RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Ірена Карпа — про нову книгу, свої письменницькі ритуали та вдачу українок

10 вересня 2020

У видавництві #книголав вийшла книга Ірени Карпи з іронічною назвою «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочеться». Сама письменниця описує її просто: «Це книга про свободу жінки вибирати собі партнера доти, допоки вона не буде щаслива».

Ірена Карпа для Vogue UA, 2015 рік

Як це і буває з по-справжньому цікавими письменниками, кожна книга Ірени Карпи — розповідь про неї саму. Так було у 2004 році з книгою «Фройд би плакав», молода та зухвала героїня якої мандрувала Азією, зупиняючись на ночівлю то в хостелах, то в дорогих готелях, та відверто розповідала про свої божевільні авантюри. 24-річна Карпа написала цю книгу після подорожі Південно-Східною Азією й багато в чому передала в ній власне світовідчуття та постійні пошуки свободи. У 2019 році вийшов її великий роман «Добрі новини з Аральського моря», одна з героїнь якого, Рита, фактично списана з Карпи. Наприклад, знайомство Рити з бойфрендом Філіпом — це знайомство Ірени з Луї, її третім чоловіком, з яким вони побралися у 2018 році в Парижі (як це було, читайте в нашому матеріалі). Нарешті, у цьому вересні з’явилася книга «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочеться» — нон-фікшн, у якому Карпа зі своїм фірмовим гумором не тільки розповідає про свої три шлюби, але й ділиться історіями подруг, коментарями психолога і власними спостереженнями над життям.

Дар’я Слободяник зателефонувала Ірені в Париж, де вона нині мешкає, й розпитала про книгу.

Рік тому вийшов твій роман «Добрі новини з Аральського моря», і ось — нова книга. Звідки така продуктивність? Чи пов’язана вона з карантином?

Я тобі більше скажу, драфт цієї книги був готовий ще до карантину — у мене був жорсткий дедлайн, щоб встигнути до «Книжкового Арсеналу» в травні, але його скасували через пандемію, тож я мала час вдосконалити книгу. Але продуктивність насамперед пов’язана з тим, що все ж таки це не художня книга, а нон-фікшн, який пишеться простіше. Дуже багато в «Як вийти заміж…» побудовано на моєму досвіді. І книжка набагато менша за обсягом, ніж 600 сторінок «Добрих новин з Аральського моря». Тобі як журналістці буде зрозуміло, якщо я скажу, що здати до друку «Як виходити заміж…» — це так, ніби тобі написати 10 великих статей. «Добрі новини з Аральського моря» та есеїстика — це з різної опери книжки. Коли автор у доброму гуморі, він просто сідає, пише есеї і здає їх швидко. Так у мене виходить особисто.

Але книга не тільки про шлюби та розлучення. У ній багато підсумків моєї особистої роботи з психологом. Крім того, у ній чути дуже тверезий голос моєї подруги, вона теж певним чином героїня книжки. Їй трохи за тридцять, вона незаміжня, самостійна, класна, вродлива, але ніяк не може знайти партнера, який би був їй рівня. Вона читала всі розділи та доповнювала їх прикладами зі свого життя чи щось критикувала. Її роль у тому, що вона нібито постійно піддає сумніву певні мої тези —  я ввела її в книгу й назвала Мадам Мармеладка. Так я себе захистила від надто серйозних читачок, які скажуть: мовляв, так не буває. Я хотіла, щоб книжка була максимально легкою і чесною, без прикрас. 

Можна сказати, що книга написана на запит читачів? Я так розумію, у тебе дуже активна аудиторія, яка  багато знає про твоє життя, стежить за ним...

Ідея належить продюсерці Олесі Ногіній. Вона колись жартома кинула: роман у тебе класний, Карпа, але пора писати книгу, як виходити заміж стільки разів, скільки захочеться. І я цю історію розказувала на різних презентаціях, і дивно — всі реготали й плескали, і говорили «давай». Потім я помітила, що ідея почала викликати ажіотаж — і серед українок за кордоном, і серед українок у Києві. І навіть серед француженок — десь у бутиках на Сент-Оноре, коли я щось приміряла, знайомилася з клієнтками цих крамниць і розповідала, що я письменниця, мене запитували, а про що пишете, і я відповідала: пишу про те, як виходити заміж стільки разів, скільки захочеться. І всі ці серйозні модні жіночки говорили: о яка класна тема! Тобто будь-якій самодостатній жінці це цікаво, сподіваюся.

Про що книга? Про свободу жінки вибирати собі партнера доти, допоки вона не знайде людину, яка відповідає її запитам, поруч із якою ій буде непотрібно йти на компроміс із собою. У книзі багато лайфгаків: і про те, як розпізнати токсичні стосунки, і про те, як розгледіти хама. Багато що із цього ми знаємо самі, але коли про це публічно хтось каже, ти розумієш: не тільки в мене так погано, зі всіма буває. Я мала на меті підтримати жінок, щоб вони не витрачали час на обтяжливі стосунки.

Не існує ідеальних позитивних людей, у яких все класно, — тобто, може, вони і є, але я ненавиджу таких

Я вже почала читати книгу, вона дуже легка й весела, але маю запитання: чи далі йтиметься про травматичний досвід? Бо ж у тебе він був також...

Так, я пишу про травми, але в доволі легкій формі. Є момент, коли я пишу: тут ви можете впізнати стосунки Івана й Рити з «Добрих новин з Аральського моря» — ідеться про людину, яка була аб’юзером і вважала героїню повним лайном. І Рита в цьому випадку — це я, це моя історія токсичних стосунків з успішним і багатим чоловіком десь п’ять років тому. Але якщо в «Добрих новинах…» я розписую це детально й іноді навіть з дуже жорстокими подробицями з власного життя, то в «Як виходити заміж…» — досить рівно. Я не маю на меті викликати співчуття або розказати все докладно. Я пишу: цей бойфренд зраджував, а цей поводився жорстко з моїми дітьми, а цей сів на шию —  ці приклади з життя потрібні для того, щоб читачка зрозуміла: таке буває з усіма. Але я не та жінка, яка терпітиме подібне ставлення. Я хочу, щоб моя читачка також це усвідомила. Ну і я думаю, чесні історії з життя — єдиний спосіб наблизитися до читачок, показати, що всі ми вразливі й тонкошкірі, але водночас усі ми фенікси. Не існує ідеальних позитивних людей, у яких все класно, — тобто, може, вони і є, але я ненавиджу таких. Хочеться взяти й запхати їх головою в духовку — тих, у кого все ідеально. Переконатися в тому, що ідеальних немає, легко. Зайдіть на TED X і послухайте виступ котроїсь класної професорки з Гарварда, вона обов’язково розкаже про свої токсичні стосунки з якимось Джоном, який казав їй: у тебе підгорів пиріг, ти нікчема. Таке знайоме кожній.

Ірена Карпа в Парижі

Це коли я була молода, всі мої героїні були дуже круті й ніколи не помилялися, ніколи не знали сорому. Зараз же мені цікаві більш об’ємні персонажі. Наш негативний досвід і те, як ми його пропрацювали, — це те, що робить нас особистостями. Інакше це були б історії Будди Гаутами, який ніколи не виходив за двері палацу й не бачив життя.

Для кого ти писала цю книгу?

Аудиторію цієї книги я дуже добре відчуваю. У мене багато таких подруг. Це жінка віком 30+: класна, вродлива, самостійна, а при тому single. Вона займалася кар’єрою, хоббі чи чимось ще, а чоловіки увесь цей час траплялися непутящі. Я часто цитую Шерон Стоун, яка каже: «Ми з вами стали тими хлопцями, за яких хотіли вийти заміж». Це 100 відсотків про українок, які роблять блискучі кар’єри, прекрасно виглядають, мають хобі, не дають себе скривдити, а ввечері ще й готують смачну вечерю та дбають про всіх.

Чи є в тебе певні письменницькі ритуали? Як ти працюєш?

Дуже по-різному. Ритуал з терасою і келихом вина, про який пишуть у гарних книжках, — працює, я перевіряла. Особливо в Парижі. Я можу навіть не пити вина, але важливо, щоб воно стояло переді мною — і я можу зняти сториз, як у мене все гарно, і я сама заряджаюся цим настроєм. Вдома мені працюється найгірше, до речі. Одразу з’являється купа справ: о боже, треба поміняти права, чи зайнятися дітьми, чи зварити суп, чи ще щось. Я думаю, більшість фрилансерів, як і я, продуктивніше працюють все ж таки не вдома, а десь у коворкінгу, коли зникає чинник побуту. Вчора, наприклад, я пішла працювати в коворкінг і написала есе. Я вважаю, що коли я написала хоча б кілька абзаців, це вже не втрачений день. Такий мій рецепт. Або якщо сходила на класну виставку та «окультурилася» чи заробила гроші, наприклад, — день також пройшов не марно. Я думаю, що найгірше — ставити собі планку «встигнути все», тому намагаюся насолоджуватися деталями, якимись дрібницями. Але разом з тим, якщо ви схильні до депресії, краще складати список завдань, особливо в осінній час, коли депресії прогресують. Кажу про це, тому що я, щиро кажучи, схильна до депресії. Такі списки допомагають просто вставати з ліжка та щось робити. Можете не вірити, але коли в тебе депресія, дуже важливо примусити себе вийти на вулицю, навіть у такому прекрасному місті, як Париж. До речі, коли я розберуся із цим остаточно, обов’язково напишу книгу про те, як припинити бути депресивною людиною. Так, ми творчі люди, всі охочі себе погнобити та помірятися з кимось успіхом, але я вважаю, слід мірятися тільки із собою. І навіть не тим, наскільки більше ти грошей заробила, а наскільки краще ти почуваєшся.

Ірена Карпа в Парижі

Коли я читала твою книгу «Фройд би плакав», що вийшла у 2004 році, мені було 17 і я все сприймала надзвичайно емоційно. Ця книга на мене дуже вплинула, я пам’ятаю, як тоді по-доброму заздрила твоїй героїні і тобі, твоєму способу життя. Мені подобалося відчуття свободи, яке було тоді у твоїх книгах, — і, вочевидь, у тебе в житті. Ти змінилася як письменниця з тих часів?

Я стала відповідальніше ставитися до того, що пишу. Не боюся редагувати й викидати зайве. Стала до себе критичнішою, у хорошому сенсі. Якщо б я тоді, у 2004 році, писала роман «Добрі новини з Аральського моря», я просто звідти нічого не викинула б, це була б книга на 1200 сторінок.

Але класно, що 16 років тому книга «Фройд би плакав» вийшла саме такою, як ти кажеш. Це було дуже на часі, і ця книга «про свободу» багато кому допомогла. Тому що кожна з моїх читачок справді класна: важко в це повірити, але якихось зануд чи міщанських тіточок я серед них не бачила. Всі, хто читав мої книги, класні й живі. Отож, мені вдалося поділитися з ними своїм бажанням жити і прагненням до свободи. У тій книзі це було чесно та щиро, у мене багато того всього, що є в моєї героїні, того відчуття несправедливості світу, від якого я страждаю. Я не конформістка, мені складно миритися з якимись правилами.

Кожна з моїх читачок справді класна: важко в це повірити, але якихось зануд чи міщанських тіточок я серед них не бачила

Згодом я подорослішала, але в книжці «Добрі новини з Аральського моря» теж є цей дух свободи. Наприклад, він є в Богдани — молодої, зухвалої і чесної. Саме її я намагалася наділити тією інтонацією, про яку ти кажеш, — яка була у «Фройд би плакав».

Чи зявилося в тебе більше часу на творчість відтоді, як ти пішла з роботи у посольстві? (Ірена Карпа 5 років була першою секретаркою з питань культури в Посольстві України у Франції. — Прим. ред.)

Так, стало більше часу й менше бюрократії та токсичності навколо. Але я часто кажу тим, хто займається творчістю чи літературою: не спішіть кидати роботу, яка вам не подобається, тому що вона може підкинути вам цікавих персонажів. І часто творчість має компенсаторну функцію. Тому що, наприклад, майже весь роман «Добрі новини з Аральського моря» я написала, працюючи в посольстві. Так, коли в тебе мало часу, ти витрачаєш його якісніше і він концентрованіший.

Ти кажеш, що робота в посольстві не була улюбленою, але водночас ти організувала багато класних культурних івентів, допомагала робити покази українським дизайнерам, промоутуючи їх у Парижі…

Звісно, я зробила багато, моя совість спокійна. Я привела Україну туди, де вона ніколи не була. Наприклад, у Музей армії — найбільший музей Франції. Вони взагалі забули про існування України в останні роки. А коли там у 2018 році робили виставку «Східна Європа у Першій світовій війні», присвятили Україні цілий стенд і навіть правильно Крим підписали — це був мій проєкт. Також Україна була вперше в житті представлена у Ґран-Пале; у нас був великий стенд на Книжковому салоні, і до нас приходив президент Франції Емманюель Макрон. Але весь цей час мені доводилося пробиватися через бюрократію та несмак, а це дуже душевно витратне.

Як у тебе пройшов карантин? Чи правда, що криза митцеві на користь? Багато хто каже, що зміг нарешті попрацювати спокійно...

Так, саме під час кризи депресії не буває. Під час кризи починається пошук відповідей. А щодо творчості — я дуже багато пекла. (Сміється.) Закінчила книгу. Написала серію лякалок, які ми записали в аудіоформаті і ось-ось випустимо з видавництвом #книголав. Я в принципі весь час щось писала. І багато готувала. Але цей мій спосіб розслабитися — якщо я не готую, зі мною щось недобре. На додачу в мене двоє дітей, пес, чоловік — тому мені доводилося балансувати між творчістю і родиною й опікуватися всім відразу. Ти розумієш: я не той митець, який живе в космосі й натхненно пише весь день. Я реальна жінка-мисткиня, якій треба закінчувати книгу, а паралельно робити купу справ. До речі, я нікого так не чекала після виходу з карантину, як прибиральницю... Ось такі таємниці моєї продуктивності. (Сміється.)

Ирена Карпа ·

Ще в розділі Книги

Популярне