RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Гірська порода: скелелаз Алекс Гоннольд про індивідуальний різновид спорту

07 травня 2020

Скелелазіння переживає бум завдяки загальній одержимості Instagram й гонитві за self-оптимізацією. А ще — фільму «Фрі-соло» зі скелелазом Алексом Гоннольдом у головній ролі.

У гонитві за відновленням життєвих ресурсів люди вдаються до божевільних засобів: мерзнуть у кріокамерах, підсмажуються в інфрачервоних саунах, занурюються у флоатинг-камери із сенсорною депривацією. Їдять деревне вугілля, свіжу траву й каші із зерна часів біблійних пророків. Летять через океан, щоб впасти в транс і викликати галюцинації на обрядах у Південній Америці. Створюється враження, ніби внаслідок колективної травми, заподіяної невідворотним піксельним майбутнім, люди кинулися шукати порятунок у первинному, у джерелах. І, схоже, скелелазіння зараховане до них.

«Скелелазіння пробуджує в нас первинні рефлекси, — стверджує Алекс Гоннольд, найвідоміший скелелаз у світі. — Ми примати. Людиноподібні мавпи. У нас закладено вміння лазити». Instagram сповнений фото сухорлявих міленіалів на гірських маршрутах, а серед знаменитих шанувальників скелелазіння — Френк Оушен, Джейсон Момоа, Брі Ларсон і Джаред Лето. Ключові принципи цього різновиду спорту — яскраво виражений індивідуалізм, бажання самоствердитися, ефективність, пошук рішень — роблять його надзвичайно привабливим для всіх. У США з’явилися навіть коворкінг, крамниці, конференц-зали й кафе зі скеледромами. Додайте до цього відповідну спільноту — і ось уже готова нова субкультура.

Фанати Гоннольда знають все про його легендарне сходження. 3 червня 2017 року він став першою людиною, що сама здійнялася на прямовисний моноліт Ель-Капітан у Національному парку Йосеміті без страховки. Про сходження, яке тривало 3 години 56 хвилин, National Geographic Partners зняли документальний фільм «Фрі-соло», що здобув «Оскара» й сім нагород «Еммі». У тому, що таке сходження можливе, були впевнені не всі — небезпека ж сумнівів не викликала. Команда, що працювала над фільмом, — найдосвідченіші альпіністи — усвідомлювала: цілком можливо, їм належить закарбувати загибель людини.

Інтерес до альпінізму в Гоннольда вперше з’явився в 11 років, коли батьки відвели його на скеледром Granite Arch Climbing Center під Сакраменто, прочитавши про нього в газеті. Підліток відразу ж безповоротно закохався в альпінізм, ковтаючи один за одним класичні посібники із серії How to Climb 5.12 і намагаючись самостійно вивчити техніку. «Я був сором’язливою дитиною й не особливо любив командні різновиди спорту, — зізнається Алекс, — завжди тримався осібно». Кинувши навчання в університеті Берклі після першого курсу, він приєднався до фанатичної купки кочових безсрібників-альпіністів, що мандрували країною у своїх фургонах.

«Коли я тільки починав цікавитися скелелазінням, це був маргінальний різновид спорту, — згадує 46-річний Джиммі Чін, скелелаз і режисер, який зняв «Фрі-соло» спільно з дружиною Елізабет Чай Васархелі Чін. — Ним захоплювалися переважно аутсайдери, які не могли знайти собі місця ані в суспільстві, ані в професійному спорті. Нині ж це популярне заняття. Нинішні «бродяги» роз’їжджають на машинах вартістю 100 тисяч доларів».

Марі Бакінгем, ветеран-скелелаз із 15-річним стажем і досвідом сходжень у всьому світі, стверджує, що головна перевага цього спорту — здатність розвивати не тільки тіло, а й свідомість: люди вчаться усвідомлювати й приймати свої слабкі місця, тому що на одній браваді вгору стіною не здіймешся. «Цей спорт потребує постійного долучення, роботи над собою», — впевнена вона.

На відміну від бродяг-засновників або представників інших спортивних субкультур — чи то скейтери з їхнім панк-протестом, чи то серфери з їхньою екзистенційною поезією, — нова хвиля скелелазів не женеться за якоюсь особливою репутацією. Якщо те, що називають словом coolness, передбачає певну відчуженість, то скелелазіння, навпаки, інклюзивне й прагне контакту. Особлива робоча етика, поставлення цілей, свій сленг і вільний від умовностей колективний ентузіазм роблять сучасний клуб скелелазіння винятково позитивним місцем. І хоча раніше його вважали полігоном вишколу для підкорення природних вершин, нині сформувалося покоління новачків, які в принципі не планують коли-небудь залишати стіни клубу.

«Це ціла спільнота людей, для яких скелелазіння в залі — різновид відпочинку, і їм цілком достатньо просто заскочити сюди на кілька годин розважитися й потім далі вирушити у своїх справах», — розповідає Кліфф Сіманські, інструктор бруклінського скеледрома GP-81. Досвідчений скелелаз, що проклав не один маршрут, Кліфф разом з партнерами вирішив рухатися в іншому напрямку. Обмежив до мінімуму відвабні чинники й повернувся до класики скелелазіння — без маркетингових прийомів, молодіжних команд і фітнес-класів на вибір. «Ми прагнемо уникати паркурних стрибків, використовуємо прості рухи й техніки, характерні для скелелазіння на природі», — говорить він.

У скелелазіння в природних умовах, проте, свої переваги, які не осягнеш у залі. Крім принципів недоторканності довкілля, люди відкривають своє справжнє, зовсім незначне місце в глобальній картині світу. «Природа постійно підкидає випробування, — говорить Гоннольд. — То холодно, то вітряно, то дощ. Хай яке сильне твоє его, хай як тебе звеличують інші, але якщо піде дощ, ти неминуче намокнеш і замерзнеш».

Гоннольд не скаржиться на статус амбасадора для цілого різновиду спорту, але він ніколи не мріяв про таку славу. Після внесення скелелазіння в програму Олімпійських ігор у Токіо варто очікувати на появу нових спортсменів і героїв. Він називає ім’я Брук Рабуту, юної американської спортсменки, яка успішно пройшла відбір на Олімпіаду-2020. Коли настане час, Гоннольд з радістю передасть естафету. «Дуже чекаю на це. Я готовий віддати прапор, — запевняє він. — А потім одягну на голову капюшон, вийду через чорний хід і вирушу в гори».

спорт ·

Ще в розділі Спорт

Популярне