RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Книга на вихідні: «Одяг... та інші важливі речі» Олександри Шульман

21 березня 2021

У видавництві ArtHuss вийшла книга Александри Шульман, колишньої головної редакторки британського Vogue і однієї з найвпливовіших жінок Британії за версією BBC. 

«Одяг... та інші важливі речі» можна було б назвати освідченням у коханні одягу — від людини, яка пропрацювала 25 років редакторкою головного в світі журналу про моду. Але ні. Прагматична й іронічна Шульман зовсім не зводить одяг на п'єдестал, навпаки — розповідає, як багато цікавих історій, важливих подій й інсайтів про саму себе приховано за брючним костюмом, маленькою чорною сукнею або ж легендарним твідовим жакетом Chanel.

"Я пропрацювала у Vogue 25 років, до цього — працювала в Tatler і GQ. У 23 роки я увійшла до офісу Condé Nast і майже тридцять років ходила туди щодня. І все говорила собі, що ще встигну спробувати щось нове — але коли я планувала це зробити? Вочевидь, коли я пішла з Vogue, мені було страшно — я вперше в житті опинилася без роботи. Але бажання стати вільною було сильнішим. Мені хотілося робити не те, що вимагав журнал, а те, що хочу я. До прикладу, знову почати писати. Насправді я просто мріяла про свободу — і так, я отримала її. Але, звісно, вона була б не такою цінною, якби до цього я не пропрацювала в офісі чверть століття".

Олександра Шульман у Києві

Це цитата з інтерв'ю Александри Шульман, яке вона дала нашій редакції в 2019 році, коли приїздила до Києва. Цитата важлива для розуміння, якою людиною є Шульман. Як і всі, хто працює в родині Vogue, вона передусім справжній професіонал, а ще людина з чудовим почуттям гумору і не позбавлена прагматизму. Письменницький талант у Шульман в крові: її батько Мілтон Шульман (син вихідців з України, до слова) був театральним критиком газети Evening Standard, мати Друзілла Бейфус — журналісткою і письменницею. В університеті Александра вивчала соціальну антропологію і практично відразу ж після закінчення навчання почала писати. У 1982 році вона потрапила в Tatler, потім працювала в The Sunday Telegraph, GQ, де стала редакторкою в 1990 році, а через два роки очолила Vogue.

Олександра Шульман і Вікторія Бекхем

Працюючи в Vogue, Шульман встигла написати три книги. Дебютний роман Can We Still Be Friends вийшов у 2012-му це була зворушлива і частково автобіографічна історія дорослішання в 1980-х. Наступним став роман The Parrots, а в 2016-му році світ побачила її найзнаменитіша книга «Всередині Vogue: Щоденник мого 100-го року», присвячена роботі над номером Vogue UK, приуроченим до 100-річного ювілею Vogue, в 2016 році. І ось тепер Шульман, яка більше не працює на видавничий дім Condé Nast і, як сама каже, "нікому нічого не винна", написала свою четверту, легковажну і водночас розумну й дуже сучасну книгу про одяг. А насправді, звісно, не про нього. «Одяг... та інші важливі речі» це передусім мемуари, частково історія моди, але переважно дотепний соціальний коментар.

Тріо культових редакторок Vogue: Олександра Шульман, Джоан Джулієт Бак і Анна Вінтур

Не знаю, хто ще, крім Шульман, міг написати книгу про одяг, яка починається переліком усіх (!) речей, які є в її гардеробі, але насправді виявляється розумним і захоплюючим чтивом. Власне, повертаючись до речей: в гардеробі у Шульман 556 предметів. Це 22 пальта, 35 суконь, 34 жакета, 17 пар штанів, 37 спідниць, 14 сорочок, 12 кардиганів, 35 бюстгальтерів, шість бікіні та інше, інше, інше. Якщо ці цифри вас лякають і вам здається, що це дуже багато й Александрі варто було б замислитися про усвідомлене споживання, то слід зауважити, що гардероб Шульман як головної редакторки Vogue не був її особистою справою. У книзі авторка розповідає, як перед її вступом на посаду в 1992 році у неї уточнили, скільки грошей на рік вона витрачає на одяг. Шульман прибрехала, назвавши цифру 300 тисяч фунтів (насправді вона не була модницею і витрачала набагато менше) і саме цю суму їй додали до зарплати на представницькі витрати. Так що якоюсь мірою кількість речей в її гардеробі було регламентовано високою посадою.

Цікаво, що в 1992 році 35-річна Шульман зіткнулася з громадським осудом, коли її призначили на посаду головної редакторки Vogue. У Великобританії преса дійсно має величезний вплив, але і увага до неї прикута не менше. Тому мішенню якоюсь мірою стала і сама Шульман, точніше, її зовнішність "круглолиця", як пише вона в книзі, "не дуже худа і не повна, словом, звичайна дівчина з благополучної родини". Як зазначала тоді газета The New York Times, британська преса приділяє велику увагу аналізу гардеробу й особистого стилю Шульман: "Александра могла б дечому повчитися у попередньої головної редакторки Ліз Тілберіс, вона також могла б "ближче познайомитися з гребінцем". З приводу своєї зачіски в книзі проходиться і сама Шульман, любовно і з гумором називаючи її "кудлатою". У 1990-х же преса досить прямолінійно писала, що Александра Шульман не схожа на редакторку Vogue. Як упоралася з цим кричущою за мірками сьогоднішнього дня дискримінацією  сама Шульман? Судячи з її книги, просто не переймалася. Їй було чим зайнятися наприклад, редагувати журнал.

Олександра Шульман і Кейт Мосс

Кожна глава книги присвячена одному окремому предмету одягу (біла сорочка, маленька чорна сукня, жакет Chanel), елементу стилю (оверсайз, "пір'я") або модному поняттю — наприклад, гардеробу вихідного дня або "сукні географічки". Під останнім Шульман розуміє симпатичні, жіночні, але не дуже модні, на її погляд, сукні з V-подібним вирізом, вузькою талією і спідницею-кльош (які вона сама дуже любила носити впродовж тривалого часу).

Розповідаючи смішні й зворушливі історії про речі зі свого гардеробу, Шульман приходить до висновку: те, як ми одягаємося, є результатом нашої особистої історії, наших поглядів на світ, захоплень, ставлення до себе. Так, у розділі про білу сорочку Шульман згадує, як у 1975 році побачила Патті Сміт на обкладинці альбому Horses. На світлині, зробленій Робертом Мепплторпом, співачка була у вільній білій сорочці, недбало заправленій у темні джинси, з її плеча звисав чорний піджак. Худа, андрогінна, зі скуйовдженим волоссям Патті була дитям богемного Нью-Йорка, улюблениця і подруга бітників, справжня рок-зірка. У тому ж році 18-річна Александра побувала на концерті Патті. Після нього вона їхала на метро додому, думаючи: я більше ніколи не буду носити нічого, крім білої сорочки так припав до душі недбалий образ Патті Сміт. Дівчині дуже хотілося бути схожою на вільну Патті, коли вона втекла від батьків в Нью-Йорку і жила в готелі "Челсі", тусуючись з нью-йоркською богемою. Але проблема була в тому, пише Шульман, що на ній біла сорочка ніколи не сиділа так, як на богемній Патті Сміт складно було знайти більш несхожих одна на одну дівчат. І не лише зовні несхожих за способом життя, походженням, поглядами. Білу сорочку Шульман, до речі, так і не полюбила і не почала носити, залишивши хіба що для зовсім уже ділових зустрічей. Ця глава, звісно, не про білу сорочку а про те, як важливо розуміти, слухати і чути себе.

Книгу переклали Світлана Брегман, Оксана Журавльова, Юлія Клішина, Валерія Колодій, Галина Пехник​​​​​​. 

Текст: Дар'я Слободяник

Книгу можна придбати за посиланням

Ще в розділі Книги

Популярне