За лаштунками: режисер Іван Уривський — про роботу над виставою "Марія Стюарт"
25 квітня та 7 травня на сцені Національного театру імені І.Франка — велика прем'єра, на яку чекав увесь Київ: режисер Іван Уривський, який сколихнув країну своєю "Конотопською відьмою", поставив п'єсу Шиллера "Марія Стюарт". Разом з нами пропонуємо зазирнути за лаштунки та подивитися, як створювалася вистава.
"Я, звісно, хвилююся, це складна постановка", — каже Іван Уривський, коли я запитую, як він почувається напередодні прем'єри. Ми знімаємо наш репортаж за 10 днів до випуску. На репетиції, яка триває з самого ранку і продовжується після невеликої перерви на обід, помітні пристрасті та між акторами на сцені, і між акторами та режисером, що із залу спостерігає за процесом.
Репетирують зустріч двох королев, у якій горда Марія Стюарт (у двох складах її роль виконують артистки Марина Кошкіна та Анжеліка Савченко) — схвильована, але не принижена — просить про помилування непохитну Єлизавету (у виконанні Лариси Руснак та Тетяни Міхіної). Ми потрапляємо на репетицію, коли грає склад Марина Кошкіна — Лариса Руснак, і спостерігати за цим дуетом так цікаво, що навіть дихати страшно, аби не зіпсувати тонкий момент народження вистави. Колеги акторок, що сидять у залі, так само уважно дивляться на сцену. Як пізніше пояснює сам Уривський, "Шиллер так вміє плести інтриги, а п'єса "Марія Стюарт" з такою специфічною енергією, що його тексти завжди глибоко проникають в режисера та всю команду".
Німецький драматург і поет Фрідріх Шиллер написав "Марію Стюарт" 1800 року, вона створена на основі документальних матеріалів про життя королеви Шотландії. У 1568 році через підозру в причетності до вбивства чоловіка її висилають з країни, і вона біжить до Англії. Сподівається знайти захист у королеви Єлизавети, проте та віддає наказ взяти її під варту. Шиллер описує зустріч між королевами за три дні до страти шотландки. "Марія Стюарт" — це історія протистояння двох великих жінок, конфлікту двох королев, фінал якої відомий усім. Стюарт стала першою королівською особою, страченою за рішенням суду. 8 лютого 1587 року за діяльність, небезпечну для Англії та королеви, за рішенням королівського трибуналу вирок було виконано.
В інтерпретації Івана Уривського та його команди (над костюмами працює Тетяна Овсійчук, художник-постановник — Петро Богомазов, художник зі світла — Павло Жданов) "Марія Стюарт" — не історична вистава. Концептуально світ, в який ми потрапляємо, нагадує модний шоурум, в якому йде підготовка до показу. Головна в ньому — звісно, королева Єлизавета, жорстока, амбітна та марнославна, яка понад усе в світі любить увагу та владу.
"Ми з Петром Богомазовим почали думати над цією виставою дуже давно, і першою ідеєю концепту був швацький цех, адже будь-яка королева любить одяг і хоче подобатися… Чи не подобатися. Зрештою, у нас королева — власниця бутику, яка готує страту Стюарт як показ (перепрошуємо за спойлер. — Прим. ред.). Страта для неї — певною мірою шоу, і вона хоче зробити це шоу красивим". Уривський пояснює: такий концепт дав змогу погратися з часом, зокрема через одяг. "Класичний текст Шиллера буде парадоксально сприйматися на фоні візуальної концепції вистави, але я люблю такі речі: коли текст історичний і архаїчний, а картинка сучасна".
Формально п'єса присвячена протистоянню королев та боротьбі за владу, проте режисер каже, що найцікавіше в цій історії для нього — людські стосунки. "Мені хотілося поговорити про нас, про сьогоднішній день, адже люди не міняються — міняється навколишній світ, а людська сутність залишається. Розкрити цю сутність неможливо, але театр — один із засобів, який може спробувати прочитати людину по-новому. Історія Марії Стюарт демонструє певні актуальні бацили взаємин між людьми: кохання, зради, довіри... Розбиратися в цьому складно, але цікаво".
У світі "Марії Стюарт" велику роль відіграють костюми, адже відомо, що шотландська королева обожнювала наряджатися та часто використовувала одяг і прикраси як атрибут перформансу. Стефан Цвейг у своїй романтизованій біографії "Марія Стюарт" так описав підготовку бунтівної королеви до власної страти: "Чудове, святкове вбрання вибирає вона для свого останнього виходу, найсуворіше і вишукане плаття з темно-коричневого оксамиту, оброблене хутром куниці, із пишно спадаючими рукавами. Чорний шовковий плащ обрамляє цю горду пишність, а важкий шлейф такий довгий, що Мелвіл, її гофмейстер, повинен шанобливо його підтримувати".
28-річна художниця з костюмів Тетяна Овсійчук, яка разом з Уривським подарувала Києву та Україні видовищну "Конотопську відьму", що звела з розуму глядача, має шалений попит і принесла її авторам Шевченківську премію, описує концепцію вистави як роздуми про світ моди. "Але водночас "Марія Стюарт" все ж таки драматична вистава, неможливо повністю зануритись лише у фешн, естетика не може бути відірваною від п'єси та її тем. Тому ми визначили напрямок пошуків для роботи над візуальною складовою постановки як підготовку до показу, що є алюзією на підготовку до страти. Так народилось скоріше марення про моду", — ділиться Тетяна.
Дійсно, образи Марії, Єлизавети та їхнього оточення точно не можна назвати історичними: це концептуальні костюми, які посилаються на моду бароко, рококо і наших днів, а крім того в них багато іронії.
"У костюмах присутні історичні елементи, але вони умовні та стилізовані", — розповідає Тетяна Овсійчук. — Загалом темою став декаданс, але не як певний період, а як занепад раціонального, надмірний естетизм. Силуети продиктовані не епохою, а характерами героїв, їхніми змінами, набуттям нелюдських рис". Тетяна каже, що при роботі над виставою її надихали живописні портрети тогочасної аристократії, зокрема і портрети двох королев: "У роботі я надихаюся живописом та графікою: мазками, поєднанням кольорів, деталями, фактурами, відчуттям повітря в картинах". Референсом для образу Єлизавети став цілий ряд владних жінок — це впевнена, зухвала жінка, але страшно уявити, як їй наодинці з собою, міркує художниця.
"Марія Стюарт" — перша вистава, яку 34-річний Іван Уривський випускає в Театрі Франка після вже культової "Конотопської відьми", прем'єра якої відбулася навесні 2023 року. Чи повторить нова робота успіх попередньої — помітно, що про це напередодні прем'єри режисер думає найменше. Уривський, який сім років тому, одразу по закінченню університету, починав кар'єру в Одеському українському драматичному театрі імені Василька і не раз говорив, що там на його вистави ходило не більше 200 людей, вважає, що замість успіху краще говорити про задоволення від процесу творчості.
"Мені хочеться, щоб ми насамперед ішли до внутрішнього успіху, а ще я думаю, що успіх — це про задоволення для тебе і твоєї команди. Успіх як наповненість залу — це теж круто, я дуже радий, що люди ходять, але я не оцінюю якість вистави за тим, скільки квитків продано. Воно важливо, акторам зокрема — грати на повний забитий зал, але все одно, можна і на 200 людей дуже круто грати. А до творчого успіху нам всім треба ще йти, і мені зокрема. Я часто бачу свої проколи: отут міг краще підібрати музику, тут зробити по-іншому, точніше. Тому успіх — це така хитка насправді штука, яка ставить надто завищену планку".
У виставі задіяні актори Тетяна Міхіна, Лариса Руснак, Марина Кошкіна, Анжеліка Савченко, Михайло Кукуюк, Іван Шаран, Акмал Гурєзов, Андрій Самінін, Олександр Печериця, Дмитро Чернов, Павло Москаль, Дмитро Рибалевський, Михайло Дадалев, Михайло Матюхін.
Інтерв’ю: Daria Slobodyanyk
Відео та монтаж: Yulya Dahl
Редакторка: Marina Shulikina
Фото: Vasylyna Vrublevska
Освітлення: Oleksandr Mishchenko
Макіяж: Daria Zhadan
