На здоров’я: особиста історія про пластичну операцію
Аліна Врублевська зробила пластику носа, але не заради краси, а щоб виправити носову перетинку. Про свій досвід вона розповіла vogue.ua
Я дуже давно помітила, що одна сторона носа в мене дихає дуже погано. Такий симптом завжди свідчить про проблеми з перетинкою. Але одна річ — розуміти, що є проблема, а зовсім інша — піти з нею до лікаря.
На обстеження я зважилася після консультації ортодонта. Не так давно я збиралася рівняти прикус і вдруге в житті ставити брекети. Перше, чим поцікавився лікар, було: "Як ви дихаєте?". Виявилося, дихання в довгостроковій перспективі дуже впливає на прикус. Якщо вдень я контролюю себе й здебільшого дихаю носом, то вночі, через постійну закладеність, дихаю ротом. Від цього язик не прилягає щільно до піднебіння, воно звужується й витягується вгору. У підсумку зубна дуга теж звужується, а зубам бракує місця. Звісно ж, псується прикус. Тому лікар пояснив: першим кроком у лікуванні прикусу має стати операція на носовій перетинці, інакше лікування брекетами не буде достатньо ефективним. Правду кажучи, це тимчасовий захід (і гроші на вітер).
Після консультації я відразу записалася на 3D-знімок носа. Якщо чесно, до рентгену я зовсім не уявляла масштабу проблеми. Знала, що дихаю не дуже добре, але на знімку перетинка була такою викривленою, що для доступу повітря з лівого боку майже не було місця. Мені складно сказати, звідки проблема з’явилася: можливо, дефект був вродженим, а можливо, проблема погіршилася на одному із занять фізкультури в школі, коли мені випадково потрапили м’ячем в обличчя. Травми як такої я зовсім не пам’ятаю, але перетинка досить пластична, тож ушкодити її досить просто.
Близько пів року я витратила на пошуки лікаря. Що більше заглиблюєшся в особливості операції й можливі ускладнення, то важче визначитися з хірургом. Серед моїх знайомих було багато тих, хто пройшов через аналогічну операцію, але ніхто не був задоволений повною мірою. Тому фахівця довелося шукати особливо ретельно. Я ходила на кілька консультацій як до приватних, так і державних клінік, але зробити остаточний вибір не була готова, доки не зібрала чимало рекомендацій від інших лікарів — для мене це стало важливим критерієм. Так я знайшла свого хірурга, який працює в державній і двох приватних клініках міста Києва. Операцію вирішила робити в державній: обладнання в тамтешньому ЛОР-відділенні вважається найкращим у місті.
На першій консультації хірург уважно обстежив мене й підтвердив, що перетинку в моєму випадку можна виправити тільки хірургічним методом. Він переконав мене, що втручання нескладне, викривлення дуже типове, і запевнив, що хвилюватися не варто. Того ж дня ми призначили час і дату операції.
До того, що вона потрібна, я поставилася спокійно. По-перше, крок був усвідомленим. По-друге, це не перша операція в моєму житті, тому страху перед наркозом або лікарнею я вже не мала. Мені призначили великий список аналізів і обстежень — ось і все підготування. Найбільшою складністю стала потреба знайти час у щільному робочому графіку, адже часто робочі години клініки й мої збігалися.
Мене часто запитують, а чи не було в мене на думці: "Ну якщо вже робимо ніс для здоров’я, то можна додати ще трохи й для краси". Мені пощастило: від природи в мене маленький витончений ніс. Усе життя мені набридають з розпитами, чи не робила я ринопластику, — можливо, саме тому бажання щось коригувати в мене не виникало. Хоча є в мене подруги, які разом з виправленням перетинки коригували й форму носа. Вважаю, це правильний підхід: краще все вирішити одним махом.
Операція виявилася швидкою — до пів години, під загальним наркозом. Через те, що великої дози наркозу не знадобилося, отямилася я дуже швидко й нічого особливого на кшталт затуманеного мислення або ейфорії не відчувала. Після 15-хвилинного перебування в післяопераційній палаті я навіть відповіла на якісь робочі імейли, але гарне самопочуття скінчилося за кілька годин. Вплив знеболювального й наркозу скінчився — і самопочуття раптово погіршилося.
До носа був прив’язаний несимпатичний, великий і незручний бандаж, який вбирав кров і фіксував ніс у задертому положенні. Дихати першу добу я могла тільки ротом і постійно хотілося пити. Треба віддати належне моїй мамі й друзям — зі мною в палаті постійно хтось був. Мама чекала в палаті під час операції, а кілька друзів увесь день були поруч — працювали прямо в палаті за столом, а потім розважали мене фільмами й розмовами в ті години, коли я не спала.
Мене виписали на другу добу. Зранку бандаж, який за цей час кілька разів змінювали, зняли й дістали невеликі ватні тампони. Через набряк я подумала, що в носі немає фіксаторів і злякалася, що можу ушкодити щось удома. Але лікар пояснив, що в носі закріплені силіконові сплінти, які впираються в стінки й фіксують перетинку. На моє запитання, чи не випадуть вони, він відповів дуже стисло: "Не хвилюйтеся, вони пришиті". Після цієї фрази хвилюватися я стала ще більше.
Деякі мої знайомі дихати носом починали тільки на третю добу після операції. Я змогла відразу, як мене виписали, і це стало приємною несподіванкою. Але сильна слабкість і загальні хворобливі відчуття зберігалися ще кілька днів. Дуже докучала потреба постійно промивати ніс сольовим розчином — позбутися води в носі заважали сплінти й часто було дуже боляче. Я вживала знеболювальні препарати, здебільшого ввечері, але наприкінці першого тижня в цьому вже не було потреби.
Зовні я мала добрий вигляд уже на другий день після операції — не було жодного синця. Лише ніс здавався ширшим (переважно через сплінти), але, здається, це було помітно тільки мені.
На п’яту добу після операції мали зняти шви. Набряк спадав, ніс зменшувався, сплінти дуже тиснули й завдавали прикрощів, тож я дедалі охочіше чекала на день, коли їх позбудуся. Водночас дуже боялася цього моменту, тому що перспектива вилучення великих, пришитих до перетинки сплінтів здавалася чимось дуже болісним.
Але боляче не було — радше, неприємно. Те полегшення, яке я відчула відразу після, складно описати словами. В одну мить зникли біль і дискомфорт, а ніс дихав, як ніколи в житті!
Найближчі два місяці на мене чекають регулярні консультації з моїм хірургом. Він коригує лікування, спостерігає за результатом, дає свої коментарі й постійно перебуває на зв’язку з будь-яких питань. Перший тиждень я була ще налякана й телефонувала йому досить часто, щоб переконатися: я все роблю правильно. Тепер почуваюся чудово, але ніс все ще трохи турбує, адже всередині гоїться післяопераційний шов. Мені призначили лікування (один препарат і промивання) і попросили уникати сухого повітря. Я маю вдома зволожувач, який став у неабиякій пригоді.
Відновлення виявилося трохи складнішим, ніж я припускала. Перший тиждень мені потрібен був повноцінний лікарняний — я відчувала сильний дискомфорт і слабкість, була температура. Загалом це нормальний стан після подібної операції, просто потрібно бути до цього готовою. Але результат того вартий — я ніколи ще не дихала так вільно. Почуваюся набагато краще й жодної секунди не шкодую про те, що зробила. Візуально мій ніс геть не змінився (хоча чомусь тепер він мені здається навіть меншим), але якість дихання й самопочуття радикально змінилися. Це й було моєю єдиною метою від самого початку.
