65‑річна Шерон Стоун у травні виклала фото в купальнику з підписом "До літа готова". Світлина без ретуші, добре видно текстуру шкіри, вигини та складки. Коментарі штибу "Це неприпустимо, як на мене" та "Розумію, ви колись були знаменитістю, але ця поза… Без образ!" — такі самі типові, як і токсичні компліменти на кшталт "Прекрасна дупа як для пенсіонерки".
Вимоги суспільства до зовнішності жінок суперечливі. 64‑річна Мадонна змушена виправдовуватися через те, що "непристойно молодиться" і "зловживає філерами", а 57‑річна Пауліна Порізкова регулярно "вихоплює" дорікань за те, що сміє являти світові фото стрункої від природи фігури "Надто молода на свої роки", "В її віці треба виховувати онуків, а не вихвалятися тілом"). І байдуже, що нікому з нас не дістався привілей не старішати чи вибирати тип тілобудови й довжину ніг.
Можна працювати над власним тілом скільки завгодно, але чи варто робити це під тиском суспільної думки? Здається, відповідь має Лінда Євангеліста. Топмодель, авторка легендарної фрази "Менш ніж за 10 тисяч доларів я і з ліжка не встану" 2015 року вдалася до кріоліполізу — складної процедури зі зменшення жирового прошарку на апараті CoolSculpting, під час якої низькими температурами назавжди руйнують жирові клітини в оброблених зонах.
Проте через рідкісне ускладнення, парадоксальну жирову гіперплазію, Лінда отримала протилежний очікуваному ефект — розростання жирових клітин — і п’ять років вела затворницький спосіб життя. Адже суспільство засуджує і прагнення залишатися стрункою, і косметичні процедури, і набір ваги. Певно, люди мають право існувати виключно в одній — юній та стрункій — версії себе.
Якщо пошукати в тіктоці ім’я Лани Дель Рей, у топі видачі буде "набір ваги". Лана дійсно зовні інша, ніж на піку слави в 2012‑му, але де і коли вона публічно зобов’язалася бути вірною розмірові XS? Точно, ніде. Шанувальники "підтримують" свою зірку, викладаючи відео Лани десятирічної давнини, де їй 27 і вона підлітково струнка. Тримайся, Лано. Бо ми всі маємо право змінювати розмір одягу залежно від апетиту, вподобань, хвороб, народження дітей або просто тому, що так сталося.
Попри те що навкруги безліч знаменитостей з формами, від моделей Паломи Ельсессер та Ешлі Ґрем до реперок Lizzo та alyona alyona, ми ніяк не приймемо, що людські тіла можуть бути різними. Навіть найтолерантнішим із нас спадає думка, чи це не занадто — бути такими відвертими у взаємодії зі світом.
У червні акторка Люпіта Ніонго з’явилася на червоній доріжці церемонії Tony в анатомічному топі-кірасі, що відтворював її власні форми. Зневажливі коментарі ("Мені страшно від такого видовища", "Жах", "Було б що демонструвати") на адресу Люпітиних форм від користувачів, а частіше користувачок, дають зрозуміти, чому такі виходи — це повноцінні одиночні пікети за право жінок мати груди будь-якого розміру або не мати їх зовсім, як це трапляється після мастектомії, хірургічного видалення молочних залоз у процесі лікування від раку. Вони борються зі стереотипом, що жіноче тіло має обслуговувати чиїсь естетичні вподобання.
Авторкою вбрання Ніонго стала мисткиня, борчиня за права жінок пакистанка Міша Джапанвала, чия персональна виставка Beghairati Ki Nishaani — Traces of Shamelessness ("Слідами безсоромності") — триває у Нью-Йорку до кінця липня. Міша резонно вважає, що жінки мають право бути будь-якими і не зважати на кліше, упередження чи норми суспільної моралі. Вона вірить у "необхідність терміново змінити спосіб контролю над тілами людей та вибором, який вони роблять для себе".
Блогерка Кьяра Ферраньї бореться з ханжеськими вимогами МЕТА, які цензурують зображення жіночих сосків. Вона вигадує нові способи показати груди в межах формальностей і використовує одяг як маніфест: золотий анатомічний топ Schiaparelli або сукню Dior, яка в реалістичній техніці тромплей створює ілюзію голизни. Оскільки люди часто вбачають таке вбрання епатажним, К’яра вдається до пояснень: "Моя мета — привернути увагу до прав, що стосуються жінок та їхнього тіла".
Якби не всі ці сміливі виходи (колись, маю надію, їх вважатимуть просто нормальними), то люди досі перебували б в ілюзії, що демонструвати тіло можна, лише якщо воно відповідає стандартам.
Сьогодні нам доведеться прийняти ще один виклик: тіла, понівечені війною. Діти з пораненнями, військові з ампутаціями, жінки зі шрамами — через агресію Росії все це поступово стає нашим сьогоденням.
А ми звикаємо не витріщатися та сприймати людей різними. Попри болісний, часто шоковий досвід, людство доходить думки, що розмаїття не обмежується певними канонами. І з’являється надія, що цей світ дійсно стане інклюзивним і емпатичним — не в абстрактному майбутньому, а вже зовсім невдовзі.
Фото: Sarah Blais @Chris Boals Artists
Стиль: Monika Tatalovic
