Поділитися

Книжка на вихідні: "Просто діти" Патті Сміт

Одна з головних виставок року – ретроспектива фотографа Роберта Мепплторпа у музеї Гугенхайма в Нью-Йорку. Найкращий спосіб підготуватися до неї – прочитати книжку "Просто діти". Це чудові мемуари подруги і музи Роберта, Патті Сміт, рок-зірки 1970-х і автора альбому Horses.

Патті Сміт і Роберт Мепплторп

Бувають книжки, написані лауреатами найпрестижніших премій – і відносини у тебе з ними не складаються. Ти тягнеш і тягнеш, мучиш і напружуєшся, щоб потім не тримати і відкласти назавжди. Буває, перед тобою – невелика книга, написана зовсім не лауреатом Букера, але рок-зіркою – і ти проковтуєш її за вечір, зберігаєш в google keep цитати і думаєш, що писати так – дар, не інакше. Патті Сміт, яка в 72 роки активно гастролює, веде дуже щирий Instagram, пише антивоєнні пісні і бере участь у мітингах Партії Зелених, володіє саме таким даром. Шкода, вона пише зовсім небагато.

Реклама.

Мемуари "Просто діти" опублікували 2010 року, вони отримали безліч літературних премій. Книжка починається і закінчується Робертом Мепплторпом, точніше, його смертю. Хронологічно Патті описує трохи більше 30 років свого життя. Перші рядки (після передмови) – це 1946 рік, дата народження Патті, а кінець книжки – 1989 рік, коли помер Роберт Мепплторп, але останні дев'ять років, коли Патті залишає Нью-Йорк і переїжджає з чоловіком у Детройт, описані буквально на кількох сторінках. Це присвята другові – і найкраща у світі біографія Роберта Мепплторпа: "Я написала її, щоб виконати свою клятву, яку дала Роберту, коли він помирав", – говорить Патті.

"Він помер, поки я спала. Я дзвонила до лікарні, щоб в знову побажати йому спокійної ночі, але він забувся, занурився на дно, під товщу морфію. Я притискала трубку до вуха і слухала з того кінця проводу його важке дихання, і знала: чую востаннє.

Прокинулася рано і, спускаючись по сходах, усвідомила: його не стало. Повну тишу в будинку порушував тільки телевізор, не виключений з вечора. Якийсь канал класичної музики. Якась опера. Мене немов магнітом притягнуло до екрану в той момент, коли Туга гірко і палко виринала у пристрасній любові до Каварадоссі. Ранок був холодний: березень. Я одягла светр. Підняла жалюзі, і кабінет осяяло світло. Розправила щільне лляне покривало на своєму кріслі, вибрала на полиці книжку – альбом Оділона Редона, розкрила на картині з жінкою в морі: величезна голова над водою, маленьке море. "Les yeux clos" [3]. За зімкнутими блідими повіками – нікому не відомий світ. Телефон заверещав, я встала, підняла трубку".

Про "Просто діти" хочеться сказати, що це портрет епохи. Звучить банально, але це правда. Патті Сміт просто і докладно описує своє життя: як переїхала з Чикаго в Нью-Йорк, щоб стати дорослою, як в 19 народила незаплановану дитину і віддала її на усиновлення, як працювала в книжковому магазині в Нью-Йорку, як познайомилася там з Мепплторпом, як вони жили в готелі "Челсі" і проводили там перші виставки Роберта, як мріяли познайомитися з Енді Ворголом і стати частиною його богемної тусовки; про улюблених музикантів і поетів: Боба Ділана, Джимі Моріссона і Аллана Гінзбере, про смерть Дженіс Джоплін та клуб "27", про те, як грошей у них з Робертом вистачало тільки на один сендвіч з сиром, як Мепплторп любив моду і вбирався на вечірки... Якщо ви любите музику сімдесятих, або мистецтво, або літературу, то книжка Патті Сміт – абсолютний must read, тому що це – документ часу.

Патті Сміт і Роберт Мепплторп

Але я закохалася в цю книжку не тому, що вона – документ часу. Документів багато – можна почитати щоденники Енді Воргола або "Хроніки" Боба Ділана, там будуть ті ж герої і ті ж події. Тут важливо інше – мало хто з відомих людей пише так, як це робить Патті Сміт. У книжці багато прямолінійності і свободи – власне, того, чим Патті прославилася в музиці і чому стала рок-богинею. Патті називає речі своїми іменами: снобізм представників богемної тусовки – снобізмом, поверховість – поверховістю, і не соромиться бути проти. Наприклад, в обличчя говорить, що ніколи не розуміла творчість Енді Воргола.

Patti Smith, 1976

А ще Сміт – великий гуманіст. We are all alive together, пише вона у своєму Instagram. The people have the power, співає в однойменній пісні. Пісні та вірші Патті завжди дуже образні – в них багато алюзій до світової поезії, року, бітників, до релігії і Біблії. При цьому "Просто діти" написані зовсім не так – просто і зворушливо. Неначе Патті писала не книжку, а один великий лист любому другові Роберту Мепплторпу.