Особистий досвід: бразильське бойове мистецтво капоейра
Коли випробувані майже всі фізичні навантаження, а тіло не стає розслабленим і граціозним, можна спробувати капоейру – бразильське національне бойове мистецтво.
Фото: Arthur ElgortЗаняття капоейрою – найскладніші в моєму спортивному графіку. На кожному я думаю: "Ну, це вже занадто", – злюся, бурмочу. Після закінчення – призначаю наступне, і весь тиждень чекаю його, як дитина. Для мене фізичні навантаження це як азартна гра. У постійному розкладі – хатха і аштанга-йога, функціональні тренування, стретчінг, ситуативно я додаю біг і бокс – тайський або класичний.
Незважаючи на вражаючий список, на людях я все-одно рухаюся скуто: підтискають плечі, сутулюся, часто не знаю, куди подіти руки. Від відомого хореографа, який багато років займається капоейрою, я дізналася, що придумане рабами-втікачами бойове мистецтво допомагає розкріпостити тіло.
Я вирішила спробувати. Написала статус в Facebook – і відгукнулося несподівано багато знайомих. Центр Arte do Brasil радили майже одноголосно. Ми з подругою, яка бігає марафони, сідає на шпагат і марить стійками на руках, вирушили на розвідку: по суботах тут проводять відкриті заходи, на яких збираються учні різного віку і "грають" в капоейру. Я уявляла собі акробатичний безконтактний кікбоксинг в танці під бразильську музику. Але все виявилося інакше. У залі ми побачили людей сорок: діти і дорослі в білому одязі, що вишикувались в коло, грали на барабанах, співали пісні, з уявною легкістю робили колесо на руках і виконували щось схоже на нижній брейк. На обличчях – усмішки, в приміщенні – максимально добра атмосфера, агресії – нуль. І у всіх – накачані, ідеально круглі сідниці: велика частина вправ робиться навпочіпки. Багато навантаження припадає на руки, деякі рухи потрібно робити в повітрі.
Займатися рекомендують удвох або в групі: по суті капоейра – діалог. Чим більше знаєш рухів, тим більше можеш сказати – але потрібно, щоб було кому. У рідкісних випадках традиційно безконтактне бойове мистецтво стає контактним, тому всі удари насправді робочі. Займатися можна в будь-якому зручному одязі але неодмінно босоніж. На першому ж занятті ми дізналися, що від цього катастрофічно страждає педикюр.
Тренування триває півтори години. Воно складається із затяжної і енерго- витратної розминки, перетікає у вивчення бойових елементів і ударів, які відпрацьовуємо до зірочок в очах. Потім – вправи на розвиток динаміки, причому, зазвичай, з "тваринними" назвами. Наприклад, "жирафа" – стрибки по залу на одній нозі з упором на руки, ніби кожен стрибок намагаєшся вийти в стійку на руках, або "варан" – повзання по всьому залу, що імітує рух ящірки. Після – додаткова підкачка окремих м'язів, і в самому кінці – міні-розтяжка. Багато вправ націлені на відпрацювання коліс, стрибків, своєрідних вертушок – коли з упором на руки чергуєш ноги в повітрі. Тренер просить опускатися на землю і рухатися "як пір'їнка". За відчуттями я поки ближче до слона – але він обіцяє, що це мине. Тіло повинне відчути логіку рухів і підлаштуватися. Для цього ми робимо мости і стрибаємо то на руках, то на ногах, качаємо руки, ходимо присядки. Майже всі рухи потрібно робити на пружних, напівзігнутих ногах, і тримати в тонусі все тіло відразу: опускатися на рівні ноги або напружувати окремі м'язи, не підтримуючи загальний "гумовий" стан, – травмонебезпечно.
Не можу сказати, що я відчуваю розкріпачення: поки м'язи сильно втомлюються і наступного дня після тренування хочеться бігти на масаж. Проте капоейра – в моєму стилі. Це дуже жорсткий і універсальний спосіб навантажити тіло: в одному тренуванні поєднуються повноцінне кардіо-, силове і функціональне навантаження. Та саме, що змішати кікбоксинг з кроссфітом, а потім відтанцювати рейв під бразильські барабани.
Текст: Соня Кваша
