси до Львова, куди Дарія тимчасово переїхала через війну. "Ти любиш цей стан — між прощанням і поверненням", — сказав батько, описуючи настрій Даші. Ця влучна фраза змальовує нинішній химерний емоційний стан багатьох українців та українок, проте, можливо, саме мистецтво може стати допоміжним у його проживанні та, щонайменше, — розумінні.

Фото: Олександр Попенко, Валерія Ландар

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.