Ґданськ: історія портового міста, що повстало з руїн і стало туристичною перлиною

Польський Ґданськ і український Маріуполь – міста-побратими від 2014 року. Згадуємо історію відновлення цього легендарного портового міста, з якого почалася Друга світова війна.

Сучасний Ґданськ

Небо над Ґданськом особливого блакитного кольору – такого, як буває тільки там, де є море. Палке сонце та прохолодний балтійський вітер залишають свої автографи на відновлених кам’яницях, колись зруйнованих війною. З трикратною швидкістю вони шліфують нові фасади, видувають на них легкі щербинки, пом’якшують барви та створюють солодку ілюзію середньовічного міста, яке не знало руйнівної сили війни. Гуляючи цими вулицями з пряничними будинками, між натовпами туристів та столиками ресторацій, що пропонують локальну кухню з рибними стравами, важко уявити, що 77 років тому, тут були самі руїни. Небо і море – все, що залишилося від портового міста зі старовинною архітектурою після Другої світової війни: Ґданськ втратив понад 80% інфраструктури та більшість своїх мешканців.

Ґданськ, 1903

1 вересня, 1939 року о 4:45 ранку перші вибухи Другої світової війни пролунали саме тут, у Дансингу (довоєнна назва Ґданська), – на військово-транзитних складах півострова Вестерплатте та в Старому місті, біля Польського поштового відділення, у якого був прямий телефонний зв’язок з Варшавою. Листоноші героїчно тримали оборону 15 пекельних годин, а гарнізон Вестерплатте – 173, і все це без оголошення війни, з нерівними силами, браком боєприпасів та під цілодобовими обстрілами з землі, неба і моря. Захоплених фашистами працівників пошти стратили за "партизанську діяльність": братську могилу з тілами закатованих знайшли лише в 1991 році. Солдатів з острова, які капітулювали, врятувала військова форма та воєнний закон – вони пройшли полон, але згодом відбувся обмін і чоловіки залишилися в живих. Саме ж місто на довгих п’ять років було анексовано Німеччиною та стало осередком найзапекліших боїв.

Ґданськ, 1945

Після перемоги у 1945 році, два роки тут розчищали руїни, наводили тимчасові мости, відновлювали каналізацію, електрику, газ та думали, що робити з тим, що залишилося від Ґданська. По-перше, де взяти стільки коштів, аби реконструювати Старе місто, площа якого була вп’ятеро більшою від історичного центру Варшави. По-друге, як бути з колишньою пруською архітектурою, яка в більшості поляків тепер викликала асоціацію зі звірствами нацистів, як і вся німецька культура. А, головне, як минуле поєднати з майбутнім, – зберегти історичну пам’ять, та створити комфортний простір для сучасного життя.

Ґданськ, 1944

Завдяки довгій дискусії проблему розв’язали в дуже оригінальний спосіб: вирішили відновити не довоєнний Дансинг, а середньовічну архітектуру Ґданська, яка була тут ще до розділу Речі Посполитої та германізації. До війни забудова історичного центру була дуже щільною, а квартири темними, бо світ через двори-колодязі майже не проникав. Було вирішено Старе місто залишити в тих самих межах, проте кам’яниці, скупчені з фасадів, за новим планом отримали просторі двори, де розмістилися майданчики, дитячі садки та школи. Центр міста став придатним до життя – там селилися родини працівників тої самої легендарної Ґданської корабельні, на якій у 1970-х виникне рух "Солідарність", що розвалить комунізм та змінить долю країн Східної Європи.

Відбудова розпочалася з копіткої роботи над дахом Маріяцького костелу – найбільшої цегляної базиліки у світі, яку називають "короною Ґданська". За 20 років відновили головні пам’ятники міста: Стару Ратушу та брами – Верхню, Зелену та Золоту, між якими розміщуються найгарніші вулиці міста – Длуга й Длуги Тарг, а ще Тюремну вежу, кам’яниці Двір братства святого Георгія та Двір Артуса з фонтаном Нептун.

Базиліка св. Марії, 1933

Сучасний Ґданськ починається за поворотом з Длуги Тарг – на набережній річки Мотлави. На Длуге Побреже гомонять туристи, ходять багатоповерхові лайнери та компактні річні трамваї. Сучасна архітектура тут не заграє з минулим, але віддає йому данину трикутними дахами, характерними для середньовічних кам’яниць. Стара цегла гармонійно уживається зі скляними фасадами. Останні віддзеркалюють білі вітрильники та блакить води, а розвідний міст об’єднує місто з островом Олов’янка, де колишню електростанцію перетворили в Балтійську філармонію ім. Фридерика Шопена, а зерносховища – в Національний морський музей з пришвартованим біля його причалу історичним пароплавом "Солдек".

Ґданськ, 1979

Головний герой ґданських сувенірів і листівок – дерев’яний кран "Журав" з підіймальним механізмом на чотири тонни, збудований у XV столітті. За ним видніється ще одне знакове місце, – Музей Другої світової війни авторства місцевої архітектурної студії Kwadrat, що відчинив свої двері у 2017 році. І хоч основні роботи з відновлення міста завершилися ще в 1965 році, Ґданськ і досі переосмислює свою історію та репрезентує її світові – гарно й сучасно. Тільки за останні 10 років, у місті було збудовано кілька фантастичних музеїв – Музеї руху "Солідарність", Музей еміграції (розташований у Ґдині, що разом з Ґданськом і Сопотом утворюють "Тримістя") та Ґданський Шекспірівський Театр, сучасний шедевр венеційського архітектора Ренато Ріцці. Цей факт взайве засвідчує лише одне – життя криється не в цеглах, а в його мешканцях, які пам’ятають минуле, але невпинно рухаються вперед і дивляться в майбутнє з оптимізмом.

Сучасний Ґданськ

Читайте також

Варшава: історія відновлення міста, що надихає