Порочні зв'язки: як я відмовилась від соцмереж
Відмовитись від соцмереж — за мірками сьогодення дорівнює поставити життя на паузу. Втім, це може стати наснажливим досвідом
Текст: Марія Жданова
Суботнім ранком я поспішала на тренування з пілатесу. Ризик послизнутися на мокрому асфальті здавався неважливим порівняно з подіями, що розгорталися на екрані телефона. Я на бігу скролила стрічку новин і відповідала на повідомлення в месенджері. Шлях до студії вів через міст, під яким мешкає безхатько. Зазвичай він спить у своєму наметі або годує птахів, але цього разу дивився ютуб на своєму смартфоні. Звук відео змусив мене відірватись від власного екрана — виявляється, у сучасної людини в Дубліні може не бути дому або роботи, проте майже напевне буде смартфон.
Вже понад два роки я працюю у великій міжнародній технологічній корпорації. Щоденно ми спілкуємося з найбільшими медіа, видавцями, власниками сайтів та розробниками мобільних застосунків. Соцмережі — це ключовий ресурс для розвитку їхніх бізнесів, а для нас — важливе джерело контактів та платформа для спілкування. У той самий час мої колеги дуже дбайливо ставляться до власних диджитал-кордонів і дбають про баланс між роботою й особистим життям. Писати та відповідати на листи в неробочі години не заведено, проте якщо дуже хочеться, є чудова функція пошти "запланувати надсилання на 8-му ранку наступного дня". Усі листування ведуться в імейлі та робочому месенджері. Складається відчуття, що поза роботою цифровий світ для більшості моїх колег не має жодного значення.
Раніше соцмережі видавались мені корисними. Там я досліджувала ботів та тролів для Оксфордського інституту інтернету, допомагала просувати відео українських інді-виконавців, дізнавалася секрети таргетингу передвиборчої кампанії Трампа у 2016 році й навіть листувалась із Йоландою Гадід. Проте останні два роки помітила, що дивлюсь у смартфон кожної вільної хвилини – у черзі, перед сном, у дорозі, навіть у ванній — без будь-якої мети.
Як каже моя менторка, у якої я проходжу по 5–10 сесій один-два рази на рік: коли треба наважитись на зміни в житті, нещасними нас робить відсутність вибору. Проте він є завжди. Усвідомити це допомагає проста вправа — помічати додаткові можливості або створювати їх, а тоді обирати альтернативу. Завжди починаєте ранок з кави? Заваріть ароматний чай. Пишете правою рукою? Спробуйте лівою. Тож, замість потягнутися зранку до телефону — відсунула штору і просто подивилась у вікно.
Тієї ж суботи я вирішила розпочати 14-денний цифровий детокс. "Справа нехитра", — думала я, рівно до першого повідомлення у твітері за 15 хвилин. Тоді я сховала іконки застосунків усіх соцмереж з перших двох екранів телефона і вимкнула сповіщення. Проте вже під час обіду зайшла "просто перевірити новини". Усвідомивши, що варіант "не заходити" не спрацює, я дочекалась вечора і вдалась до радикальних кроків – видалила всі застосунки (попередньо зробивши гучну, сповнену драматизму публікацію про це в інстаграмі). Добре, що хоч уві сні руки не тягнуться до телефона.
Соцмережі та коло інтересів
Перший день детоксу я почувалася дивно. Здавалось, що без соцмереж я опинюсь поза контекстом (класичний симптом FOMO, від англ. fear of missing out — страх пропустити щось важливе). Але що саме мене цікавить і з якого контексту я боюсь випасти? У пошуках відповіді я послухала в ютубі подкаст директора відділу Culture & Trends Кевіна Аллокки і дізналась, що 65 % покоління Z намагаються вирватися з-під влади цифрових алгоритмів і пишаються тим, що мають нішеві інтереси, — ті, які не поділяє їхнє найближче коло знайомих, не кажучи вже про ширше оточення.
Gen Z дивляться аніме і цікавляться космосом, заспокійливими відео з рухом ліфтів або тим, як хтось прочищає каналізаційні колодязі. Не розділяти захоплень, які є мейнстрімом, — це усвідомлений стиль життя. Кевін стверджує, що в епоху штучного інтелекту, коли будь-який спосіб чи форма самовираження – фільмування, написання музики чи виготовлення одягу — стануть швидкими, дешевими та доступними для всіх, цінність матиме лише індивідуальність — ваша думка, ваша ідентичність, ваш погляд на світ і талант. Тренд тіктоку Accidentally Wes Anderson ("Випадково зняти як Вес Андерсон") — копіювання естетики відомого режисера (симетричні ракурси, пастельні кольори, беземоційні герої) — це підтверджує. Тепер кожен може зробити відео в стилі Андерсона — але лише тому, що той поділився своїм унікальним поглядом на світ.
Соцмережі та досвід
У мене є подруга дитинства. Останні 15 років ми живемо в різних країнах. Вона давно пішла у цифрову аскезу, не має сторінки у фейсбуці, проте час від часу ми пишемо одна одній мейли і годинами розмовляємо відеозв’язком. На це Різдво вона надіслала мені подарунок поштою і паперову листівку. На десятий день мого цифрового детоксу ми зідзвонилися.
Анна працює дизайнеркою досвідів — такі фахівці дбають про враження відвідувачів парків розваг, розкішних готелів або квест-кімнат. Останній її проєкт — сценарій подорожі для гостей найбільшого у світі круїзного лайнера. Він передбачає "поїздку" потягом у стилі "Східного експреса" через віртуальні Венецію та Париж. Щоб посилити ефект присутності, офіціанти пропонують меню, доречне до уявних краєвидів за вікном і складене за усіма канонами фудпейрингу. Максимальне занурення за велику плату.
У майбутньому ми сприйматимемо за належне милування Парижем через OLED-екран у фіктивному потязі, а тим часом я вдячна своїй подрузі за відновлення офлайн-спілкування та справжнє відчуття дружби.
Психологи стверджують, що формування нової звички триває 21 день, тому на 22-й я поновила застосунки. На мене чекало безліч повідомлень підтримки у відповідь на сториз із оголошенням цифрового целібату. Втім, я від соцмереж більше не залежала — або залежала набагато менше ніж колись. Так це працює: різка відмова від будь-чого (від тістечок до алкоголю) дозволяє оцінити ступінь своєї залежності та переглянути норми споживання. А ще знизити потребу в "допінгу" і сформувати нові звички.
Детокс нагадав, що я люблю танці й давно хотіла записатися на фехтування. Так у мене з’явилися хобі, до чого раніше я ставилася трохи зверхньо. "Ну яке може бути хобі в сучасної людини? — міркувала я. — Усі зайняті проєктами, інфлюенсингом або хоча б дивляться Netflix". Цифрове відлучення дало можливість знову побачити в соцмережах інструмент для звʼязку та пошуку інформації. Я знайшла класного лікаря-флеболога і нарешті розправилась із варикозом. Іноді мені все ще хочеться бездумно скролити стрічку, але в цей час я лежу догори ногами. Принаймні, це корисно для вен.
Читайте також
"Я тримаюсь на каві і адреналіні": волонтерка, репортерка телеканалу «Суспільне. Черкаси» Вікторія Хамаза – про доброту, красу і збори
"Норми екологічного споживання варто викладати у школі — як права людини": інтерв'ю з дизайнеркою Тетяню Чумак
