Читаємо уривок з "Автобіографії" Агати Крісті — найзахопливішого "роману" письменниці
Агата Крісті — найуспішніша жінка у світовій літературі: королева детективу, неперевершена авторка бестселерів усіх часів, які продалися накладом у два мільярди книжок понад ста мовами. У травні українською вперше виходить її "Автобіографія" – культова книга, яка вважається найзахопливішим романом письменниці.
У книзі, яку Агата Крісті писала понад 16 років, письменниця відерто розповідає про своє життя. Від часу наприкінці XIX століття, періоду раннього дитинства, через два шлюби й дві світові війни, до навколосвітньої подорожі. Про участь в археологічних експедиціях із другим чоловіком, Максом Меллованом, про письменницький досвід і сюжети, які стали всесвітньо відомими романами. Про шлях жінки, що росла у консервативному суспільстві і мріяти не могла про освіту та кар'єру.
Пропонуємо до читання уривок з "Автобіографії", яка виходить у видавництві Stretovych.
...
Ми завжди лишаємося тими ж, що й у три, шість, десять чи двадцять років. Найбільше це впадає в очі саме у шість чи сім, позаяк ми ще не так удаємо когось іншого, тоді як у двадцять граємо когось або ж намагаємося видаватися тим, кого диктує мода. Якщо в моді інтелектуали — стаєш інтелектуалом. Якщо дівчата вітряні й легковажні — ти вітряна й легковажна. Але життя плине далі, і з часом підтримування самовигаданого образу висотує сили, тож ти дедалі більше повертаєшся до справжньої себе. Це іноді збиває з пантелику оточення, але для тебе самої — як гора з плечей.
Деколи задумуюся, чи не так само це працює у письмі. На початку пишеш під сильним враженням від когось, і, хоч-не-хоч, а мимохіть наслідуєш цей стиль. Він тобі, як правило, не пасує, тому і пишеш кепсько. Та з часом вплив слабшає. Ти й далі захоплюєшся деякими авторами, навіть хотіла б писати так, як вони, але добре знаєш: це тобі не під силу. Ймовірно, приходить літературна смиренність. Та я була би на сьомому небі, якби могла писати, як Елізабет Боуен, Мюріел Спарк чи Ґрем Ґрін, але знаю, що не можу — і мені ніколи й подумалося б їх копіювати. Я усвідомила: я — це я, і я здатна робити те, що мені під силу, а не те, що мені повсякчас хотілося б. Як сказано у Біблії: "Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?"
Я усвідомила: я — це я, і я здатна робити те, що мені під силу, а не те, що мені повсякчас хотілося б.
Часто мені згадується картинка у моїй дитячій. Здається, я виграла її на одній з регат у "Збий кокос". На ній було написано: "Як не можеш вести потяг, змащуй колеса" — кращого життєвого девізу й не вигадаєш. Думаю, я завжди його дотримувалася. Пробувала себе то в тому то в сьому, та знаєте, ніколи не зациклювалася на тому, що мені не давалося або до чого не мала хисту. В одній зі своїх книг Румер Ґодден склала список, що вона любила й чого не любила. Мене це зацікавило, і я одразу склала власний. Певно, тепер можна додати ще один: що я не вмію і що я вмію. Перший список, зрозуміло що, буде суттєво довшим.
Зі спортом у мене ніколи не клеїлося; прекрасної співрозмовниці з мене ніколи не буде; на мене так легко вплинути, що мені треба усамітнитись, аби зрозуміти, що я насправді думаю чи маю зробити. Я не можу малювати; не можу фарбувати; не можу ліпити чи різьбити; не можу швидко щось робити, не розгубившись; не можу легко висловити свою думку — мені легше писати, ніж говорити.
Я можу стояти на своєму, коли йдеться про принципи, але не більше. Навіть коли я знаю, що завтра вівторок, а мені чотири рази скажуть, що завтра середа, то після четвертого разу я це прийму і поводитимусь відповідно.
Зі спортом у мене ніколи не клеїлося; прекрасної співрозмовниці з мене ніколи не буде; на мене так легко вплинути, що мені треба усамітнитись, аби зрозуміти, що я насправді думаю чи маю зробити.
Що я можу робити? Що ж, можу писати. Могла би бути непоганою музиканткою, але не професійною. Можу акомпанувати співакам. Я можу знаходити вихід з труднощів — одне з моїх найкорисніших вмінь; ото б ви здивувалися, якби побачили, що я можу зробити зі шпильками та булавками в побутових халепах. Саме я зробила хлібну кульку, причепила її до шпильки, шпильку закріпила сургучем на кінці жердини для вікон — і так дістала мамині вставні зуби, що впали на дах зимового саду! Ще я успішно приспала хлороформом їжачка, який заплутався в тенісній сітці, і так його визволила. Можу сказати, я доволі корисна в господарстві. І таке всяке. А тепер — що люблю, а чого ні.
Я не люблю натовпу, тисняви, голосних голосів, галасу, затягнутих балачок, вечірок, особливо коктейльних, тютюнового диму й куріння загалом, будь-якого алкоголю (крім як у кулінарії), мармеладу, устриць, ледь теплу їжу, сіре небо, пташині лапи або й сам дотик до птаха. Останнє, що я не люблю найзатятіше, — смак і запах гарячого молока.
Я люблю сонце, яблука, майже будь-яку музику, потяги, головоломки з числами й усе, що стосується чисел, море, купатися, плавати; люблю спати, тишу, сни, їжу, запах кави, конвалії, більшість собак і ходити в театр.
Я могла б скласти набагато кращі списки, які вражали би більше і були вагомішими, але то вже була б не я. Певно, доведеться змиритися з тим, що я — це я.
