В Африку гуляти: чому в Танзанії треба побувати хоча б раз у житті
Танзанія — один з небагатьох напрямків, де можна зараз побувати, вилітаючи з України. Згадуємо наш матеріал, де ми розповідаємо, що таке опинитися в центрі національного парку Серенгеті, побачити левів, зебр, буйволів, слонів у дикій природі — і залишити там своє серце.
"Мадам Пономаренко, хотіли б повідомити вам, що прийшли слони". Я не встигаю дослухати фразу до кінця, кричу "дякую!" в слухавку і поспішаю до басейну. Напроти нього — озеро, куди приходять на водопій тварини: зебри, буйволи і слони. Щоб туристи не проґавили це видовище, в кожному номері Four Seasons Serengeti Safari Lodge є екран, який транслює зображення з веб-камер, розташованих біля водопою. Але співробітники, помітивши, що я за обідом не могла відірвати очей від слона, який забрів до озера, вирішили показати мені ціле стадо тварин.
Джастін Стівенс, керуючий готелем, каже, що гості повертаються в Four Seasons Serengeti Safari Lodge по двічі-тричі на рік. Просто тому, що жоден день в Африці не схожий на попередній. "Ніколи не знаєш, які сюрпризи приготує савана", — додає він.
Головне — не капітулювати на етапі підготовки до поїздки. По-перше, потрібно оформити візу (з нею якраз нескладно: подача, оплата та отримання — в режимі онлайн). По-друге, зробити щеплення. З Four Seasons люб'язно повідомили, що знадобиться вакцина від жовтої лихоманки. Щеплення робиться швидко, дискомфорту не спричиняє, імунітет довічний, але формується 10 днів. Тому про нього варто подбати заздалегідь, а довідку про вакцинацію вкласти в паспорт: цілком можливо, що її вимагатимуть на кордоні. По-третє, взяти ліки. Танзанія знаходиться в зоні поширення малярії. Заразитися можна через укус малярійного комара, але вилікуватися просто, якщо не ігнорувати високу температуру. Пігулки від малярії я взяла з собою. Щоб уникнути укусів, треба користуватися інсектицидами — тими, на яких є позначка "Тропіки". Таких годі й шукати в українських аптеках, та й за кордоном це рідкість. Для мене їх розшукували в Бордо, Римі, Стокгольмі — безуспішно. Втім, у ванній готелю і в екскурсійному джипі пляшечки репелента є завжди.
Наступний етап — гардероб. Готель надсилає рекомендації стосовно одягу, з яких стає ясно: сафарі-стиль— це не вигадка дизайнерів, а гранично практична, виправдана уніформа. У гардеробі мають бути світлі або кольору хакі речі з натуральних тканин, що закривають руки і ноги (це захистить від укусів комах і палючого сонця). Одяг синього і чорного кольорів заборонений: чомусь саме темні відтінки приваблюють мух цеце. Слід надавати перевагу лляним сорочкам, штанам з льону або світлого деніму, бавовняним курткам з накладними кишенями — щоб покласти телефон, power bank, бальзам для губ і санскрін. Адже руки мають бути вільними — щоб безперестанку фотографувати те, що відбувається.
Ідеальне взуття для сафарі — світлі замшеві desert boots. Стане в нагоді шовкова хустка або шапка-біні: капелюх має ефектний вигляд лише в "Інстаграмі", насправді його доведеться постійно притримувати рукою, щоб не полетів. Помилку Меланії Трамп, яка якось з'явилася в Африці в корковому шоломі колонізатора, теж повторювати не варто.
Летіти в Серенгеті довго, але захопливо: ніби подорожуєш казками Чуковського — через Занзібар до Кіліманджаро, потім переїзд автівкою до Аруші і фінальний відтинок шляху до Серонера — невеликим літаком, який перед зльотом технікам доводиться підштовхувати. В аеропорту Серонера нас зустрічає гід на ім'я Діксон — викапаний Вілл Сміт. Діксон не користується GPS, а пересувається саваною по пам'яті; він розбирається в рослинах і тваринах, знає повадки всіх хижаків, здатний побачити гепарда на відстані кілометра і розмовляє на чотирьох мовах, включаючи японську. Біля джипа — розкладний столик зі скатертиною масаї, шампанське, горіхи. Поруч стрибає пташка, якій я тут же намагаюся згодувати кешью, але Діксон говорить, що це заборонено: тварини розучаться добувати їжу і потраплять у залежність від людини.
Нарешті ми їдемо до готелю. Дорогою я фотографую якесь пташеня, застигле біля дороги, і тут чую: "Зебри!" В голові пролітає думка: "Які можуть бути зебри — ми за два кроки від аеропорту". Але так і є: вони незворушно пасуться на відстані витягнутої руки. Не встигаю отямитися від потрясіння, як по лівому флангу виявляється слон. Справжній дикий слон. І ще два. А за ними — слоненя.
Десять хвилин по тому ми минаємо річку, біля якої висить знак "Проїжджати без зупинок". Але коли ми злегка пригальмовуємо, я бачу довгу колоду, що виявляється крокодилом. А на задньому плані — дві глянцеві круглі спини: в річці ніжаться бегемоти. Цієї миті мені здається, що побачити більше вже неможливо, що місію виконано і можна їхати додому.
Але додому не можна ніяк: на нас чекає найрозкішніший готель Танзанії. Заходжу в номер — і завмираю від захвату. Крім тераси з особистим басейном, у мене ще й особисті зебри. Ну, як особисті: пасуться величезними стадами — милуйся скільки хочеш. У глибині номера — ванна, і з неї теж можна спостерігати за тваринами в режимі нон-стоп.
За обідом я зустрічаю дассі (капських даманів) — гризунів, схожих на морську свинку, тільки розміром з угодованого кота. Їх теж годувати не можна. Після чергової заборони я нарешті усвідомлюю просту і важливу річ: люди тут — в гостях у дикої природи. Лодж FourSeasons розташований просто посеред національного парку. Огорож немає, тварини почуваються як удома. На відміну від лоджів скромніших, гості тут пересуваються не по землі (це заборонено), а дерев'яними помостами. Висять пам'ятки: "Після заходу сонця не ходити територією поодинці — тільки в супроводі масаї". Масаї в FourSeasons — справжнісінькі воїни, в накидках-шука, з ножами в довгих піхвах і списами, здатні здолати лева. Повертаючись після вечері в їхньому супроводі, ми по-світськи цікавимося: "Скажіть, за останні десять років траплялося, що на територію готелю заходив хижак?" — "Звичайно, — незворушно киває масаї, — днями на помості відпочивав леопард".
@justinstevensphotographyНа мою територію частенько навідується бабуїн. Діловито смикає розсувні двері, намагаючись зайти всередину, безсоромно з'їдає фрукти, забуті на терасі. Поводиться по-хазяйськи, і часом стає трохи соромно замикати від нього двері. Але якщо цього не робити, то можна залишитися без телефона, прикрас і окулярів.
@justinstevensphotographyВ один із днів варто піднятися до світанку, щоб з повітряної кулі побачити схід сонця. SerengetiHotAirBalloonSafari — це найнезабутніший досвід, який тільки може трапитися в Африці. Ранній ранок, ще прохолодно, а ти м'яко і безшумно летиш над землею, спостерігаєш за степовими лисицями і розглядаєш газелей Томсона, що розбігаються врозтіч. Якоїсь миті куля пролітає над звивистою річкою Серонера, в якій чорніють спини сотень бегемотів. З-за обрію з'являється сонце, куля відкидає тінь, і здається, що увесь світ — біля ніг. Власне, так воно і є.
Serengeti Hot Air Balloon Safari – це можливість милуватися тваринами і пейзажем з невеликої висоти. У вранішньому світлі фото і селфі виходять особливо вражаючими.Після приземлення повітроплавці за старовинною традицією піднімають по келиху шампанського, а потім на всіх чекає англійський сніданок: в тіні величезних акацій, з хрусткими скатертинами, мідними глечиками для обмивання рук і вітальними вигуками "Маіша Мареф" — так на суахілі звучить Cheers.
Serengeti Hot Air Balloon Safari Кульмінація поїздки — вечеря в буші. Ми приїжджаємо в савану, сідає сонце. Горить багаття, навколо розставлені стільці з накинутими на спинки пледами, на скелі стоять ліхтарики, в яких тремтять язички свічок, стіл сервірований за всіма правилами, команда кухарів — у білосніжній формі і ковпаках. Краєм ока помічаю чоловіка, який вибивається із загальної картини: він в уніформі і озброєний автоматом — щоб туристи не постраждали від зубів або кігтів хижака. Розмови біля вогнища тривають, поки савана не поринає в морок, — і раптом Джастін просить: "Посвітіть ліхтарем". Промінь вихоплює з темряви горбаті силуети чотирьох гієн. Вони, звісно, одразу ж розбігаються, але цей епізод загострює всі почуття. І їжа, і вино здаються ще смачнішими.
У такі моменти прийнято загадувати бажання. Я загадую своє — повернутися сюди знову. Щоб застати Велику міграцію, коли багатотисячні стада тварин слідують за водою. Щоб побачити носорога. Сфотографувати ближче гепарда. Привезти солодощів дітям в селі масаї. Знову відчути, що ти — найбажаніший гість на світі. "Африка спричиняє залежність", — якось зронив Джастін. І він абсолютно має рацію.
@justinstevensphotographyТекст: Олена Пономаренко
