Стисла історія Тижня моди в Парижі
Париж часто називають епіцентром моди: містом кутюр, галасливих ательє й напрочуд гарного смаку. Його репутація заснована на особливому успадкованому образі елегантності. Як зазначає історикиня моди Валері Стіл у книзі "Париж: столиця моди": "Історія паризької моди нерозривно пов’язана з міфами й легендами".
Паризький топдизайнер Чарльз Фредерік Ворт вибирає тканину, 1907На честь старту Тижня моди в Парижі сезону весна-літо 2021, який триватиме з 28 вересня по 6 жовтня, Vogue озирається на історію і згадує, як все починалося: від екстравагантних балів Поля Пуаре до New Look Крістіана Діора й незвичних показів Chanel Карла Лагерфельда.
На світанку паризької моди такі дизайнери, як Чарльз Ворт (кінець XIX століття) і Поль Пуаре (початок XX століття) намагалися представити свій одяг у дії. Водночас леді Дафф-Гордон (дизайнерка під псевдонімом Люсіль) робила те ж саме в Лондоні. Пуаре вирішив об’єднати комерцію із соціалізацією і влаштував серію розкішних балів, на які відвідувачів просили прийти в найкращих вбраннях. Однією з найяскравіших подій стала вечірка "Тисяча друга ніч" 1911, на якій Пуаре представив абажурні сукні й шаровари.
Всесвітньо відомий паризький модельєр Поль Пуаре припасовує на моделі сукню власного дизайну, 1930До 1920 і 1930 років Париж перетворився на оранжерею відомих імен: від стриманої невимушеності Коко Шанель до сюрреалістичних експериментів Ельзи Скіапареллі й плавного драпірування Мадлен Віонне. Покази стали менш масштабними й більш індивідуалізованими: кожен модний дім представляв свої колекції на заходах тільки для клієнтів. Через сильне занепокоєння з приводу копіювання ескізів місця проведення показів тримали в таємниці.
Наслідки Другої світової війни зробили покази мод у Парижі регламентованішими. У 1945 році Chambre Syndicale de la Haute Couture ухвалила, що всі доми високої моди мають під час сезону виставляти не менш як 35 вечірніх і повсякденних речей. Одяг був доступний тільки за індивідуальним замовленням з тривалим процесом примірювання.
Костюм BAR із колекції The New Look Крістіана Діора, 1947Париж непокоївся через дедалі більший вплив модної індустрії Нью-Йорка, де війна стимулювала підтримку американських дизайнерів на їхньому першому Тижні моди в 1943 році. Але французька столиця мала таємну зброю: Крістіан Діор. У 1947 році перша колекція Dior — Corolle, яку відвідала величезна кількість модної преси та яку дозволили фотографувати, — допомогла оновити модне розмаїття французької столиці. Відмовившись від прагматизму війни, Діор зробив ставку на об’ємні спідниці, вузьку талію й підкреслену жіночність. Упродовж наступних кількох років Dior визначатиме мінливі лінії й форми жіночого одягу, відновлюючи настрій Парижа разом із сучасниками, такими як Юбер де Живанші, П’єр Бальман і Жак Фат.
Коко Шанель, 1950У 1960 роках з’явилося інше ім’я — Ів Сен-Лоран. Із запуском у 1966 році лінії прет-а-порте, зокрема й смокінга, Сен-Лоран ознаменував ще одне зрушення в настрої, зосередженому переважно на молодіжній культурі (уособленій у колекціях П’єра Кардена й Андре Куррежа, присвячених космічній ері). Прет-а-порте активно крокувало вперед.
Перший офіційний Тиждень моди в Парижі відбувся в 1973 році, коли було створено Французьку федерацію моди. Він відкрився показом "Версальська битва" (Battle of Versailles), що змінив правила гри. У цій битві — тільки через модне різноманіття — історична напруженість між Паризькою і Нью-Йоркською модою ожила на подіумі, коли п’ять найвидатніших французьких дизайнерів зійшлися з п’ятьма невідомими американцями.
"Версальська битва", 1973У заході щодо збору коштів для відновлення Версальського палацу взяли участь Ів Сен-Лоран, Емануель Унгаро, Марк Боан з Christian Dior, П’єр Карден і Юбер де Живанші з французької сторони, проти Анни Кляйн, Гальстона, Оскара де ла Ренти, Біллі Бласса й Стівена Берроуза, що представляли Америку. Попри видовищність, зокрема й каравани з носорогами та карети з гарбуза в стилі "Попелюшки" від французів, переможцями стали американці з їхнім переважно афроамериканським модельним складом і появою Лайзи Міннеллі.
Відтоді шоу ставали дедалі сміливішими: від феєрії Тьєррі Мюглера в 1984 році на стадіоні Le Zenith (із 6000 глядачів) до приголомшливого конічного бюстгальтера Жана-Поля Готьє, який дебютував у 1990 році й прославив Мадонну. Вона вдягала цей витвір під час світового турне Blonde Ambition World. Відродження Chanel під керівництвом Карла Лагерфельда в 1980-х принесло безліч пам’ятних митей на подіумах, а поява нової хвилі японських дизайнерів, включно з Йоджі Ямамото і Comme Des Garçons, прислужилася революційному мисленню, коли справа дійшла до стилю.
Jean Paul Gaultier осінь-зима 1984/1985У 1990-ті до Парижа почали приїздити британські дизайнери — від Джона Гальяно, який став художнім керівником Dior у 1996 році, до Олександра Макквіна із Givenchy (1996—2001). А зовсім недавно, у липні 2019 року, Стелла Маккартні уклала договір з французькою люксовою групою LVMH, щоб зробити ставку на стійку високу моду.
Сьогодні шоу в Парижі набагато драматичніші, ніж будь-коли. Оскільки колекції стали нормою для багатьох брендів, Тиждень моди в Парижі намагається здивувати антуражем — подіумами, що імітують вокзали й супермаркети, аеропорти й каруселі. Багато з цих амбітних декорацій стали можливими завдяки тому, що Карл Лагерфельд, коли працював у Chanel, щосезону намагався перевершити попередній.
Chanel осінь-зима 2017/2018
Christian Dior весна-літо 2019Зверніть увагу також на театральність Louis Vuitton, Balenciaga і Ріка Овенса — останній представив людські рюкзаки для свого показу весна-літо 2016. Сьогодні це не те місто, у якому Пуаре влаштовував танці понад 100 років тому, а проте цю відмітну паризьку драму неможливо перевершити.
Текст: Rosalind Jana
