Від мантр і медитації до усвідомленості й маніфестації, — це інтимний погляд на те, як звільнити місце для осмисленого догляду за собою. Ось, що робить для себе Дженніфер Еністон.
Дженніфер Еністон — унікальний приклад, коли знаменитість співпрацює здебільшого з тими брендами, продукти яких постійно використовує в повсякденному житті. "Я не хочу бути обличчям чогось, що не є частиною мого повсякденного життя. Це справді важливо для мене", — каже акторка, що недавно підписала контракт з Vital Proteins. Еністон познайомилася з брендом сім років тому, коли її лікарка з питань функціональної медицини порадила їй додати колаген у раціон, і актриса швидко побачила результат. "Мої суглоби, нігті, волосся, шкіра — стан усього почав поліпшуватися", — розповідає 52-річна зірка, зазначаючи, що з віком вироблення колагену набагато знижується.
Дженніфер Еністон також опинилася в центрі уваги, коли у світі частіше почали говорити про мінливе ставлення до старіння, а Еністон стала прикладом актриси Голлівуду, яка відмовляється йти в тінь у свої 52. "Я хочу бути обережною у висловлюваннях, коли говорю про старіння", — каже вона. У цьому їй, безумовно, допомагає її тіло, яке начебто не змінюється з плином часу й викликає захват. Ось актриса й поділилася з Vogue своєю філософією, експертами й ритуалами, за якими вона стежить, щоб не просто старіти, а й далі процвітати.
Я не зазираю в телефон щонайменше впродовж години після пробудження. Вплив цього ритуалу на ментальний стан чудово позначається на якості всього дня. Зарядні пристрої для моїх гаджетів містяться в ящику в кількох метрах від ліжка, а маленький iPod і старий iPhone я використовую тільки як будильники і щоб запустити застосунки для сну. Ще мій телефон призначений для текстових повідомлень, електронної пошти та застосунку Pattern. Не знаю, як він працює, але застосунок приголомшливий! Іноді я проводжу без телефона більш як годину, і це дуже цікаво — отримувати повідомлення на кшталт: "Привіт! Ти де??". Де я? Проводжу час із собою! Я прокидаюся зі своїми собаками. Ми граємо, виходимо на вулицю, собаки роблять свої справи, повертаються, і настає час нашого гарного ритуалу, коли вони сідають і чекають, поки я готую їм їжу. Відтак кажу: "Можна!". Поки вони снідають, мені потрібно випити ранкової кави. Вона дуже важлива для мене: я додаю протеїн, корицю, пакетик зі стевією, тому що люблю солодке. Нагріваю мигдальне молоко, поки все готується (час від часу я дозволяю собі звичайне молоко). Почуваюся в такі моменти винною і щасливою водночас. Якщо коли-небудь настане кінець світу й усе зникне, моя кава не зникне. Виживе вона, і таргани.
Важко обмежувати потік новин. Торік я часто не могла відірватися від новинної стрічки з останніми повідомленнями про пандемію і словами доктора Фаучі. Але також були періоди, коли я потребувала відпочинку від новин і спілкування в соціальних мережах. Це все дуже токсично. Я розумію простий сенс створення цих засобів комунікації, що мали на меті об’єднати людей і створити соціальні спільноти. І це прекрасно, та все має зворотний бік — люди просто сидять і кидають емоційні списи в інших людей на цих платформах. А я не така товстошкіра, щоб витримати це. Тож тепер просто не читаю коментарів. Це має руйнівний вплив на таку людину, як я, що вірить у прояв добра до своїх близьких і людей навколо. Мене справді лякає факт наявності цього — такого негативу, люті й гніву. Звісно, це результат невпевненості, та все ж. Тому щойно собак нагодовано, а каву випито, передусім намагаюся знайти час для медитації і щоденника, а не Instagram. Медитації я присвячую 20 хвилин в InsightTimer. Медитую без куратора, проте іноді проходжу доступні курси — у цьому застосунку вони дуже гарні. Під час пандемії цей ритуал мені дуже допоміг. У них був курс, присвячений "зниженню тривоги" і "створенню достатку й подяки". Після 20-хвилинної медитації я дістаю щоденник. Іноді це просто потік свідомості на 10—12 хвилин, а іноді я складаю список подяк.
Коли я була дитиною, моя мама завжди була гарною і здоровою на вигляд. Я брала її за приклад. Нам не дозволяли їсти ті самі пластівці, які їли мої друзі. Та коли виросла, я зійшла з праведного шляху й почала споживати піцу й хліб. Такою була моя версія бунту, не наркотики й алкоголь. Я хотіла з’їсти трохи смачної їжі з незрозуміло чим у складі! А потім помітила, що почуваюся зле. Зрештою, почала придивлятися до своєї мами, бабусі та інших старших людей у моєму житті. У них не було тих знань та інформації про їжу й спорт, які маємо ми нині. Так, приємно бути у формі й мати гарний вигляд — я вірю в інтервальне голодування, тому що його переваги підтверджено наукою, — воно стосується ваших клітин і м’язів, щоб ми могли старіти й розвиватися. Моя мама казала мені: "Ідеться про довголіття. Старіти — це привілей, але ми не мусимо старіти й хворіти". Це і є стиль мого життя: радіти своєму віку та сприймати старіння як привілей, а не покарання. Ми всі старіємо! Моя лікарка — не хочу називати її ім’я, оскільки радила її багатьом і тепер у неї ледь вистачає часу на мене — експертка в галузі функціональної медицини, що постійно прогресує (згадаймо пептиди і харчові домішки). Вона не загодовує ліками. Її підхід ґрунтується на пошуку відповіді на запитання: "Як можемо розв’язати проблеми зі здоров’ям за допомогою вітамінів і харчування?".
Два роки тому я закінчила роботу над фільмом, і мені було дуже погано — я відчувала потребу й бажання здобути нові знання. Тож я запропонувала своєму менеджеру запросити різних людей з різних сфер поділитися своїми знаннями, хіба це не круто? Щонеділі я зустрічалася з різними людьми, з якими ми говорили на різні теми. Наприклад, з Джессікою Еллін — про політику, з Джеєм Шетті — про заземлення, з Девідом Сінклером — про науку, про те, як жити і старіти. Я просто обожнюю доктора Сінклера. Мене зачаровує його думка про те, що старіння — це хвороба, а ми можемо їх лікувати! Я в тому віці, коли моє здоров’я цікавить мене більше, ніж коли-будь, і моє життя триває, хоча, на думку суспільства, мені потрібно йти в тінь. Ні, ні й ще раз ні. Молодість для молодих, я розумію це. Але я хочу й далі здобувати нові знання, які мене надихатимуть.
Доктор Сінклер вважає, що з віком клітини починають ніби вимикатися, і світло в нашому тілі гасне. Але ви можете знову ввімкнути це світло, ці гени. Інформація й рекомендації в його книзі Lifespan просто приголомшливі.
Текст: Celia Ellenberg
За матеріалами vogue.com