Герої: Роман "Сова" Тарасюк, майстер татуювань, спецпризначенець ГУР МО
Старший сержант, 1994–2025
"Мамо, на жаль, я віддав найцінніше, що в мене було – своє життя – заради того, щоб ви жили в мирі та безпеці".
Наталія, мама Сови, зачитує останній лист сина, який отримала невдовзі після його похорону, від побратима і друга Романа – Влада "Вуді". Ми сидимо на кухні маленької криворізької квартири. Я зупинилася у схожій, тільки на іншому краю міста – всі готелі обстріляні й не працюють. Багато містян виїхали, натомість чимало людей перебралися сюди з прифронтових районів. Кривий Ріг живе так само, як і решта країни: щоденні шахеди, ракети, багатогодинні відключення світла й тепла. І навіть сніг – такий самий білий, без звичного в мирний час металевого пилу з місцевих виробництв.
Наталія витирає сльози. На худенькій руці – несподівано – татуювання квітів: подарунок сина до її 50-річчя. "Рома був гарною дитиною. Із семи років – і до кінця – підтримував родину і словом, і ділом. Чутливий, дисциплінований, наполегливий. Пам’ятаю, купили йому велосипед: впав, засмутився, але пробував знову й знову, аж поки не поїхав. Зі шляхом майстра татуювань було так само". У його сестри, 28-річної Насті, немає жодного спогаду без брата, її головного захисника й наставника в житті: вона ходила за ним хвостиком. "Він був іншим, зовсім на нас не схожим. Натомість дуже подібним і близьким за духом до друзів, яких обирав серйозно й прискіпливо". Настя згадує, що Рома обожнював починати день із гучної музики. І ніколи не розповідав про війну.
На столі – родинний фотоальбом, який зібрав і подарував Сова, попросивши й надалі вклеювати в нього світлини. Рома дивиться одразу з двох пам’ятних портретів у рамці. На одному – чорна стрічка; на іншому він усміхнений, із хлібиною, яку спік друзям на Різдво. Маленька племінниця Лєра так само усміхнено показує цьому фото свої нові малюнки й каже: "Рома – мій герой".
Із другом і побратимом Сови Владом "Вуді" ми зустрічаємося в тихій китайській чайній на Подолі. Він у Києві на навчаннях. Увесь у татуюваннях, зроблених Ромою; каже, що лишається панком навіть попри військову службу і плани пов’язати з нею подальше життя. Він згадує, яким уперше побачив шістнадцятирічного Рому: емо-чуб, скейт під пахвою, великі тунелі у вухах і вже тоді – численні татуювання. Занадто зухвало для Кривого Рога зразка 2011-го. Разом вони пройшли панк-вписки й сутички з футбольними хуліганами із протилежних таборів, а згодом – спільні бойові виходи на Харківському, Запорізькому й Донецькому напрямках. Під час одного з боїв під селом Нетайлове на Донеччині у квітні 2024 року Вуді з побратимами Голандцем, Веганом і Голубом прорвали вороже кільце, щоб витягти Сову та бійців їхньої групи з оточення. Рома сказав тоді: "Для тебе я зробив би те саме".
У ту першу зустріч 15 років тому, на площі біля пам’ятника козаку Рогу, де збиралися місцеві скейтери, до них причепився перехожий. Звісно, критикував зовнішність і заняття. Усі замовкли. Лише Сова, без жодного остраху перед дорослим, затято й методично почав пояснювати, що їхній вибір не несе нічого насильницького, а отже не має його турбувати. Це був ранній прояв волі та здатності відстоювати свої цінності – не тільки власні, а й спільні для кола однодумців. Саме ці риси визначали шлях Сови до останнього подиху.
Ukraine or Death ("Україна або смерть") – це проєкт Роми, мілітарна спільнота, яку він задумав у 2023-му. Проєкт почався з мерчу і поєднував захоплення Роми татуюванням й ілюстрацією з пріоритетами, які визначали його шлях, – і особистий, і військовий. Свобода. Рівність. Любов. Непохитність принципів – і готовність відстоювати їх до останнього. Відданість: родині, однодумцям, а отже всім, хто бореться за країну. "Цей проєкт ми з друзями будемо продовжувати", – каже Вуді.
Вже добре відомий в Україні та Європі як татуювальник, Сова долучився до війська в перший місяць повномасштабної війни. Спершу – як боєць групи "Кайфарики" – неформального обʼєднання друзів і "друзів друзів", що воюють у різних підрозділах і дотримуються здебільшого анархістських поглядів. "Це було як у фільмі: безумці-пірати воюють своєю тусовкою, – згадує Вуді. – Спочатку ми служили в ТрО, потім пішли в штурмовики 78-го окремого десантно-штурмового полку (там Рома почав шлях командира), а згодом долучилися до одного зі спецпідрозділів головного управління розвідки Міноборони. На всю Україну, може, людей п’ятдесят, яким під силу те, що робив Сова. Про деталі можна буде говорити тільки після завершення війни".
Вуді здогадувався, якою важливою й складною була остання операція Сови в травні 2025-го. Зв’язку не було, аж раптом він знайшов на підвіконні квартири, яку вони разом знімали, три листи, адресовані близьким Роми. Той написав їх у квітні, напередодні операції, що стала для нього останньою. "Відтоді дні стали особливо довгими. 23, 24, 25 травня… 26-го я відчув, що мій внутрішній звʼязок із Ромою обірвався". За кілька днів надійшло офіційне підтвердження про загибель Роми.
30-річний Роман "Сова" Тарасюк загинув 26 травня 2025 року в зіткненні з ворожою групою під час операції на Донеччині. Похований на Лісовому цвинтарі в Києві.
Фото, текст: Ira Lupu
Кураторка проєкту: Alyona Ponomarenko
