"Ми всі зараз ніби без шкіри": інтерв'ю із Сергієм Жаданом
Один із найвпливовіших українських письменників сучасності Сергій Жадан мобілізувався й визначив для себе нову місію митця
Ми домовилися зустрітись на Андріївському узвозі, біля входу в галерею "Дукат": тут триває виставка на підтримку бригади "Хартія", у якій служить Сергій Жадан. Чорна сорочка, вузькі джинси, незмінні конверси. Обіймає мене. Говоримо про його рідний Харків — годину тому прилетіло в центр міста.
У київській галереї представлена благодійна експозиція робіт зіркових українських митців: Олександра Ройтбурда, Павла Макова, Жанни Кадирової й Марії Куліковської. Жадан одразу веде мене до полотна львівського художника Юрка Коха. Спеціально для виставки він написав портрет Ніки Кожушко, харківської мисткині й поетки, яка загинула 30 серпня минулого року від КАБа. Дівчині було 18. Красива, тонка Ніка зображена на фоні нещодавно відкритої книгарні в центрі Харкова із символічною назвою "Книгоукриття".
"Ми повісили цю роботу на стіну, коли вона ще навіть не висохла", — каже Жадан, який близько товаришував із Нікою, а після її загибелі ініціював у видавництві "Фоліо" вихід її першої збірки поезії та прози "Час починати танго". На благодійному аукціоні, який він разом із меценаткою Катериною Загорій провів 15 вересня, вдалося зібрати понад 3,3 мільйона гривень для патронатного підрозділу "Хартії", що опікується пораненими військовими.
Наша зустріч у Києві — удача: піймати Жадана, який живе без пауз між службою у 13-й бригаді Національної гвардії України "Хартія", гастролями з гуртом "Жадан і Собаки", виступами на фронті з численними благодійними заходами, майже неможливо. Тільки за останній тиждень він дав десять концертів для військових: "Це відбувається в госпіталях і на фронті: ми просто заїжджаємо з гітарою та трубою і граємо пів години — годину. Відпрацювати за день два-три концерти важко, але коли тобі важко, згадай про того, хто зараз сидить в окопі", — стримано розповідає Сергій.
Я не піхотинець і не штурмовик. Я просто роблю так, щоб про "Хартію" дізналися якомога більше людей
Запитую, що змінилося після його мобілізації торік у червні. "Ти більше собі не належиш. Плани можуть змінитися будь-якої миті". Долучення до війська для Жадана було питанням часу: вони з друзями стояли біля витоків "Хартії" навесні 2022 року (засновник підрозділу, бізнесмен Всеволод Кожемяко — друг юності письменника). Сергій кілька разів під час інтервʼю повторює, що служить не на бойовій посаді: його відповідальність – це комунікації, а також Радіо "Хартія", незалежне онлайн-медіа, яке він заснував торік із командою журналістів та військовослужбовців.
"Я не піхотинець і не штурмовик. Я просто роблю так, щоб про "Хартію" дізналися якомога більше людей і щоб підрозділ мав усе необхідне", — каже він. Аукціон у "Дукаті" — один із прикладів його успішної праці в цій ніші, як і концертні тури його гурту: влітку за два місяці виступів музикантам вдалося зібрати на потреби "Хартії" 22 мільйони гривень. Жадан у волонтерстві з 2014 року: каже, у 2022-му стало очевидно, що просто пожертв недостатньо, а точкова волонтерська робота неефективна. "Ця війна — зовсім інший рівень витрат. Ну добре, можна зібрати гроші й купити п’ять дронів чи три машини; машини спалять, а дронів через день не буде. Війна — величезні витрати, які треба планувати на роки наперед".
Митець впевнений: допомогти акумулювати кошти для війська може культура. Згадує своїх колег, які є "найефективнішими волонтерами країни": харківський гурт "Курган і Агрегат", колектив "Без обмежень", музиканта Святослава Вакарчука, письменника Андрія Любку. "Саме культура через свою емоційність може обʼєднати багатьох людей, — пояснює він. — Вона дуже дієва як мова спілкування й порозуміння — з чим сьогодні вже не можуть впоратися політика чи ідеологія. Культура нині — не про розвагу, а про рівновагу, адже це єдине, мабуть, що по-справжньому може тримати нас купи".
Таку саму об’єднувальну силу має й спорт. Жадан згадує, як у серпні в Харкові провели благодійний аукціон з нагоди річниці "Хартії" та розіграли особливий лот — зірковий футбольний матч за участі військових підрозділу, президента Української асоціації футболу Андрія Шевченка, футболіста Сергія Реброва та дітей із прифронтових територій. Лот пішов за рекордні 200 тисяч доларів — на них придбали безпілотний комплекс FlyEye 2.0 для частин, що боронять Харківщину.
Упродовж двогодинної зустрічі в офісі галереї "Дукат" телефон Жадана розривається — лунають дзвінки від засновника "Хартії", волонтерів, побратимів. Сергій жартує, що якби йому довелося розповісти за кордоном, із чого складається його стандартний день, його б запитали: а як це повʼязано з армією? "Зранку йду до банку домовитися про підтримку, вдень — на завод поговорити про дрони, а ввечері зустрічаюся з губернатором".
Чи не найбільшу частину дня в нього забирає робота над "Радіо Хартія", яке за рік із суто армійського перетворилося на одне з популярних і найбільш обговорюваних медіа країни. Між ранковими ефірами, історичними програмами про українських політв’язнів і дисидентів ХХ століття та освітніми подкастами про воєнну літературу Жадан разом із колегами веде польові репортажі з фронту — їздить на позиції в автівці, обладнаній радіоапаратурою, щоб показувати суспільству "не прилаковану парадну реальність, а справжнє життя". А ще записує інтервʼю, які обговорює вся країна: його тригодинну розмову з легендою української літератури Ліною Костенко, що відбулася влітку, на ютуб-каналі "Хартії" переглянули понад 700 тисяч разів і рознесли на цитати.
Інше резонансне інтервʼю Жадана — з Ай Вейвеєм, який влітку приїхав на Харківщину, щоб зняти кіно, зокрема і про бригаду, у якій служить письменник. У центрі міста, розташованого за двадцять кілометрів від лінії фронту, на тлі конструктивістської будівлі Держпрому український письменник і китайський митець говорили про свободу, культуру й відповідальність автора у світі, де триває війна. Ця розмова була нелегкою для обох: Жадан ставив незручні запитання про підтримку Китаєм Росії та про запрошення росіян до спільних мистецьких проєктів з Ай Вейвеєм; художник обережно відповідав, що мислить себе громадянином світу. Наприкінці бесіди, яку перервав звук повітряної тривоги, Ай Вейвей зізнався: якби жив в Україні, взяв би до рук зброю, щоб боронити сім’ю й гідність.
"У коментарях люди чомусь писали про конфронтацію між нами, — усміхається Сергій. — Але це не так. Позиція Ай Вейвея цілком притомна: очевидно, людина не приїхала б у розташування бойової бригади, якби не підтримувала країну, за яку ця бригада воює. Він був у прифронтовій зоні, їздив полями, він усе розуміє".
Найвідоміший український письменник у світі, чиї романи перекладено понад двадцятьма мовами і якого 2022 року Польська академія наук висунула на Нобелівську премію з літератури, Жадан переконаний: цивілізований світ має переглянути лексику, якою говорить про війну. "Ми живемо на околицях Третьої світової – навіть якщо не визнаємо цього. Відповідно, багато речей потребують переосмислення та переназивання". Зокрема, він говорить про велику спільноту західних інтелектуалів, які дотримуються гуманістичних настанов і позицій пацифізму. "Пацифізм може бути виправданим стосовно Першої світової, але щодо цієї війни він не може бути етичним, бо ставити на шальки терезів Росію й Україну — аморально".
Письменник втомлено каже, що за два роки лічені рази був за кордоном, бо не має на це ресурсу, але згадує липневу поїздку до Зальцбурга, де йому вручили Австрійську державну літературну премію. Серед гостей заходу були лауреатка Пулітцера історикиня Енн Епплбом та вся політична верхівка Європи. Жадан став першим українцем, що отримав цю відзнаку, яку вручають з 1965 року. У своїй промові віцеканцлер Австрії Андреас Баблер зазначив, що Сергій надає "мові літератури жаху війни, а його творчість має силу, необхідну для того, щоб бути свідченням у часи війни й терору".
"Коли починаєш писати вірш, маєш відчувати, що перед тобою вічність"
Це наше третє інтервʼю з Жаданом, і щоразу мені здається, що переді мною супергерой: швидкий, енергійний, мудрий, делікатний. У 51-річного письменника, який за тиждень може проїхати країну від Харкова до Миколаєва й назад, зіграти кілька концертів у Палаці спорту на вісім тисяч глядачів, у добі точно більше, ніж 24 години. Є щось, чого він не встигає?
"Майже не пишу зараз. Часу нема — у мене служба", — усміхається письменник. І додає: ідеться навіть не буквально про час, а про стан. "Коли починаєш писати вірш, маєш відчувати, що перед тобою вічність. А якщо розумієш, що за годину в тебе нарада з командиром, за дві — треба прийняти дрон, а за три — домовитися з банком, то тут не до вічності. Але я не нарікаю. Усе чекає свого часу".
За три роки повномасштабної війни Жадан видав збірку поезій "Скрипниківка", присвячену мінливості мови в часи війни; збірку короткої воєнної прози "Арабески" та 1400-сторінкове повне зібрання лірики "Усі вірші 1993–2023". Письменник вважає це непоганим результатом. Згадує, як фізично не міг писати на початку вторгнення — було враження, що просто забило дихання. "Не йшлося не те що про писання — навіть про читання. Була загострена емоційна реакція на все: гортаєш новини — і плачеш чи кричиш. Не до творчості й не до рефлексії, коли в принципі не бачиш майбутнього. Відчуття циклічності часу зникає, треба переночувати, просто дожити до ранку — а далі перспективи не бачиш".
Перші місяці вторгнення Жадан не виїздив із Харкова. Робив короткі щоденникові записи й публікував їх у фейсбуку: про обстріли, міські світанки, двірників, які з любовʼю прибирають вулиці після страшних атак. Згодом ці тексти вийшли окремою книжкою "Небо над Харковом" — в Америці, Німеччині, Франції, Польщі. Письменник каже, що це не літературні тексти, а радше дуже нервові, безпосередні реакції — зараз він би їх не публікував. На його думку, нині не час для великих романів про війну, адже масштаб і епічність цього жанру передбачають "естетизацію війни, а ще — все-таки потребують позачасся". Сильніше працює поезія, особливо написана тими, хто бачить її зблизька. "Коли читаєш рядки Артура Дроня чи Ярини Чорногуз, розумієш: це не просто лірика, це якісь дуже болючі шматки реальності. І ця ламана, переосмислена мова набагато цікавіша й гостріша".
Для самого Жадана писання в час війни — терапевтична практика. "Зараз, коли сідаю щось писати чи перекладати, розумію, що це найбільш спокійний та змістовний для мене час". Це вдається здебільшого, коли їде на позиції до побратимів чи поміж виступами, пересуваючись країною на концертному автобусі. "Останні переклади віршів Брехта (для київського театру "Золоті ворота", де у вересні відбулася прем'єра вистави Brecht.Cabarett. — Прим. ред.) я зробив у дорозі: поки звʼязок поганий і ніхто не телефонує, ти все відкладаєш, дістаєш книгу, ноутбук і працюєш. Трясе, незручно — але нормально. Сісти вдома, за столом — цього майже не буває: додому приходжу пізно, виснажений і з головою, повною дронів".
Відволіктися й перепочити допомагають сон і поезія. "Я все життя ношу при собі вірші, щось перечитую. Дістав із рюкзака Семенка, якого я й так знаю напам’ять, почитав — і якось легше стало". Часто повертається до Бажана, Целана, Брехта. Треба примушувати себе читати, особливо зараз, радить він, — ставитися до цього як до зарядки.
Найбільше енергії письменник знаходить у спілкуванні з людьми. "Правда, це і наснажує, і виснажує. Але коли бачиш, що людина останнє віддає своїй країні, це надає сил". Ті, хто бував на концертах гурту "Жадан і Собаки", знають: він уміє ділитися енергією. На сцені Палацу спорту Сергій дві години без перепочинку стрибає, кричить у мікрофон "Мальви", "Рогань", "Автозак" — здається, живі виступи для нього справжній наркотик. Каже, що його надихає молодь, яка приходить на концерти, — "фантастичне покоління щирих людей". Студенти — основна аудиторія гурту, і особливо це стало відчутно після повномасштабного вторгнення. "Успіх колективу "Жадан і Собаки" в тому, що ми співаємо речі, які сьогодні мало хто проговорює, — у нас доволі соціальні тексти. Навіть якщо це не політична соціальність, а побутова, дітям цього бракує. У цьому й феномен "Кургану і Агрегату" — коли ти не підлаштовуєшся під них, а говориш із ними зрозумілою мовою".
За освітою Жадан — педагог, тож уміє вести діалог із дітьми. Турбота про юнь — головний напрямок його фонду, що працює з 2017 року на прифронтових та деокупованих територіях Сходу. Свого часу він найбільше допомагав Луганщині — зокрема місту Старобільськ, звідки родом, та містечкам навколо: поповнював шкільні бібліотеки українською літературою, проводив літературні конкурси, ініціював гранти для учнів, постачав медичне обладнання у лікарні та шпиталі.
"Ми всі зараз ніби без шкіри: сміх, радість чи сльози — усе перемішано"
"Я буквально привіз туди кілька тон книжок, але зараз всі ці школи в окупації, а книги знищені". Жадан стримано каже, що це одна з його головних особистих втрат у цій війні — неможливість бути присутнім у рідному місті й зробити для нього бодай щось. "Дуже болить, що не можу потрапити на могилу до батька. Але найбільша втрата – це люди: згадуєш тих, із ким спілкувався ще три-чотири роки тому, а їх уже немає з нами".
Батько Сергія помер у 2019 році. Матір перед початком вторгнення він встиг вивезти зі Старобільська, окупованого росіянами з весни 2022-го, а родинний дім, де він виріс, віддали друзям ("Сподіваюся, він ще стоїть"). Про що б не йшлося, Жадан однаково стриманий і зібраний: каже, востаннє плакав дуже давно, але його може зворушити поезія чи кіно. "Ми всі зараз ніби без шкіри: сміх, радість чи сльози — усе перемішано". Зізнається, що йому не подобається комплекс самобичування, поширений серед українців, — що ніхто не має права сміятися під час війни.
"Часом так і є: іноді ти дізнаєшся, що хтось загинув, а поруч сидить компанія й регоче, і ти сприймаєш це як велику несправедливість. Але ці люди не знають, що сталося в тебе, — а ти не знаєш, як їм. Можливо, сміх — це їхній спосіб впоратися з горем. Мені здається, зараз — час великої уважності, адже дуже легко накинути на людину свої стереотипи, претензії — і помилитись. Зараз слід бути страшенно делікатними одне з одним".
Текст: Дарія Слободяник
Фото: Stepan Lisowski
Стиль: Viktoria Filipova
Зачіски: Diana Koval
Грумінг: Svitlana Rymakova
Асистентка стилістки: Yuliia Ostapchuk
Освітлювач: Oleksiy Kuzmenko
Лінійна продюсерка: Marie Nikolaenko
