До VOGUE UKRAINE LEADERS 2024 залишилось:
КУПИТИ КВИТКИ

Читаємо уривок з книжки "Бріджертони. Віконт, який мене кохав" Джулії Куїнн

У видавництві Vivat вийшла друга частина із серії історичних любовних романів Джулії Куїнн "Бріджертони", на основі якої знятий однойменний серіал Netflix. Друга книга авторки бестселерів The New York Times називається "Віконт, який мене кохав" та розповідає про зародження роману між Ентоні Бріджертоном і Кейт Шеффілд. Пропонуємо до вашої уваги уривок з неї.

"Один погляд: від ненависті Кейт до кохання"

Реклама

— Як гадаєте… Чому ви так на мене дивитеся? — спитала вона.

— Як гадаю — що? — перепитав віконт, пропустивши повз вуха другу частину запитання.

Її губи невдоволено стиснулися. Ентоні це так розвеселило, що аж закортіло всміхнутися.

— Смієтеся з мене? — підозріливо спитала вона.

Він похитав головою.

Вона зупинилася.

— А я думаю, що смієтеся.

— Запевняю вас, — він і сам чув у власному голосі ледве стримуваний сміх, — що я з вас не сміюся.

— Брешете.

— Я не… — І довелося замовкнути.

Якби він сказав ще бодай слово, то достеменно вибухнув би реготом. А найдивніше те, що він гадки не мав чому.

— На Бога, — процідила дівчина. — У чому річ?

Ентоні сперся на найближчий в’яз, бо все тіло струшували ледве стримувані веселощі. Кейт уперла руки в боки й дивилася на нього водночас із цікавістю та злістю:

— Що смішного?

Нарешті він піддався сміху й ледве примусив тіло стенути плечима:

— Не знаю, — задихався Ентоні. — Вираз вашого обличчя… він…

Віконт побачив, що вона усміхнулася. Зрадів її усмішці.

— Вираз вашого обличчя теж не надихає на серйозність, лорде, — відказала вона.

— О, не сумніваюся. — І він кілька разів глибоко вдихнув, а коли повернув собі контроль над тілом, то виструнчився.

Поглянув на її обличчя, на якому ще лишалася невиразна підозра, і раптом збагнув: він мусить знати, що вона про нього думає.

Це не може чекати до завтра. Не може чекати навіть до вечора.

Кадр з серіалу "Бріджертони"

Бріджертон не розумів остаточно, як так вийшло, але її гарна думка про нього була йому вкрай важлива. Звісно, йому потрібне її благословення, аби втілити в життя вже дещо занедбаний план одруження з Едвіною, але тут є щось іще. Вона його образила, вона його мало не примусила пірнути в Змійовик, вона його принизила під час гри в пел-мел — але він усе одно прагнув, щоб вона добре про нього думала.

Ентоні не пригадував, коли востаннє для нього так багато значило чиєсь ставлення, та й, відверто кажучи, це було принизливо.

— Гадаю, ви мені заборгували одне бажання.

Він відштовхнувся від дерева й став прямо. Мозок гарячково працював. Треба зробити це розумно. Він мусить знати, що вона про нього думає, але й не бажає, щоб вона розуміла, як це для нього важить. Принаймні доки сам не зрозуміє, чому він так цим переймається.

— Перепрошую?

— Бажання. За пел-мел.

Вона по-жіночому пирхнула, притулилася до дерева й схрестила руки на грудях:

— Якщо хтось комусь і винен бажання, то це ви мені. Зрештою, я виграла.

— Ох, але ж я зазнав приниження.

— Це правда, — погодилася вона.

— Ви були б не ви, якби не побороли прагнення зі мною погодитися, — сухо сказав віконт.

Кейт послала йому вдавано сором’язливий погляд:

— Леді має бути чесна в усьому.

Кутик його губ із розумінням вигнувся, і він промовив:

— Я сподівався на те, що ви це скажете.

Кейт умить стало ніяково:

— Це ж чому?

— Бо я бажаю поставити вам запитання, міс Шеффілд, будь-яке запитання на мій вибір. А ви маєте відповісти на нього цілковито чесно. — І він сперся рукою об стовбур дуже близько до її обличчя й нахилився до неї.

Кейт раптом відчула себе наче в пастці, дарма що відштовхнути його було їй цілком до снаги. З легкою недовірою, тремтячи від збудження, вона усвідомила, що спійманою в пастку почувається через його очі — палахкі й темні.

— Як гадаєте, вам це під силу, міс Шеффілд? — тихо проговорив він.

— Я-яке у вас запитання? — Вона зрозуміла, що шепоче, тільки коли почула власний голос — придиховий і хрипкий.

Він нахилив голову трохи вбік:

— Пам’ятайте, що відповідати треба чесно.

Дівчина кивнула. Принаймні думала, що кивнула. Хотіла кивнути. Але насправді не була геть упевнена, чи здатна вона рухатися.

Він нахилився трохи ближче. Не настільки, щоб вона відчувала на обличчі його дихання, проте досить близько, щоб затремтіти.

— Ось моє запитання, міс Шеффілд.

Її губи розтулилися.

— Ви досі, — він нагнувся ближче, — мене, — ще на дюйм, — ненавидите?

Кейт судомно ковтнула повітря. Такого запитання вона від нього не очікувала. Облизнула губи, готуючись відповісти, хоча не знала, що сказати, але з вуст не зринуло ані звуку.

Його губи повільно вигнулись у посмішку.

— Вважатиму, що це "ні".

Ентоні так різко відштовхнувся від дерева, аж у неї запаморочилося в голові, по тому жваво промовив:

— Отож тоді, гадаю, нам час піти в будинок готуватися до вечері, погоджуєтеся?

Кейт геть знесиліла й усе тулилася до дерева.

— Бажаєте ще трохи побути надворі? — Він упер руки в боки й поглянув на небо. Його рухи тепер були точні й прагматичні — пряма протилежність тій повільній спокусливій манері, у якій він рухався якихось десять секунд тому. — Власне, не проблема. Зрештою, не схоже, щоб збиралося на дощ. Принаймні в найближчі кілька годин.

Вона просто дивилася на нього. Або він клепку втратив, або вона — мову. А може, і те, і те.

— Добре. Я завжди поважав жінок, котрим до вподоби перебувати на свіжому повітрі. Тоді побачимося на вечері?

Міс Шеффілд кивнула. Здивувалася, що бодай на це спромоглася.

— Чудово. — Віконт узяв її за руку й залишив пекучий поцілунок на внутрішньому боці зап’ястка — на тій єдиній смужці оголеної шкіри, яка визирала між рукавичкою та краєчком рукава. — До вечора, міс Шеффілд.

Він пішов, залишаючи дівчину наодинці із чудернацьким відчуттям, що цієї миті сталося дещо вкрай важливе.

Утім, вона і гадки не мала, що саме.

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.