Забігаючи наперед: як це – брати участь у тріатлоні
Не дивитися на тріумф волі і можливостей зі сторони, а робити самому – філософія тріатлону. Реабілітолог, персональний тренер Іван Прудніков – про найпопулярніше чоловіче триборство і змагання Ironman.
З шести років у моєму житті не було періоду без спорту: сноуборд, єдиноборства, силові тренування і так далі. Правда, я не вмів плавати і не заходив у воду глибше, ніж по пояс, а на велосипеді востаннє катався в дитинстві. Приблизно з такими даними, я вирішив брати участь в "половинці" Ironman – змаганні, де треба подолати 113 кілометрів: 1,9 км – плавання, 90 км – велогонки та 21,1 км – марафон. Спойлер: заповітне "You are an Ironman" на фініші я почув.
Тренерів з тріатлону, а тим більше сертифікованих тренерів по Ironman, в Україні мало. Я свого знайшов в Facebook. Євген Смирнов зробив Ironman в Австралії і точно знав, як треба займатися, щоб досягти успіху. Спорядження я зібрав за три тижні: два велосипеди (шосейний – для тренувань; обробний, з горизонтальною посадкою і поліпшеною аеродинамікою, – для стартів), надлегкі обтічні аеродинамічні колеса і шолом, велокостюми; окуляри, взуття (велотуфлі і кросівки), екіпіровку для бігу, гідрокостюм, все разом – приблизно 10 тис. доларів. І почав тренуватися: шість тренувальних днів в тиждень, три – з одного, три – з двома тренуваннями в день. Найскладнішим, зрозуміло, стало плавання, але мені пощастило з тренером: завдяки Наташі Худяковій, я зрозумів, як треба плисти. Я практикував і "сухе" плавання (вправи на суші з амортизаційною гумою), бігав, змінюючи техніки, пульсові зони, темп і рельєф місцевості, один і в команді. Але для довгих дистанцій був важкуватий: 90 кг, пробігав 5 км – і вмирав.
Оскільки працювати було над чим, я перейшов в циклічний режим "сон / їжа / тренування", відмовився від нічних гулянь, перестав витрачати час даремно. Я читав про тріатлон і дивився відео, надихався інтерв'ю троєборців. А потім взяв – і купив слот на участь в Ironman 70.3 в Туреччині. До старту залишилося п'ять тижнів, шляху назад не було. Я не афішував плани, але під чуйним керівництвом тренера (який, до речі, вважав, що ще зарано) нарощував обсяги тренувань.
Напередодні старту я важив уже 77 кг, нормально плавав і ганяв на велосипеді. Оселився в готелі, зареєструвався, отримав номер учасника і став готуватися: залишив велосипед у першій транзитній зоні, підготував пакети з одягом в обидві транзитні зони (вода / велосипед і велосипед / біг), харчування на час гонки. Напередодні довго не міг заснути, прокручуючи план гонки. Втім, це було легко: тренер розписав його по хвилині.
О 7:30 я був на стартовій лінії. Температура води – 24°С, і це означало, що треба плисти без гідрокостюма, інакше потім не допустять до кваліфікації на чемпіонат світу. Я резонно розсудив, що чемпіонат почекає, а ось гідрокостюм додасть плавучості. Свисток, старт – і до першого буйка гонка здається боєм з фільму "300 спартанців". Тріатлон, особливо на старті, – один з найбільш контактних видів спорту. Через 46 хвилин я вже біг до велосипеда, на ходу знімаючи гідрокостюм. Подолав велоетап за 2 години 54 хвилини. Як і планував, без зривів і ексцесів. Кілометра за два до фінішу зменшив темп і відновлювався, готуючись до бігу – найважчої частини гонки, протистояння голови і тіла. Найскладнішим відрізком стали останні три кілометри, але на крок я не перейшов.
Фінішував з результатом 5 годин 42 хвилини. Остання хвилина стала однією з найщасливіших у моєму житті. 7 жовтня я лечу в Барселону, щоб пройти повну дистанцію Ironman – 226 кілометрів найскладніших одноденних гонок на планеті.
