Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Навіщо спати із заклеєним ротом: особистий досвід редактора

31 січня 2022

Нова мода — спати із заклеєним ротом. Навіщо це робити? — Розповідає Емма Найт.

Фото: Anna Daki

Наші з чоловіком розмови перед сном останнім часом звучать так: 

Ентоні: «Ти чула останні новини?»
Я: «Ннфффнн»
Ентоні: «Дочка заснула?»
Я: «Мммффнн».

Чому я розмовляю, немов з морських глибин? Зізнаюся: причина в тому, що в мене заклеєний рот.

Трохи згодом і чоловік відриває зубами шматок пластиру від мотка, що стоїть на приліжковій тумбочці, і заклеює рот собі. Наша чотирирічна дитина залазить до нас у ліжко о третій ранку, і до тієї миті ми на вигляд, як пара заручників. Дитині хоч би що, вона звикла.

Варто прояснити ситуацію: ми не працюємо над зміцненням подружнього зв’язку, а ля Чак і Венді Роудси із серіалу «Мільярди». Принаймні поки ні. Йдеться про дещо фундаментальніше: про дихання. Останнім часом ми відточуємо навичку спати із закритим ротом, вдихаючи і видихаючи через ніс.

Річ у тім, що ніс людини фільтрує, зігріває, зволожує, створює тиск. Допомагає активувати процес переходу набраного повітря в легені та кровотік. Він буквально встелений зсередини «датчиками», які, активуючись диханням, розсилають сигнали по всій нервовій системі. Дихати в обхід носа, тобто заковтувати повітря ротом, — набагато простіше. Але таке дихання має неприємні довгострокові наслідки, і що частіше ви ігноруєте носове дихання, то важче потім зупинитися.

Ви, звісно, можете запитати: «Хіба дихання — не рефлекторний процес? Хіба в нас немає дихального центру в основі мозку, який контролює вдихи і видихи, щоб можна було просто розслабитися без жодних пластирів? — Мій рот досі заклеєний скотчем, тому я натякну мимренням на книгу Джеймса Нестора: «Дихання: Нова наука втраченого мистецтва», яка ввійшла до короткого списку премії Королівського наукового товариства 2021 року. А проте, активувала сенсори скептицизму десь у мене в носі.

Фото: Anna Daki

Тож 18-тижневий бестселер New York Times я спершу читала неохоче: все здавалося, що пахне псевдонаукою. Але підтвердити чи спростувати факт «Книга про дихання — цілковита дурниця» можна тільки після прочитання. До того ж мій чоловік Ентоні все ж замовив моток пластиру 3M Durapore... І все завертілося.

«Дихання» читається як захопливий квест від першої особи. Він ставить за мету зрозуміти, як люди втратили здатність правильно дихати — і що можна з цим зробити. Журналіст Джеймс Нестор проникає у світ «пульмонавтів» (дослідників власного дихання) і дозволяє керівникові ринологічних досліджень Стенфордського центру хірургії голови і шиї затулити собі ніздрі силіконом на десять днів, щоб дізнатися, що відбувається, коли людина дихає лише ротом. А відбувається мало приємного: сонне апное (вимушена зупинка дихання вві сні); храп; високий тиск; біль.

Він проникає в паризькі катакомби, щоб вивчити зморщені роти й криві зуби людських черепів початку 1800-х, і порівнює їх з великими носовими ходами, сильнішими щелепами та прямими зубами доіндустріальних предків, щоб дізнатися, так би мовити, з першоджерела, як зміна способу життя і перероблена їжа змінили наші дихальні шляхи й наші зубні ряди.

Журналіст носить ритейнер (спеціальний фіксатор) і в такий спосіб збільшує кісткову масу власного черепа — багато хто з лікарів називає це неможливим. Досвід у книзі «Дихання» зібрав чимало критики, — мовляв, автор недооцінив ефекту плацебо. Однак головне призначення книги залишається незмінним: люди еволюціонували — і тепер дихають гірше, ніж інші живі істоти. Так, дихання відбувається автоматично, але багато хто дихає погано — і шкодить здоров’ю.

Я була впевнена, що не маю жодних проблем з носовим диханням (за винятком вагітності, коли мені доводилося дихати ротом, щоб не відчувати запахів, від яких нудило). Але, вичитавши в книзі, що нічне пробудження через спрагу — знак, що людина дихає ротом, я тривожно повела ніздрями. І якось листопадової ночі відокремила від котушки невеликий шматок пластиру. Просто заради цікавості. Обережно відрізала квадратик і недбало прикріпила його до рота. Радше просто як стикер-нагадування, ніж як герметичну заглушку. І перший же досвід із заклеєним ротом виявився тортурою. Я витримала всього десять хвилин, перш ніж рішуче віддерти пластир. Це принесло дивну насолоду, як від смужок для глибокого очищення пор Biore в нульових. Заперечувати було неможливо: мені хотілося дихати ротом.

Але потім справа потроху пішла на лад. Я загубила ножиці й навчилася відривати пластир від стрічки зубами, як печерна жінка із сильними щелепами (якою я сподівалася незабаром стати). Минуло небагато часу — і з’ясувалося, що спати із закритим ротом — це приємно. Як і в разі з маскою для очей, яка блокує світло, я почала щось відчувати у сні із закритим ротом — і спала як немовля.

Щоправда, потім я застудилася. Ось тут сон із закритим ротом і став випробуванням. Здавалося, ніби мене ховають живцем, тому з експериментом довелося перерватися на два тижні. Водночас мій чоловік Ентоні заявив, що офіційно приєднався до клубу тих, хто дихає носом уві сні. Це мене, правду кажучи, засмутило, ніби він перетворився на елітного спортсмена, а я застрягла в новачках. Але я не збиралася дозволити його носовим проходам залишатися в тонусі, а своїм — атрофуватися. І знову повернулася до експерименту.

В один з днів ми зустрілися за обідом з партнерами. Ентоні зазвичай стриманий (у нашій парі це я — та людина, якій варто заклеювати рота), тож я не на жарт стривожилася, почувши, як він каже партнерам: «Ви маєте побачити нас у ліжку!». Запанувала гробова тиша. У наш бік обернулося щонайменше пів ресторану. Залишалося тільки все пояснити.

Наступного дня я розповіла про наш експеримент своїй подрузі Моніці в подкасті Fanfare. Вона була вражена моєю таємницею. Коли епізод вийшов в ефір, багато хто був приголомшений, а дехто й наляканий. Мій бос Джеймс написав, що не може викинути з голови «тривожний образ», як ми лежимо в ліжку із заклеєними скотчем ротами. «Нічого дихати ротом!!» — написала я у відповідь.

От ми й не дихаємо. І ось чому я віддерла пластир: щоб розповісти вам про це. Якщо це викликає у вас напад нічної паніки, — вибачте. А якщо допоможе навчитися спати так само міцно й тихо, як спали наші доіндустріальні пращури, — закликаю вас спробувати.

Текст: Emma Khight
За матеріалами vogue.co.uk

здоров’я ·

Ще в розділі HEALTH

Популярне