У Києві покажуть хореографію Вільяма Форсайта – одного з головних реформаторів сучасного балету
В українському балеті – непересічна подія: в Національній опері вперше показують хореографію культового американського постановника Вільяма Форсайта, який здійснив революцію у сучасному танці.
Гала "4 легенди" дадуть на сцені Національної опери 30 травня. Дослідниця балету Катя Єлецьких розповідає, чому цю постановку варто побачити.
Темна сцена. Жодних декорацій – лише пронизливий промінь холодного білого світла. У світлі – двоє: він та вона. Прима-балерина Анастасія Шевченко та прем’єр Ян Ваня. На ній – незвична за формою еліпсообразна вигнута пачка.
Інша музика. Інша пара провідних солістів. У проміні – прима-балерина Ілона Кравченко та прем’єр Микита Сухоруков. Без звичної для нас помпезності балетного костюма: на ній – купальник, на ньому – вільного крою брюки й топ. Чіткі, майже математичні рухи. Іноді – на межі можливостей людського тіла.
Для глядачів, що звикли до великих класичних балетів, вистава "4 легенди – гала" може бути абсолютно неочікуваною. Але це і є однією з причин, чому ця прем’єра є важливою для України. Вільям Форсайт, американський танцівник і хореограф, є одним із найвидатніших експериментаторів, генієм сучасної хореографії та імпровізації. Це хореографія з дуже високим порогом входу. Вона – для артистів особливого рівня.
"Українському глядачеві важливо пояснювати, чому сучасний балет має право на існування і, чому, в якийсь момент він може навіть трохи посунути класику. Ми лише нещодавно почали знайомити публіку з хореографами, які давно є частиною світового контексту, – пояснює Анастасія Шевченко.– Сучасний танець – це мова нашого часу. Він може бути складним, іноді незрозумілим, але саме в цьому є простір для власного прочитання. У такій хореографії тіло вже не завжди розповідає історію чоловіка й жінки. Іноді це просто рух, ідея, пластика, емоція. Мінімалістичні костюми тільки підсилюють це відчуття: на сцені залишаються майже оголена душа артиста, його тіло й те, як він працює з власними почуттями".
Для глядачів, що звикли до великих класичних балетів, вистава "4 легенди – гала" може бути абсолютно неочікуваною.
Підхід Форсайта часто називають деконструкцією балету. Водночас сам хореограф неодноразово наголошував: його мета – розкрити в класичному балеті ті аспекти, які раніше залишалися непоміченими. Він виріс у США 1950–1960-х років – в епоху рок-н-ролу, джазу, фанку та стрімких культурних змін. Осмислюючи історію балету, хореограф водночас наполягає: балет має належати теперішньому й дивитися в майбутнє.
За запрошенням театру хореографію Форсайта втілює Олег Климюк – у минулому артист балету Нацопери, а нині асистент хореографа. Його досвід поєднує роботу танцівника, педагога й балетмейстера у провідних європейських театрах та співпрацю з важливими хореографами сучасності.
"Отримати хореографію Форсайта у свій репертуар непросто: до трупи приїздять асистенти Форсайта, дивляться артистів, проводять воркшопи, оцінюють рівень компанії – і лише після цього ухвалюється рішення, чи може театр працювати з цією хореографією, – розповідає Олег Климюк. – Але саме для Національної опери України був зроблений виняток. Роботу ми вирішили почати з двох робіт, які я сам колись виконував і добре знаю зсередини – Slingerland Duet та Bach Duet".
У 2012 році Bach Duet був представлений у Дрездені, а Slingerland Duet є частиною цього балету. Прем’єра вистави відбулася у 1989 році, а у 2000-му з неї були виокремлені кілька дуетів. Один із них – саме Slingerland Duet. На перший погляд, ці роботи можуть здатися дуже короткими: Slingerland Duet триває вісім хвилин, Bach Duet – близько п’яти. Але це оманлива стислість. Якщо порівняти їх із па-де-де в класичних балетах (танець двох виконавців, зазвичай балерини й танцівника), кожен із цих дуетів фактично є довшим і щільнішим за традиційну дуетну форму.
Форсайту важлива готовність танцівника ризикувати. Артист має дозволити собі експеримент, відпустити звичну напругу. Для трупи, яка десятиліттями переважно працювала з класичним репертуаром, це означає серйозний професійний виклик.
Натомість для Анастасії Шевченко, яку глядачі часто бачать саме в сучасних номерах та неокласичному репертуарі, робота з хореографією Форсайта була давньою мрією. "Коли в якийсь момент твоя мрія здійснюється, ти підходиш до роботи з особливим натхненням, хочеться взяти від неї якомога більше. У класиці є позиції рук, ніг, є зрозуміла вісь. А тут ти працюєш з off balance, з рухом не на осі. Це ніби вихід за власні можливості – фізичні й внутрішні".
Підхід Форсайта часто називають деконструкцією балету.
Вже на першу репетицію артисти прийшли підготовленими. Для сучасного балетного театру така практика вже стає звичною: артисти отримують відеозаписи заздалегідь й приходять з певним внутрішнім розумінням завдання.
"Перша репетиція дуже залежить від вимог педагога, – каже Микита Сухоруков. – У Форсайта така кількість рухів, що нас одразу попередили й попросили подивитися запис, щось вивчити самостійно. Якби Олег пояснював кожен рух для двох артистів окремо, коли кожен робить різні рухи на ту саму музику, а на кожен такт припадає по кілька дій, ми б не встигли вивчити й десяти відсотків. Тому його побажанням було, щоб ми знали хоча б основні рухи. Бо нюансів там безліч".
Сухоруков порівнює цей підхід з іншим досвідом роботи над світовим репертуаром – зокрема з постановкою "Норовливої доньки", яку переносив Жан-Крістоф Лесаж. "Він, навпаки, не хотів, щоб артисти дивилися відео. Казав: "Я тут, я вам покажу порядок. Не треба дивитися запис, вони роблять не так".
"Спершу ми буквально боролися зі своїм тілом, але поступово воно почало відгукуватися,– розповідає Ілона Кравченко. – Мені ближчим виявився саме Bach Duet – музика, стиль, сама природа дуету".
Сьогодні в репертуарі балерини майже всі знакові класичні партії. Але за плечима у Ілони – досвід роботи з сучасною хореографією. Понад два роки вона була провідною солісткою театру сучасної хореографії Kyiv Modern ballet. Попри це, Ілона зізнається, що був певний тремор, а репетиції іноді справді були дуже бентежними. "Хотілося зробити одразу правильно, але ця хореографія відкривається поступово – від репетиції до репетиції. Тому ми були дуже збуджені цією роботою і водночас трохи розгублені перед її складністю. Для нас, як для артистів, це досвід, про який можна тільки мріяти. Ми стали першими, хто перейняв цю хореографію в Національній опері України, і це велика відповідальність".
Форсайту важлива готовність танцівника ризикувати. Артист має дозволити собі експеримент, відпустити звичну напругу.
Вільям Форсайт завжди бачить у танцівниках співавторів процесу. Його хореографія народжується з діалогу: з тілом артиста, його досвідом, межами, інтуїцією. "Ми працюємо разом. Немає жорсткої ієрархії: репетитор – артист, – говорить Олег Климюк. – Для мене важливою є повага до танцівників. Форсайт колись сказав мені: "Ти експерт своєї роботи. Артисти – експерти своєї роботи, свого тіла". Моє завдання – спрямовувати їх, давати імпульси, щоб це ставало ще точнішим і сильнішим".
Для Микити Сухорукова, Форсайт – це передусім надзвичайна щільність хореографічного тексту. "Технічно це дуже цікаво, але станцювати так, як потрібно, справді важко", – посміхаючись наголошує танцівник. Хореографія Форсайта потребує точності виконання. Її не можна "підлаштувати під себе" у звичному сенсі – кожне зміщення може змінити внутрішню структуру роботи.
"Певні нюанси можливі, але лише разом із хореографом у студії, – пояснює Климюк. – Наприклад, якщо подивитися різні виконання Bach Duet, вони можуть відрізнятися в деталях. Але ці відмінності виникають не тому, що артисти самі щось змінюють, а тому, що це відбувається у спільній роботі з Форсайтом. Він дуже відкритий до таких моментів, коли бачить артиста, його тіло, його спосіб рухатися".
ДНК хографії Форсайта – це в принципі, класичний словник, але з переосмисленням архітектури рухи – непрості лінії, це майже як геометрія. Тому пропрацювавши з цією хореографією, навіть танцівники класичні, якщо вони зрозуміли, пропустили крізь себе цей стиль, танцюють класику по-іншому. Вони отримують більше свободи, відчувають більше динаміку, простір, натхнення, рухаються по-іншому.
Після роботи над дуетами Bach Duet і Slingerland Duet змінив своє ставлення до сучасної хореографії і партнер Анастасії Шевченко – Ян Ваня "Це фізично складна хореографія, але дуже цікава. Я завжди прагнув танцювати класичний репертуар, це було моїм стимулом. Але зараз розумію, що хореографічне мистецтво рухається в різних напрямах, і вони мені дедалі цікавіші. Дуети Форсайта стали для мене одними з улюблених робіт. І водночас основа цих дуетів усе одно виростає з класичного руху".
З початком повномасштабної війни театр почав вибудовувати нову репертуарну політику, відкриваючи сцену для робіт провідних світових хореографів – "Весна і осінь" Джона Ноймаєра, "5 танго" Ганса ван Манена, "Елегія воєнного часу" Олексія Ратманського, а також канонічна версія "Норовливої доньки" у постановці сера Фредеріка Аштона. І поява в репертуарі хореографії Вільяма Форсайта – є одним із найгучніших кроків у цьому напрямі.
"Моя головна мета – запросити до театру найкращих хореографів, – розповідає Нобухіро Терада, художній керівник балету Національної опери України. – Зберегти все найкраще, що має українська балетна традиція, й водночас відкрити сцену для світових постановок. Поєднати українську культуру із світовою – і на цьому перетині сформувати нову епоху українського балету, незалежну".
Текст: Катя Єлецьких, авторка проєкту про український балет Ballet Maniac
Фото: Григорій Веприк
