Власне тіло кожного: дозволимо людям бути всякими
Чому поява зірок на вчорашньому показі Fendi викликала бурю емоцій і чому не варто покладати власні сподівання на чужу зовнішність — міркує Олена Пономаренко.
Вчора пройшов показ Fendi, перший для Кіма Джонса в ролі креативного директора Дому. На подіум вийшли Демі Мур і Кейт Мосс. Дорослі, гарні, очевидно, після пластики або ін’єкцій. І, що називається, stole the show: замість того, щоб розглядати сет-дизайн, за який відповідали генії з Bureau Betak, або кутюрні задуми самого Джонса, громадськість заходилася завзято обговорювати зовнішність знаменитостей.
Fendi Couture ss2021Ті ж люди, що засуджують брак різноманітності в кастингах для показів, несамовито таврували зміни в зовнішності двох відомих жінок. "Філери", "ботокс", "вони на одне обличчя", "у них однаковий хірург?". Це найпристойніші коментарі із соцмереж. Всі інші — такі гнітючі, що втрачаєш віру в людство. І, звісно, це не поодинокий випадок.
Буквально напередодні шоу Fendi в Києві трапився публічний вихід найвідомішої української політикині. Зміни в її зовнішності теж помітні — і вони зачепили не тільки зачіску. Громадськість збунтувалася. Школа лихослів’я ще довго наснажуватиметься в епітетах, які дісталися жінці, що сама вибрала обличчя, з яким їй жити. Зрозуміти обурення обивателів можна було б лише в одному разі: якби за перетворення їх змусили заплатити з власних скарбничок, де зберігаються гроші на морозиво й панчакарму в Індії.
Ми потроху звикаємо, що бодишеймінг — це так само непристойно, як витирати руки об гардини або струшувати попіл у канделябри. Ми усуваємо з ужитку n-word. Ми важко й незграбно звикаємо до думки про неприпустимість віктим-блеймінгу. Але й далі живемо у світі, де все ще соціально припустимо вказувати людині на те, з яким обличчям їй виходити в люди. І не можемо звикнути, що жінки нікому нічим не зобов’язані, а справджувати чужі сподівання щодо їхньої зовнішності й поготів.
Чомусь нам здається, що Кейт Мосс має шляхетно дорослішати. А користуватися філером — ні за що. І паралельно звинувачуємо Лінду Євангелісту: вона посміла не виправдати сподівань оточення, більше не вміщається в sample size і не виходить на подіум. Але ж так хочеться вірити в те, що ідеальні люди існують, Майкл Джексон живий, Санта розвозить подарунки на оленях, закидаючи їх у димар, а Карлсон розгулює по стокгольмських дахах. У реальному житті чомусь все не так. Санта на самоізоляції, а дорослі жінки вибирають самі, гладшати їм чи худнути, коригувати вилиці гіалуроновою кислотою чи ставити нитки, з’являтися в спідньому чи без нього.
Хочеться уявити собі ідеальний світ, у якому людям дозволено бути такими, якими вони воліють — або можуть. Де вони самі вирішують, голити чи не голити, колоти чи різати, товстішати чи худнути. Де поважають почуття інших, не критикують на кожному кроці, не засуджують за вагу — ні себе, ні одне одного. Де експерименти з відтінком волосся, формою губ і об’ємом вилиць є особистим вибором експериментатора. Де людей не "звинувачують у пластичних операціях", тому що пластика — це не злочин. Злочин — цькувати людину за її зовнішність, хоч якою вона є. Випадок з лікарем Брандтом, який наклав на себе руки після серії особливо безжальних пародій на своє обличчя, нехай і змінене до невпізнання філерами, мав би навчити нас бути чуйнішими стосовно одне одного. І навіть до публічних особистостей, у яких — от сюрприз! — теж є почуття й емоції. А коли вони "вибирали" бути знаменитими (улюблений аргумент обивателів, їхня індульгенція розглядати зірок під мікроскопом), то абсолютно точно не підписувалися на те, щоб ловити нескінченні коментарі щодо свого целюліту або подвійного підборіддя.
Багато хто з нас ні-ні та й подумував: "От би мені необмежений бюджет — і Белла Гадід витирала б сльози заздрощів, дивлячись на моє досконале обличчя й тіло". Багато хто з нас намертво заколював лоб, "тому що такі зморшки — це непристойно". Багато хто хихотів над виразним гангста-манікюром касирів і над бровами інста-дів. Усі не без гріха. Головне — пам’ятати, що зовнішність — це власна справа кожного. І засуджувати людей за те, який вони мають вигляд, — у XXI столітті просто неприпустимо.
