Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Фільм тижня: "Обіцянка на світанку" з Шарлоттою Генсбур і П'єром Ніне

27 червня 2019

Вбити Гітлера, врятувати Францію, підкорити світ – ті дрібниці, що може зажадати любляча мати від люблячого сина. 27 червня в український прокат представили стрічку "Обіцянка на світанку" – в якомусь сенсі біографію письменника Ромена Гарі.
 

Ромен Гарі – знаний письменник, дипломат і військовий. Його другою дружиною була коротко стрижена красуня з фільму «На останньому диханні» – Джин Сіберг. Саме з нею пов'язана режисерська кар'єра Гарі: Сіберг зіграла головні ролі в двох його картинах: «Птахи в Перу», (1968) і «Убий!» (1971). Через рік після самогубства Джин, Ромен Гарі застрелився.

Здавалося б, ось історія про фатальне кохання. Але перед смертю Гарі залишив записку зі словами: «Можна пояснити все нервовою депресією. Але в такому випадку слід знати, що вона триває з тих пір, як я став дорослим чоловіком, і що саме вона допомогла мені гідно займатися літературним ремеслом». Дорослим Ромен став після смерті своєї владної і люблячої матері. Вона була головною жінкою в житті письменника і їй присвячений, мабуть, найкращий його роман – «Обіцянка на світанку».
 

Точніший переклад назви «La promesse de l'aube» звучить як «Обіцянка світанку». А фільм Еріка Барб'є – не перша екранізація книжки. Ще за життя письменника 1970 року Жюль Дассен у властивій йому медитативній, навіть сумній, манері зняв стрічку, в якій роль матері Гарі зіграла дружина режисера, Меліна Меркурі. Дассен перетворив картину в сімейний захід і навіть сам знявся як актор.
 

Частина французьких критиків досі вважає виконання Меркурі канонічним, але забуває, що спочатку за екранізацію роману брався Вітторіо Де Сіка, а в головній ролі могли виступити як Інгрід Бергман, так і Ава Гарднер. Хтось досі дивується, чому сам Гарі власноруч не підготував до екранізації свій роман з участю тієї ж Сіберг. Як би там не було, нам пощастило, що в картині 2017 року матір'ю стала Шарлотта Генсбур. Це, безсумнівно, найвища точка її акторської майстерності – персонаж, що викликає обурення, сміх, сльози і зовсім не схожий на те, чого очікуєш від Шарлотти.

Перед нами – дуже європейське кіно, яке виростає з потужного генеалогічного древа образу матері на екрані: «Найкрасивіша» і «Мама Рома» з Анною Маньяні, «Чочара» з Софі Лорен, «Індокитай» та «Французька жінка» Режиса Варньє. При цьому Генсбур грає «єврейську матір», хоча ніколи не скочується в пародію. Радше тут присутні відгомони нот Пруста, адже мати письменника Жанна Вейль, виведена в романі «У пошуках втраченого часу», була єврейкою. З Прустом «Обіцянку на світанку» ріднить і те, що крім матері всі жінки в фільмі – симулякри, бліда подоба справжнього кохання.
 

Ми звикли думати про Шарлотту Генсбур як про тендітну, інтровертну, не особливо привабливу в звичному сенсі акторку. У «Обіцянці» все це перетворюється в плюси, вона маніпулює глядачем так вміло, як мати з фільму маніпулює своїм сином. Якщо на початку вона нагадує матусю-терористку з «Моєї маленької принцеси» – сумної автобіографічної картини Єви Іонеско, то наприкінці постає ангелем-спасителем. І рятує вона не тільки своє дитя, але і всю Францію. Шарлотта Генсбур грає людину, здатну змінити навколишній світ і звести до нуля всі психологічні теорії. Егоїстична матуся, що не дозволяє своїй дитині вільно дихати, перетворюється в жінку, яку цей світ не заслужив.

Ерік Барб'є показує історичне, географічне, інтимне безумство світу і своїх героїв: мати хоче, щоб її син вбив Гітлера – для неї це так просто. Але згадаємо той час: антисемітська справа Дрейфуса у Франції, Клаус Манн, що зустрічає Гітлера в одному з барів і приймає його за фанатичного безумця, африканські пригоди самого Романа Гарі. Режисер Барб'є намагається систематизувати все це за допомогою кольору, як колись робив Вітторіо Стораро в «Конформісті». Наприклад, гірке дитинство героя в Вільнюсі знято з ефектом сепії, Франція – вже з усією соковитістю барв. Єдине, що не піддається систематизації – прагнення матері, її амбіції та одержимість.

Шарлотта Генсбур зізнавалася в інтерв'ю, що до виходу фільму не читала літературне першоджерело. Під час створення образу вона орієнтувалася на свою бабусю – мати Сержа Генсбура. Виконавець ролі Ромена Гарі (П'єр Ніне) навпаки був настільки добре знайомий з книжкою, що порадив режисеру акцентувати увагу на одній з цитат. Про те, що материнська любов дає обіцянку, яку ніколи не буде виконано. Всі форми любові, які ми зустрінемо потім, завжди будуть нижчими за цю. 
 

Ромен Гарі хотів чути голос матері і після її смерті. Напевно тому він вніс у свій роман містифікації, яких не було в реальному житті – дзвінки і листи, які герой отримує від матері. Напевно тому Гарі вбив себе – щоб зустрітися з матір'ю на світанку.
 

Текст: Анастасія Ваніна       

Кинопремьера ·

Ще в розділі Кіно

Популярне