RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Дизайнер Рік Оуенс — про чоловічу агресію, вразливість і мачизм

06 листопада 2021

Рік Оуенс на якийсь час перебрався з Парижа до свого пентхауса на венеційському острові Лідо. Дизайн простору повторює стиль ванних кімнат Palazzo del Casinò, розташованого неподалік. «Суцільний мармур і раціоналізм 1930-х», — каже Оуенс, його голос супроводжується ледь помітною луною у FaceTime. Дизайнер проводить мені відеотури своїми володіннями, і я бачу, як затягнуте хмарами сталеве небо відбивається в блідих мармурових плитах. Фігура Ріка нагадує контрастну пляму в цьому білому просторі: я впізнаю його чорну мішкувату уніформу і копицю прямого воронячого волосся. Якось Оуенс розповідав мені, що фарбує волосся сам, і на доказ показував відео — він як завжди засмаглий, з голим натренованим торсом і одягнений лише у довгі чорні шорти. Зараз Рік кружляє мене в інтер'єрах свого притулку, потім кладе телефон на кухонну панель, щоб приготувати каву, і весь цей час безперестанку говорить. Про моду, фашизм, пандемію і нову нормальність.

Рік Оуенс

Але спочатку про свою венеційську квартиру. Оуенс має пристрасть до нестандартних будинків — або як мінімум до архітектурних інтервенцій у звичну картину місцевого життя. До прикладу, у Парижі він переробив колишню штаб-квартиру соціалістичної партії Франції на бруталістський бункер, а до переїзду в Європу, в Лос-Анджелесі, розігрував у себе вдома сцени з роману Натанаела Веста «День сарани» про відчуження й розпач часів Великої депресії. Стосовно Оуенса часто використовують слово «декаданс», але в найбуквальнішому сенсі від середньовічного латинського decadentia — занепад, розкладання.

Його квартира у Венеції зовсім не декадентська — вона більше нагадує грецький гімнасій, викладений травертинським мармуром. Але саме місто, де в різний час мешкали вигаданий Густав фон Ашенбах і реальна, але абсолютно неймовірна маркіза Казаті — декадентське за духом. Будинок Оуенса розташований у тій невидимій частині Венеції, куди зазвичай не дістається модний натовп, — тут немає ані грандіозних палаццо, ані пишних соборів. Але для дизайнера тут важлива історія: «На пляжі навпроти готелю Excelsior танцювали Дягілєв із Ніжинським», — розповідає Рік. Як завжди в Оуенса, романтизм пов'язаний з практичністю: він обзавівся житлом у Венеції в 2014 році для того, щоб бути ближчим до виробництва, розташованого в містечку Конкордія-Саджиттарія, за 60 км звідси.

Куртка з нейлону, бавовняна туніка, все — RICK OWENS; кеди з текстилю, CONVERSE X RICK OWENS DRKSHDW

Весь локдаун Рік провів тут — працюючи у своєму пентхаусі й показуючи нові колекції у різних куточках Лідо. До прикладу, жіночу колекцію цього сезону представив на бетонному пірсі, застеленому штучним туманом. А наступну, весняно-літню, покаже на тому самому пляжі Вацлава Ніжинського перед поверненням до Парижа. "В Італії я творю, а у Франції мене судять", — сказав якось Оуенс колегам з американського Vogue, очевидно посилаючись на давньогрецький міф про суд Паріса, що спричинив початок Троянської війни. Багатоходова гра в референси — частина його робочого методу: кожен елемент у колекціях Оуенса виявляється глибшим і складнішим, ніж може здатися на перший погляд.

Поточну чоловічу колекцію дизайнер представив на початку цього року — влаштував імпровізований показ Rick Owens на сходах церкви Tempio Votivo, яка вважається пам'яткою загиблим італійським солдатам часів фашизму. "Шоу про агресію" пройшло за кілька днів до захоплення американського Капітолію. «Це був дуже напружений період — ми спостерігали за тим, як у склепінчасті зали Капітолію увірвався розлючений натовп — демонстрація чоловічої агресії у найгіршому вигляді. Я не збирався звеличувати її у своїй роботі — хоча, мабуть, частково це так — такою мірою, якою вона увічнена у військових пам'ятниках. Але я не боюся порушувати важкі питання — якщо вони цікавлять мене, значить, напевно, захоплюють й інших».

Шкіряна куртка, жилет і брюки з нейлону, маска, надягнута як головной убір, усе — RICK OWENS

У цій колекції дизайнер грає з традиційними, майже архетиповими проявами маскулінності й мачизму: шкіряні куртки і рвані джинси з гардеробу рокзірок, куртки з наповнювачем, що збільшують фігуру до геркулесових пропорцій, і кейпи, що розвіваються на вітрі, як у середньовічних мародерів. Як це зазвичай буває у Оуенса, у них відчувається неприкрита вразливість: моделі блукали краєм Лідо в нижній білизні та з оголеними торсами. «Мені подобається розвінчувати культ чоловічої влади. Що б я не робив у чоловічих колекціях, вони завжди автобіографічні: я чудово усвідомлюю власну схильність до агресії і перебуваю в постійному бажанні бути почутим. Адже в цьому і полягає робота дизайнера — намагатися привернути до себе увагу, роблячи це так переконливо і так голосно, щоб кожен зупинився і подивився на тебе. Я нітрохи не соромлюся цього: я багато і важко працював, щоб пройти такий шлях».

Історія дизайнера почалася в Каліфорнії — на згадку про це в Оуенса залишився різкий акцент, який не перемогло навіть бурхливе життя в Парижі, де він влаштувався 2003 року. Овенс народився в листопаді 1961 року в маленькому містечку Портервілль з населенням 60 тисяч людей. За гороскопом він Скорпіон (ким ще йому бути?). Google каже, що Скорпіони сильні, таємничі й незалежні. Так само можна описати одяг, який створює дизайнер. Оуенс досі не має стороннього інвестора. Тому мені не доводиться робити нічого з того, чого я робити не хочу, — якось сказав він мені. — Я краще спалив би все до біса!» Це чудова цитата, і я часто її використовую. Скорпіонам подобаються екстремальні ситуації, небезпека й темрява, їх захоплюють примежеві стани людського досвіду. Одяг Ріка Оуенса завжди трохи про позаземний досвід — він чудово підійшов би прибульцям.

Я часто запитую себе, чи це пов'язано з дитинством дизайнера. Батько Оуенса, відставний соціальний працівник, до 16 років не дозволяв синові дивитися телевізор. Натомість батьки (його мати — шкільна вчителька) прищеплювали любов до літератури і класичної музики. Оуенс добре говорить і добре пише. Пояснювальні записи до шоу Rick Owens складені від першої особи і щедро приправлені історичними й культурними посиланнями. Часто в них є щось біблійне: до прикладу, нещодавні жіночі й чоловічі колекції він об'єднав назвою Gethsemane, на честь саду в Гетсиманії, що в Єрусалимі. «Сад, де Ісус молився в ніч перед розп'яттям, — пише Оуенс у записках до показу. — Місце, сповнене тривоги й занепокоєння в очікуванні фінальної розплати».

Куртка з нейлону, хутряні чоботи, бавовняні труси, все — RICK OWENS

Такі відсилання мають мало спільного з модою, а розмови про Ісуса можуть закінчитися на дизайні сандаль. Але їхня присутність у роботі Ріка видає той факт, що спочатку він хотів стати художником. Щоправда, вступивши до коледжу Otis-Parsons у Лос-Анджелесі, Оуенс все одно опинився на курсі модного дизайну — скромно каже, що для занять мистецтвом йому не вистачило витримки. На початку 1980-х Оуенс провів чотири роки у бутлегерських майстернях — займався кроєм та пошиттям дизайнерських підробок із дешевих тканин. Є певна іронія в тому, що сьогодні дизайнер використовує у своїх колекціях делікатний кашемір, шовк і овчину, спеціально обробляючи дорогі матеріали так, щоб надати їм потертого й зношеного вигляду.

У середині 1980-х у Лос-Анджелесі Рік Оуенс зустрів свою майбутню дружину Мішель Ламі. Тоді він працював у спортивній компанії, яка належала їй. Оуенс і Ламі мають спеціальну мову і особливий словник прізвиськ. До прикладу, він кличе її Хан (відсилання до Аттіли) — для Оуенса це лише прояв його прихильності. Мішель старша за Ріка на 17 років і нагадує язичницького воїна: золоті зуби, пофарбовані хною пальці. Оуенс вважає її товаришем, а не музою. Вона носить його одяг з великим апломбом і, напевно, надихає на нові ідеї. Ламі займається дизайном ювелірних прикрас і керує лінією меблів – і все це чудово римується з його колекціями. Меблі у цьому випадку — поняття відносне. Створювані ними об'єкти більше нагадують скульптури: унітаз, висічений з монолітного гірського кришталю, або алебастрове ложе, немов зі склепу.

Здається, Оуенс і не займається дизайном речей у звичному сенсі — він створює свої світи. Точніше, світ. Дуже конкретний, вивірений до міліметра, з чітким набором форм, матеріалів і способів їх оброблення. Також прицільно дизайнер працює з кольоровою гамою — дає кожному відтінку назву: до прикладу, «бруд» або «дим». Так формується особлива візуальна мова, в якій краса виявляє себе в найнесподіваніших, часом дивних і неприємних місцях. У цьому всесвіті чоловічим колекціям відводиться особливе, можливо, навіть почесне місце. The New Yorker назвав якось героїв Оуенса "елегантними монстрами". Колекції дизайнера справді елегантні, навіть якщо він експериментує з формами та пропорціями так, як майже ніхто з його колег по цеху більше не наважиться. У своїй роботі Оуенс часто скасовує звичні функції речей — те, що здається формальним костюмом чи спортивним одягом, не обов'язково буде ним. Те саме з ґендерним поділом — у жіночій та чоловічій колекціях межі статі розмиті.

«Працюючи над чоловічими колекціями, я часто думаю про себе — і про те, що найбільше в собі ненавиджу», — каже Оуенс, і його обличчя витягується в акулячу посмішку. Він ідеальний об'єкт для інтерв'ю й чудово про це знає. «До чоловіків я завжди налаштований більш критично, ніж до жінок. Було б нерозумно вважати, що я добре розуміюся на жінках, тому ставлюся до них з майже сліпим захватом. Мішель якось сказала, що я настільки шанобливий до героїнь своїх жіночих колекцій, що з ними було б неможливо зайнятися сексом. Я розумію, про що вона: можливо, я підходжу до жіночого тіла із занадто великим пієтетом».

Бавовняна туніка, хутряні чоботи, бавовняні труси, все — RICK OWENS

У самому Оуенсі є цікавий парадокс. З усією любов'ю до мармуру та філософії, захопленням Вагнером (він часто використовує музику композитора на своїх шоу), темним одягом і пристрастю до макабричних сюжетів — він мав виявитися жорстким і суворим чоловіком без тіні іронії. Але Оуенс притягує до себе, він неймовірно привабливий і дуже смішний. У ньому є відчуття комізму й почуття доречності жарту, якими можуть похвалитися майстри стендапу. Він легко впускає співрозмовника у свій світ. І попри чорний напіввитертий одяг, який створює, Оуенс — затятий оптиміст. Запитайте Ріка про пандемію — жодного заламування рук: «Для мене це був період найінтенсивнішого, найефективнішого і найприємнішого навчання. З'явилася нагода взятися за книги, які я постійно відкладав на потім. У цьому було щось дуже солодке — з присмаком небезпеки, зрозуміло, адже ніхто не знав, що чекає на нас далі». На обличчі дизайнера знову з'являється зловісна усмішка. «Ми стали по-новому цінувати звичні для нас речі — і взаємини, скоротивши коло спілкування до необхідного мінімуму й приділяючи більше часу тим, хто справді для нас важливий». В умовах карантину Оуенс багато міркував про те, як правильно презентувати свої колекції: «Спочатку ми зняли камерне відео в студії — це здавалося єдиним правильним рішенням. Але потім я зрозумів, що треба боротися і зробити щось таке, що стане вершиною нашої естетики». У звичній манері Оуенс вважав за свій обов'язок грати по-крупному.

У розмові з дизайнером тема обов'язку й поваги проходить червоною ниткою — до кінця нашої розмови він використовує ці слова частіше й частіше. Вони здаються старомодними — і доречніше звучать стосовно військової пам'яті, ніж модного дизайну. Але сьогодні ця тема викликає великий резонанс. «Я дивлюся на селебріті: дівчина в приголомшливому вбранні, мініспідниці й на підборах вирушає на побачення з хлопцем у незаправленій м'ятій сорочці. Невже він думає, що це все, на що вона заслуговує? Мені здається, це якийсь дивний прояв мізогінії й бравування своєю владою. Начебто всім своїм виглядом цей хлопець каже: «Знаєш, я надто багатий, щоб напружуватися заради тебе. Тому можу дозволити собі мати вигляд як ушльопок». Помітно, що Оуенса це дратує. «Ми втрачаємо почуття обов'язку, воно повільно йде з нашого життя. А я вважаю важливим про нього не забувати — ми маємо з повагою ставитись до ситуацій, у яких опиняємось. Мені здається, це було б симпатично». Завершивши нашу бесіду, одягнений у чорне, Оуенс вирушає на пляж — туди, де нещодавно показував свою колекцію і де колись плескався Ніжинський. Хіба не симпатично?

Текст: Олександр Ф'юрі

Фото, портрет: Mathieu Rainaud @Shotview.

Стиль: Edem Dossou @Total World.

Зачіски і грумінг: Rimi Ura @Walter Schupfer.

Сет-дизайн: Henri Pier @PLUS.

Арт: Homme Vide.

Продакшен: Kitten.

Асистенти фотографа: Philippe Milliat, Guillaume Lechat.

Асистент стиліста: Ibrahima Gueye.

Кастинг: Max Märzinger для JLC.

Моделі: Yura Nakano @Bananas Models, Ewen D @Tomorrow Is Another Day

Rick Owens ·

Ще в розділі Чоловічий стиль

Популярне