#РАКНЕВИРОК: Ганна Нестеренко — про те, як хвороба розділила її життя на до та після

Vogue UA та "Фонд Ріната Ахметова" запустили проєкт #РАКНЕВИРОК. Його героїні – жінки, які перемогли онкологію, а також лікарі та психологи. Продовжує проєкт Ганна Нестеренко з Рівненської області, яка півтора року тому пройшла лікування від агресивної форми раку шийки матки.

Ганна Нестеренко

Я дізналася про діагноз напередодні Великодня, у квітні 2020 року, хоча погано почуватися почала за кілька місяців до цього. Мені довго не могли поставити діагноз, я ходила від лікаря до лікаря, і мені ставало все гірше. У результаті з’ясувалося, що у мене агресивна форма раку шийки матки з ураженням лімфатичної системи метастазами. Згодом лікарі сказали: якби я не розпочала лікування вчасно, хвороба вбила б мене за півтора місяця. Спочатку у мене справді було відчуття, що це фінішна пряма мого життя. Я плакала, лаяла себе і всіх довкола, говорила: "за що?" Але потім зрозуміла, що маю лікуватися, бо в мене двоє дітей, яких мені не було на кого залишити, — і мені хотілося дожити до 8-річчя моєї молодшої доньки. Було страшно уявити, що мене в них не стане — а їх не стане в мене.

Ганна Нестеренко

Я проходила лікування у Рівненському онкодиспансері, хоч побувала у кількох хірургів до цього. Дехто дивився на мої результати КТ і відмовлявся мене оперувати – не вірив, що я виживу. Зрештою саме Рівненський онкодиспансер став моїм другим домом. Тут мене врятували. Лінійний прискорювач у відділенні променевої терапії, на якому мене лікували, передано до диспансера Фондом Ріната Ахметова, за що я дуже йому вдячна. Я проходила паралельно і хіміотерапію, й опромінення. Загалом мені запровадили 4 курси препаратів по 2 комбінації. Між кожним курсом була перерва в 21 день. Щоразу ці три тижні я просто балансувала між життям та смертю. Балансувала, але жила вдома, свідомо не лягала до лікарні. Після кожної хімії я писала розписку, що свідомо відмовляюся від госпіталізації, та їхала додому на таксі — 40 кілометрів в один бік. Після хімії я могла лежати кілька днів, не встаючи, але психологічно мені було важливо, що я все-таки вдома, з близькими. Мене буквально виходжували діти, годували, лікували. Влітку ми пекли пиріжки з чорницею: я сидячи, а діти все робили. Так ми повертали собі своє колишнє справжнє життя.

Після перших опромінень у мене боліли кістки, я погано почувалася, але настрій був на підйомі: я вірила, що буду здорова. І тут друзі запропонували: поїхали у Карпати, це тобі подарунок на день народження. І ми поїхали, а я сказала: хочу скорити Говерлу. Я запитала лікарку, чи можна, і вона відповіла: так, тільки не будь на сонці. В результаті, коли я приїхала з Карпат і зробила КТ, з’ясувалося, що метастази вже не активні, лімфовузли зменшилися і пухлина зникла. Я була щаслива. Але лікар сказав: ти маєш пройти все до кінця, тому що ця хвороба підступна — вона повертається, якщо недолікувати. І опісля були ще 4 курси хімії, після якої випало волосся, "здали нирки" — показники були майже на нулі.

У вересні 2020 року я закінчила лікування, і тепер точно знаю — який би прогноз вам не ставили лікарі, 80% успіху залежить від бажання жити й боротися. Коли я лежала на хімії, мені весь час дзвонив мій знайомий зі Львова й запитував: ну, як? Я відповідала: боремося. А він казав: "Аня, ніколи не здаватися!" Під час хімії я спала — я могла спати по 12 годин, організм так себе оберігав. Я намагалася не думати, що мені вводять. Намагалася дякувати за кожен день, що я живу.

Ганна Нестеренко

Після того, як я закінчила лікування, частина волосся випала, а інша частина відростала кущами, і я пішла й поголилася. Вийшла з перукарні абсолютно лисою і сказала: я не боюся дивитись у дзеркало. Хоча в мене завжди було довге волосся, і я його любила. Так, хвороба мене змінила: я біла й опухла, як Вінні Пух, без брів, без вій. Але це минуло – зараз я собі подобаюсь. Волосся стало кучерявим, так що тепер у мене нова зачіска.

Ключове обстеження я зробила у жовтні 2020 року. Не чекаючи висновку мого лікаря, просто підійшла до лікаря, який робив КТ, і запитала: ну що? Він каже: та все супер! Я вибігла з кабінету КТ, біля нього сиділи хворі, я їм сказала: якщо мене тут вилікували, то вас вилікують. Усі лікарі сміялися — за кілька місяців мене у диспансері всі знали, всі любили. Я була слухняною та позитивною пацієнткою і в найскладніші моменти намагалася посміхатися. Я думаю, це важливо: не гніватись на лікарів, не прискіпуватися, не ставитися до лікаря упереджено. А ще важливо консультуватися у професіоналів.

Ганна Нестеренко

Після хімії минув місяць, і я почала думати про нову роботу. Важливо продовжувати жити. Навіть якщо ти розвалений дощенту, треба вставати і йти. Навіть відмовлятися від допомоги — робити самому. Виходила з дому, сідала у таксі. Їхала до поліклініки. За мене боролися два заклади — у Києві та в Дубно, жіноча консультація. Вимірювали тиск, допомагали й таке інше.

Після хвороби я перезавантажилася і почала по-іншому дивитись на життя. Почала радіти кожному дню. Мені ніщо не байдуже. Є один хлопчик, якого хочу всиновити. Можливо, я знайду у собі сміливість і зроблю це. Я хочу, щоб ця людина відчувала, що вона не одна. Я зрозуміла, що живу для того, щоб допомагати таким дітям. Мене на всіх вистачить.

Дізнатися більше про ініціативу #РАКНЕВИРОК, а також поділитися своєю історією одужання можна на сторінці проєкту.

Над проєктом працювали:

Текст: Дарія Слободяник, Віолетта Федорова
Відео: Polina Grebenik
Фото: Danil Kaistro
Стиль: Anastasiia Yatsenko
Макіяж: Vitalia
Зачіски: Yevgeniya Kozlova
Асистент стиліста: Lesya Pak
Сет-дизайн: Tanya Kantemirova @ComilfoDecor @ComilfoFlowers
Продюсер: Marina Sandugey-Shyshkina

Читайте також

#РАКНЕВИРОК: інтерв’ю з онкогінекологинею Ольгою Білодід

#РАКНЕВИРОК: артменеджерка Олена Воробйова — про хвороби й про те, як вона навчилася любити себе

#РАКНЕВИРОК: Анжела Грицай — про психологічну стійкість і підтримку сім’ї