Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Нема краще, ніж вдома: Юлія Костецька – про те, чому в Україні ліпше, ніж будь-де

17 червня 2022

"Нема краще, ніж вдома" – тепер для мене не просто текст, – каже видавчиня VOGUE UA Юлія Костецька, яка у вимушеній еміграції об’їхала половину Європи. Юлія розповідає – як це: їхати, щоб врятувати життя; повертатися; їхати знов, залишати свій дім в Україні та постійно перебувати в русі.

Юлія Костецька й Арі
Про початок війни

Війна заскочила мене вдома саму в заміському будинку за 7 км від Києва. Я прокинулася між 4 і 5 ранку від вібрації будинку та гучних звуків (пізніше з’ясувалося, то були звуки від збитих ППО ракет у Василькові). Зателефонувала чоловікові, який був у відрядженні за кордоном, потім – сусідові з будинку поблизу. Все, що відчувала, – це внутрішню тривогу, тому про власну безпеку я не дбала ніяк. Хіба що зачинила всі вікна, коли о 5:25 отримала найстрашніше смс-повідомлення від близької людини: «Війна».

Пізніше до мене з Києва приїхали друзі та сестра. Бомбосховищ поблизу не було, тому, коли  стало ясно, що ракетні обстріли будуть знову, ми ховалися в ярах біля будинку. Лише вдень подбали про заходи безпеки: облаштували простір між двох стін, заклеїли вікна та вимикали світло ввечері.

Про евакуацію

Я залишила дім на третій день війни; на цьому наполіг чоловік. Ухвалити швидке рішення змушувало й почуття відповідальності за друзів і родичів, які з’їхалися до нашого будинку після оголошення воєнного стану.

Це був складний шлях: Україна-Молдова-Румунія-Угорщина-Словаччина-Польша-Чехія-Португалія-Німеччина, 65 годин без сну, за кермом... Окрім іншого, стресу додавала поведінка наших співвітчизників – і переселенців, і працівників прикордонних служб – на українській стороні кордону з Молдовою. У той час, коли всі перебували в дикому стресі, варто було б виявляти єднання та підтримку замість чвар і бажання показати свою значущість.

У Молдові нам довелося провести ніч у школі-інтернаті для підлітків. Там від 15-річного хлопця почули, що Україна має здатися путіну, «бо росія сильніша». Почути таке від підлітка – додатковий стрес, адже молодь має усвідомлювати, що сила – не в кількості людей або зброї, і що за свободу треба боротися.

Інтернат для підлітків, Молдова

Ми довго розмовляли з цією дитиною, я намагалася всебічно пояснити, що насправді відбувається. Сподіваюся, що мені вдалося достукатися до його душі хоч трохи й переконати, що Україна – вільна і незалежна держава, із сильними воїнами, і що ми маємо підтримку союзників. Ми не самі, тому обов’язково переможемо в цій війні.

Інтернат для підлітків, Молдова

Далі бувало по-різному: ми зупинялися в готелях, квартирах, які бронювали через AirBnB, тимчасово перебували в друзів, яких, дякувати долі, немало за кордоном, і які готові підтримати й допомогти.

Арі

Врешті осіли в Чехії, де нас із чоловіком, приятелями й чотирма собаками прихистили друзі з Праги. Впродовж майже 2 місяців ми жили ввісьмох разом із чотирилапими вихованцями. Облаштували такий собі гуртожиток, ніби повернулися до забутого студентського життя.

Чотирилапі вихованці перетинали всі кордони разом з нами
У гостях добре

Я зареєструвалася в Чехії, отримала можливість перебувати в країнах Шенгенської угоди 309 днів упродовж року завдяки мультивізі, яку мені надали чехи після закінчення 90 днів безвізу для українців. Я працевлаштована, тому в країнах тимчасового перебування не заробляла. Проте в кожній країні, де була можливість отримати реєстрацію, українцям пропонують ставати на біржу праці.

У Чехії, в передмісті Праги, було справді комфортно: друзі, у заміському будинку-дачі яких ми жили, створили всі умови для максимальної зручності, і ми почувалися як удома.

Наш будиночок у місті Будин

Прага

Прага – величне місто, тому жити поблизу (а ми жили за 50 км від столиці), приїжджати принаймні двічі на тиждень, щоб прогулятися чепурними центральними вулицями, відчути, що життя триває, а ще – мати змогу зустрічатися з колегами з Vogue CS, відчувати їхню підтримку й бути бажаною гостею в їхньому затишному офісі стало справжньою психотерапією для мене після того, як довелося покинути мирне і найкраще життя в Києві.

Офіс VOGUE CZ фото
1 / 4Пилип Власов та Юлія Костецька
Офіс VOGUE CZ фото
2 / 4Вид з вікна редакції VOGUE CZ
Офіс VOGUE CZ фото
3 / 4Редакція VOGUE CZ – dog-friendly зона. Працівники можуть брати собак на роботу
Офіс VOGUE CZ фото
4 / 4Юлія Костецька, Андреа Бегункова (головний редактор VOGUE CZ) та Мікаела Сівальд (видавчиня VOGUE CZ)

Траплялися й складні моменти через непривітне поводження з переселенцями: у поліції, візових центрах, навіть у потязі, якщо не спілкуєшся чеською. В усіх адміністративних закладах працівники підвищували  голос, зустрічали непривітно й нечемно. Це був неприємний досвід, однак він не змінив моєї думки про Чехію та її громадян: як і наші друзі-поляки, вони ставляться до українців, як до рідних людей.

1 / 10
2 / 10
3 / 10
4 / 10
5 / 10
6 / 10
7 / 10
8 / 10
9 / 10
10 / 10

Нині Прага для мене – це теплі обійми й розмови з дорогими серцю людьми, які слухали й чули болісні історії з України, підтримували й підтримують усім, чим можуть. А ще – Карловий міст і Кафка, звісно. Усі ці символи столиці Чехії по-новому сприймаються тепер.

З Чехії ми виїжджали, але постійно поверталися.

Португалія

Перебувати в Португалії було особливо приємно, оскільки, попри те, що ця країна розміщується на окраїні Європи, у Лісабоні всюди майорять українські прапори, у деяких кінотеатрах доступний для перегляду фільм «Донбас». Ми кілька разів потрапляли на демонстрації на підтримку України, Маріуполя, Азовсталі. Крім того, Португалія – смачна й прийнятна за вартістю життя країна. А реєстрація відбувається швидко: мої друзі отримали всі потрібні документи всього лише за день після подання заяв в еміграційну поліцію.

Португалія на підтримку України фото
1 / 7
Португалія на підтримку України фото
2 / 7
Португалія на підтримку України фото
3 / 7
Португалія на підтримку України фото
4 / 7
Португалія на підтримку України фото
5 / 7
Португалія на підтримку України фото
6 / 7
Португалія на підтримку України фото
7 / 7

Берлін

Не можу не згадати про Берлін, де зустріла багатьох знайомих з України, завдяки чому ненадовго здалося, що перебуваю не в еміграції, а просто поїхала зустрітися з друзями. Берлін за вайбом нагадує мені рідний Київ, за це люблю його найбільше.

А вдома краще

За кордоном, треба визнати, більше впорядкованості: заздалегідь плануєш походи до театру, опери, музею тощо, тобто більше плановості, менше хаосу. Безумовна перевага – вільне пересування країнами ЄС без кордонів. Якість життя людей всюди, де довелося побувати в країнах шенгенської угоди, – вища, ніж в Україні. Люди сплачують чималі податки, однак відразу бачиш, на що вони витрачаються. Хочеться вірити, що скоро так буде й у нас.

Проте швидко з’ясувалося, що всі без винятку питання (побутові, медичні, бюрократичні) виявилося вирішити простіше в Україні, ніж за кордоном. Під час вимушеної еміграції приходить усвідомлення того, що Україна – прогресивна держава, де бюрократія хоч і є, проте не така значна, як нам здається.

До війни в мене була думка про те, щоб спробувати пожити «на дві країни», однак не чітка й не конкретна. Тепер я розглядаю різні варіанти тимчасової еміграції через війну, проте будь-що, повертатися планую в Україну.

Про повернення додому

Дуже добре пам’ятаю момент, коли заїхала на власне подвір’я. У грудях стало мов гаряче, а коли на поріг вийшов мій рідний брат Діма й обійняв, розплакалася на його плечі, мов дитина. У своєму будинку відчула, що тут усе ідеально, тут нема вад, на які раніше я звертала увагу, все рідне, все моє. Найприємніше було спати в рідному ліжку. Я не зважала на сирени. Навіть звуки ракети, що летіла в сторону Обухова минулого тижня, не вивели мене з рівноваги.

Я усвідомила, що почуваюся щасливою, коли вдома, у Києві. Також щаслива й вдячна за те, що сім’я, родина, друзі перебувають у безпеці. Звісно, тривожуся повсякчас; інколи накривають відчуття, схожі на панічні атаки. Зрозуміла, що така реакція виникає через те, що не покидають думки «прилетить чи не прилетить?», переживаю за рідних і близьких, а ще відчуваю відповідальність за команду й улюблену справу, тривожуся за тих друзів і знайомих, які перебувають у полоні або в окупації. Взагалі тривога, смуток, бентега – часті «спонсори» настрою від початку війни.

Про людей та місто

Перший же день після повернення, суботу, я провела в улюбленому салоні краси «Maxym Kulikov», отримала неймовірну насолоду від ритуалів догляду за волоссям і спілкування з Максимом, зробила, нарешті, зачіску, манікюр, масаж обличчя, все! Це був перший beauty day для себе від початку війни.

Потім щодня зустрічалися з друзями, колегами, влаштували вечір з командою Vogue UA в ЦУМі. Всі три тижні в справах пролетіли, як один день! Особливо приємно було рухатися вільними вулицями міста, роздивлятися будівлі й краєвиди, ніби вперше або по-новому знайомилася із the capital of freedom.

Фото: Твіттер Національної гвардії України

Здається, люди стали привітнішими, ріднішими. Кожна зустріч – це міцні обійми, ми ніби фізично передаємо один одному все, що пережили. Стільки історій, емоцій, розповідей про життя «до» і під час війни… Це все нас об’єднує; здається, більше немає серед нас чужих.

Навіть побут та ціни, що трохи зросли, не засмутили: на полицях у крамницях майже все є, хіба що з пальним проблеми. Проте я впевнена: замість бідкання про підвищення цін та затримку з постачанням пального, ми маємо дякувати нашим воїнам і ЗСУ за те, що на відміну від тих, хто перебуває в гарячих точках, основна частина українців має змогу жити порівняно мирним життям.

Про вічний рух

Саме сьогодні я від’їжджаю до Варшави… І хоч зараз я ще тут, в Україні, я вже сумую. Переповнюють різні почуття: адже тут залишаються брат з дружиною, батьки, мої друзі й родина, тому знаю – хоч де опинюся за кордоном, мій внутрішній магніт притягуватиме додому.

Водночас нині, порівнюючи з лютим чи березнем, є набагато більше внутрішньої впевненості в тому, що зовсім скоро настане час повертатися. Так підказує моя інтуїція.

Сьогодні почуваюся українкою-космополіткою в постійному русі, хоч де я буду. Мій дім – це Київ, і я завжди сюди повертатимуся.

#STANDWITHUKRAINE · Ми з України ·

Ще в розділі DESTINATION

Популярне