6 мемуарів відомих жінок, які варто прочитати
Мемуари Ліни Данем "Одержимість славою", що вийшли цієї весни в США, стали справжньою сенсацією. Це відверта, блискуче написана книга, яка з рідкісною точністю фіксує досвід життя з хронічною хворобою у світі, де понад усе цінуються амбіції та продуктивність.
Але на цьому розмова не закінчується: існують інші — не менш захопливі й атмосферні — жіночі мемуари. Vogue Ukraine зібрав шість книжок, до яких варто звернутися після "Одержимості славою".
"Фейтфул. Автобіографія" (Faithfull: An Autobiography), Маріанна Фейтфул
Життя британської співачки та акторки Маріанни Фейтфул було настільки насиченим і драматичним, що протягом двадцяти років вона видала три книги мемуарів. І все ж саме "Фейтфул. Автобіографія" залишається її головним текстом — найщирішим і найнещадніше відвертим.
Це історія дитинства, стрімкої кар’єри попзірки 1960-х, гучних стосунків із Міком Джаггером, а також залежності від героїну, що призвела до бездомності. І — як контрапункт — повернення до себе через музику й альбом Broken English ("Ламана англійська"). Це книга, після якої неминуче виникає запитання: "А чи жила я взагалі?"
"Просто діти" (Just Kids), Патті Сміт
"Просто діти" — це не лише історія стосунків американської співачки та поетеси Патті Сміт із фотографом Робертом Меплторпом. Передусім це розповідь про те, що означає присвятити життя мистецтву — без гарантій, без плану, але з абсолютною вірою.
Ця книга легко виходить за межі жанру мемуарів і перетворюється на літературний портрет епохи. Вона сповнена мистецьких і літературних відсилань і повертає читача в Нью-Йорк, де достатньо було мати валізу, журнал Illuminations і мрію, щоб почати нове життя.
"Я ніколи не писатиму мемуари" (I’ll Never Write My Memoirs), Грейс Джонс
Грейс Джонс — ямайсько-американська співачка, модель і акторка, одна з найрадикальніших попікон свого часу. Її мемуари — це подорож крізь естетичні й культурні епохи: від вітряних берегів Ямайки до сліпучого блиску Studio 54 і хаотичного Нью-Йорка 1990-х. Це не просто спогади, а серія живих, іронічних, іноді безжально чесних історій про світ знаменитостей. І в цих історіях дістається всім — від Мадонни до Леді Гаги та Ріанни.
"Країна Прозака" (Prozac Nation), Елізабет Вуртцель
"Країна Прозака" стала не просто літературним дебютом американської журналістки Елізабет Вуртцель, а культурним феноменом. Уперше настільки відкрито було проговорено досвід депресії — без фільтрів, без романтизації, з болісною точністю.
Вуртцель стала голосом міського покоління: успішних, освічених, але емоційно виснажених людей. Як зазначає Ліна Данем, це "фундаментальний текст про депресію, тривогу та дорослішання молодої жінки в новій медикаментозній епосі 1990-х". І якщо ви хоча б раз відчували себе "на межі" — ця книга звучатиме надзвичайно точно.
"Я рада, що моя мама померла" (I’m Glad My Mom Died), Дженнет Маккарді
У цих мемуарах Дженнет Маккарді торкається однієї з найскладніших і найсуперечливіших тем — аб’юзивних стосунків із батьками. З іронією та майже хірургічною точністю вона описує, як у дитинстві була втягнута в акторську кар’єру, ініційовану матір’ю, що призвело до розладів харчової поведінки та глибокої психологічної травми. Це історія про відокремлення — не лише фізичне, а й емоційне — від стосунків, які суспільство часто ідеалізує.
"Країна диваків" (Strangeland), Трейсі Емін
Для Трейсі Емін, мисткині, чия творчість завжди була глибоко автобіографічною, написання мемуарів було неминучим. У "Країні диваків" вона повертається до свого життя без жодних фільтрів: від дитинства в приморському Маргейті до хаотичного мистецького світу 1990-х.
Це текст про вразливість і саморуйнування, але також про силу говорити про себе вголос. "Ось я — зламана, божевільна, анорексична, залежна від алкоголю, бездітна, красива жінка, — пише вона. — Я ніколи не думала, що все буде саме так".
