VOGUE UA CONFERENCE
search Created with Sketch.

Love Letters: українські письменниці зізнаються в коханні, Ірена Карпа

07 июля 2017

У новій частині спільного проекту Vogue UA та ювелірного Дому Tiffany #vogueualoveletters читайте нове есе письменниці, музиканта та першого секретаря з питань культури посольства України у Франції, Ірени Карпи. 

По-справжньому розумієш, що ти почуваєш до людини, тільки коли ти в неї вдома, а її нема. Всі ці запахи, непоскладані речі, сліди його чи її існування. Вона тут всюди є. Але у тебе її немає.

Можна нерухомо сидіти на дивані й дивитися на перекинутий через  спинку його кашеміровий светр. Пошкребти нігтем крихітну плямку від кави, випитої похапцем два тижні тому, перш ніж вибігти зранку на роботу, вкотре запізнюючись, бо ви надто довго валялися в ліжку. Підняти з підлоги його суху шкарпетку, що впала з батареї, і нести її класти в шафу, наче то засохла троянда. Знайти кілька піщинок на досі невипраному рушнику, який з вами їздив на вікенд до Сан Мало, де в тебе згоріли ноги, а в нього лоб і шия. Чи підійти до його фортепіано і натиснути одним пальцем на мі-бемоль десь посередині. Жахливий звук, поморщишся ти. Ніколи ні на чому не вміла грати. А він би зараз зіграв Шопена. Дев’ятий ноктюрн. Чи ще щось. І ти би вкотре вразила його, точно вказавши на тональність. А те, що в тебе при цьому в руках айфон з ввімкненим Shazam-ом, лишилось би маленьким секретом.

Хвилин із десять ти сиділа нерухомо, бажаючи петеворитися якщо не на мамурову статую, то хоча би на щось гіпсове чи дерев’яне. Щось, для чого не такий важливий людський час. Що може застигнути і навіть трішечки не існувати, тільки б не проходили ті моменти, яких так довго чекаєш, а вони як той пісок, що був на рушнику. Чи як вода, що намочила його край. Раз, і висипався. Два, і висохла. І скільки в результаті ти по-справжньому жила, якщо не враховувати сам час очікування цього життя?..

Тебе, якщо розібратися чесно, так мало чого радувало поза межами цих кількох квадратних метрів, в які можна було вписати існування двох істот. Ти знала, що це неправильно, що це обмежує, що треба радіти смаку шоколадного морозива, кольору цвіту на деревах і перемозі демократії у далекій країні, але нічого не могла з собою вдіяти. Тепло його тіла, доторки їхніх пальців ніг, запах його потилиці, сонний віддих, переплітання їхніх рук і ніг. 

Ти встала з дивану і струснула головою.

Ну і що, що легке божевілля. І так цього ніхто не бачить.

 Ти стала кружляти по квартирі.

Притулилася до його пальта, що висіло біля дверей (того, яке купували разом), понюхала прим’яту подушку, на якій він спав, з ніжністю помила чашку від кави.

Маніячка, чесне слово. Попустися. Всього ж ненадовго розійшлися. Він же не помер.

Зненацька тебе пронизує дике відчуття емпатії. До тих, хто втратив кохану людину назавжди, безповоротно. Не віддав її комусь іншому, чи там обставинам, чи дітям, а випустив прямісінько в обійми Смерті. Теплі, безжальні обійми. Тож тепер все: нікому пити каву з синьої чашки і вдягати кашеміровий светр, ні з ким ненавидіти будильник і сплітатися пальцями ніг під ковдрою на прощання в понеділок.

Маленька машина повезе валізку і сумку на вікенд до моря. Але то вже буде історія іншої пари.

Фото: Lesha Lich

Стиль:  Venya Brykalin

Зачіски: Iriss Onufriienko

Макіяж: Iana Leskova 

Каліграфія: Mari Kinovych

Ілюстрація: Fifi Bristoche

Виробництво: Victoria Yukhymenko

Асистент стиліста: Valerie Kondruk

Читайте також: 

Love Letters: українські письменниці зізнаються в коханні, Ірина Цілик

Love Letters: Любов Якимчук зізнається в коханні

украинские писательницы · Tiffany&Co. · Love Letters ·

Еще в разделе Аксессуары

Популярное