Київ-Цюрих: особистий досвід переїзду до Швейцарії
Vogue UA і далі розповідає історії людей, які вимушено евакуюються з України через російську агресію. Ми вже писали про досвід українців у Франції, Італії, Словаччині та інших країнах. Наша нова героїня розповідає про переїзд до Швейцарії.
24.02, рано-вранці. Я за звичкою йду заварювати каву й готувати сніданок дитині. Війна?! Заперечення – Гнів – Торг – Депресія – Прийняття – все це за секунду промайнуло в голові! Я кинулася до телевізора, щоб стежити за новинами – з того моменту вони були ввімкнені день і ніч.
Увечері чоловік запропонував нам з дитиною поїхати на захід України разом з його колегами. Я відмовилася; мені здавалося, що маємо багато часу подумати, і можемо виїхати будь-якої миті. Як же я помилялася! Ми провели 5 ночей в укритті перед тим, як наважилися виїхати. На евакуації наполягли родичі, які вже давно мешкають у Швейцарії. План був такий: я з дитиною прилітаємо до Меммінгена, де нас зустрічають на машині та відвозять "додому".
Спершу ми виїхали з Києва до Чернівців потягом № 7, де мене з дитиною зустрів знайомий з місцевої тероборони. Кілька днів у Чернівцях ми жили в гуртожитку для переселенців (чекали, поки стануть меншими черги на кордоні). З вокзалу можна було дістатися безплатним автобусом до кордону, пункт "Порубне – Сірет". Перетнувши піший кордон, ми доїхали до найближчої залізничної станції в Сучаві безплатним автобусом; їхати близько 40 хвилин. На залізничній станції в Сучаві довго чекати на поїзд до Бухареста не довелося – волонтери там працюють дуже швидко. Я незчулася, як у руках уже був квиток, а мене й коляску хлопці буквально занесли на руках у самісінький вагон! До Бухареста їхати 6 годин, майже на кожній станції заходили волонтери з їжею, напоями, дитячими речами, іграшками.
Ми ненадовго зупинилися в Бухаресті, де я змогла придбати "безплатні" квитки на літак авіакомпанії Wizzair. "Безплатні", бо політика лоукостера передбачала, що все-таки треба було доплатити за дитину (їй менш як два роки) і багаж. Хоча за себе я, як біженка, не платила. До Швейцарії ми летіли з Румунії через Німеччину.
Примітка редакції: Нещодавно Швейцарія змінила систему розміщення біженців з України: українці, які не мають родичів чи іншого місця проживання в країні, не зможуть самостійно вибирати, де їм жити. Держава пропорційно розподілятиме людей, що приїхали, по різних кантонах країни.
Наші родичі знайшли сім’ю, яка погодилася нас підселити у власний будинок. Це літня пара швейцарців, які живуть у невеликому селі неподалік містечка Дітікон, кантон Ааргау. Тепер це наші швейцарські бабуся з дідусем. У регіоні розмовляють німецькою, проте я її не знаю, тому ми спілкуємося між собою англійською.
Вигляд на ДітіконДо нашого приїзду сім’я готувалася: за словами родичів, вони заздалегідь повідомили сусідам і знайомим про те, що потрібні дорослі й дитячі речі. І люди миттєво зібрали все потрібне й навіть більше. З першого дня по приїзді ми з дитиною взуті й одягнені, у нас є вдосталь іграшок і навіть дитяче автокрісло. Коли вулицею пішла чутка, що тут живуть біженці з України, та ще й з маленькою дитиною, сусіди прийшли передати речі й запитати що треба ще, розумієте? Гуляючи якось з дитиною, я зустріла жінку, яка, дізнавшись звідки ми, запропонувала випити кави в неї вдома. Вона сказала, що не знає, чим може нас утішити й про що говорити, але це й не так важливо, ми завжди можемо зайти на каву до неї в гості!
Трохи згодом я дізналася, що в нашому кантоні іноді роздають гуманітарну допомогу для українців та де поблизу можна знайти хороший секондгенд. Також у деяких супермаркетах кілька разів на тиждень можна безплатно взяти продукти, у яких добігає кінця термін придатності. Корисну інформацію для українців у Швейцарії можна шукати у Facebook- і Telegram-групах, я підписана на сторінку Switzerland with Ukraine.
З офіційною частиною все набагато складніше, треба набиратися терпіння. Щойно ми приїхали, я відразу подала заявку на отримання статусу S (з цим статусом біженці з України отримують право на тимчасове перебування терміном на один рік, який потім може бути продовжений до 5 років). Минуло 4 тижні, а відповіді все ще немає. Офіційну інформацію для осіб з України, що потребують захисту, можна знайти на урядовому сайті, але з тонкощами оформлень і всіх процедур краще розбиратися з кимось із місцевих. У кожному кантоні свої правила і, якщо вашим знайомим з України вдалося все швидко оформити, – не факт, що у вас вийде так само. Розміри грошових виплат теж будуть індивідуальні, залежно від кантону, єдиного правила для всіх немає. Якби не допомога родичів, з усіма бюрократичними питаннями було б дуже туго.
Крім отримання соціальної допомоги за статусом S, як виявилося, можливе ще й отримання додаткових виплат – "нон хільфе". Але про це особливо ніхто не говорить, ми краєм вуха підслухали, як хтось розмовляв про такі виплати в чергах муніципалітету (німецькою мовою). Яскравий приклад відмінностей між процедурами й правилами кантонів: у сусідньому кантоні "нон хільфе" становить 10 франків на день. Також вам шукають роботу, призначають зустріч з інспектором для того, щоб відмітитися, отримати гроші й призначити дату наступного візиту — процедура дуже схожа на те, як усе відбувається в Центрах зайнятості в Україні. А в кантоні, де перебуваю я, видали лише купони номіналом 60 франків /тиждень для покупок у супермаркеті й кілька купонів на безплатні обіди в ресторанчик, до якого ще треба доїхати. І я не знаю, чи варті ці обіди того, щоб їхати туди з пересадками з дитиною, перебиваючи денний сон.
З додаткових пільг для біженців – є безплатний проїзд у всіх видах транспорту до кінця травня (проїзд у Швейцарії дуже дорогий, а користуючись моментом, можна подивитися країну). Є можливість отримати безплатний зв’язок і безлімітний інтернет від місцевого оператора Swisscom до кінця серпня (можна звертатися до будь-якого відділу з українським паспортом: вам видадуть сім-карту та зареєструють номер). Також є знижка на вхід до зоопарку в Цюриху щопонеділка за умови наявності українського паспорта (вартість після знижки – 7 франків), що теж непогано, якщо маєте дітей.
На сьогодні свій досвід можу підсумувати лише запитаннями: як довго нам ще чекати на отримання статусу S? Які пільги будуть, скільки нам платитимуть і як довго? Найцікавіше – в який спосіб вирішуватиметься питання працевлаштування, якщо дитина зовсім маленька. Віддати дитину в садок тут розкіш навіть для місцевих, а для біженців і поготів. To be continued…
