Як мода деконструює стандарти чоловічого тіла
У першій в історії кампанії спідньої білизни Calvin Klein, яку зняв Брюс Вебер восени 1982 року, модель та спортсмен Том Гінтнаус спирався на велику білу (дещо фалічну) скульптуру в Санторіні. Це зображення є одним із найбільш впізнаваних у портфоліо Calvin Klein, і саме воно стало шифром для об’єктивації чоловічого тіла з моменту свого дебюту. Дійсно, стандарт, встановлений Гінтнаусом з його фігурою Адоніса, і кампанії, які виходили після цього знімання, виявилися більш позачасовими, ніж більшість чоловічої моди, яку вони рекламували.
Наприкінці 2022 року Vogue Business писав про відсутність різноманітності моделей на подіумах, повідомляючи, що лише сім із 77 брендів чоловічого одягу для шоу сезону осінь-зима 2022/2023 запросили моделей великих розмірів. В сезоні весна-літо 2023 історія більш-менш така ж. З 97 колекцій, розглянутих Vogue Runway цього сезону, на подіумах лише 12 брендів з'явилися моделі поза встановленим стандартом (хоча більшість із цих моделей складно назвати plus size).
Тепер стало звичкою запитувати, чому моделі на жіночих і чоловічих показах худі, не чекаючи відповіді. Попри те, що проблема пов’язана зі здатністю моди протистояти змінам і її повільним темпом сприйняття різноманітності, вона так само поєднана з циклом трендів і тим, на чому галузь зосереджується сезон за сезоном.
Зрештою, модель створює образ, а образи, за якими зараз женуться дизайнери, тримаються на худорбі. Візьмемо тенденції чоловічої моди сезону весна-літо 2023. Костюми без сорочок, укорочені топи, відсутність топів, все на низькій посадці — головним з трендів є оголеність тіла. Це пояснюється як популярністю Y2K, так і бажанням дизайнерів переосмислити чоловічий одяг через призму дивацтва. І з якоїсь причини, пошук дивацтва це або про оголення, або про надзвичайно яскравий одяг.
Що стосується дивацтва, то гендерна флюїдність також посіла визначне місце в списку трендів. Оскільки мейнстримні бренди вибрали флюїдність для створення колекцій (і іноді кастингу) для своїх показів, вони часто підтримують загальновизнане уявлення про флюїдність: чоловік має бути худим та млявим та найчастіше білим.
У всій цій історії є певні нюанси. Такі дизайнери, як Раф Сімонс і Еді Сліман, як правило, віддають перевагу більш хлоп'ячому образу проповідуючи молодіжний бунт. Своєю чергою Джеремі Скотт, Том Браун і Ріккардо Тіші віддають перевагу спортсменам за стандартами Calvin Klein, знову ж, чоловіків з фігурою грецького Адоніса. Але на всіх цих подіумах є "тип".
Саме відсутність типових чоловіків зробила шоу Willy Chavarria такими помітними. Чаваррія ставить кастинг на перше місце в матеріалізації свого бачення. Значна частина його робіт пов’язана з демонтажем євроцентричних стандартів краси, яких він досягає, демонструючи моделей різного розміру та гендерної ідентичності. Різноманітність є фундаментальною ознакою Willy Chavarria; це те, що дозволяє йому поставити під сумнів і розширити визначення маскулінності в латиноамериканському просторі. Так, бренд справді має свій "тип", що вкорінений переважно в латиноамериканській спільноті, але в цю групу він включає трансчоловіків, небінарних людей і людей різного віку та розміру. Від бруклінських рейв-дітей до кур'єрів і боксерів, модельний склад Willy Chavarria перевершує ідеал, щоб знайти красу в пересічній людині, яка рідко відповідає стандартам, встановленим індустрією. Так, дизайнер Віллі Чаваррія був призначений старшим віцепрезидентом чоловічого відділу Calvin Klein, тож буде цікаво спостерігати, як розвиватиметься естетика бренду.
Вельми небагато інших дизайнерів сьогодні вибирають більших чоловіків, а ті, хто це робить, наприклад Колм Діллейн з KidSuper та Масаюкі Іно з Doublet, часто роблять це, вибираючи "справжніх людей", зазвичай пропускаючи модельний шлях агентства на користь автентичного вуличного кастингу, подібно до підходу Чаваррія. Але цієї невеликої купки дизайнерів недостатньо, щоб змінити вкорінені модні стандарти.
Тоді проблема полягає не лише в євроцентричних стандартах краси та нашому небажанні від них відступати, а й у тому, де ми знаходимо натхнення та як ми вирішуємо його адаптувати у своє життя. Так, Y2K був про худорлявість, але чи потрібні ці стандарти зараз? Так, зображення андрогінності в 1990-х було "незрозумілим", але чи потрібні ці стандарти зараз? Хіба дизайнерам сьогодні не слід знайти способи розширити визначення чоловічої краси? На жаль, оскільки ми знову робимо старі речі новими, тиск на наше тіло, щоб підпадати під умовний ідеал, усе ще залишається на тому ж місті, де він був завжди.
Текст: José Criales-Unzueta
За матеріалом vogue.com
