В український прокат вийшов фільм "Бідолашні створіння" Йоргоса Лантімоса — розкішна фантасмагорична казка про молоду жінку Беллу Бакстер та її шлях до свободи через самопізнання, — що здобув "Золотого лева" Венеційського кінофестивалю та вважається одним з фаворитів "Оскара". Кінокритик Алекс Малишенко розповідає, як грецький режисер Йоргос Лантімос став одним з головних імен Голлівуда, ніби і не прагнучи цього.

"Бідолашні створіння" з Еммою Стоун, Марком Руффало та Віллемом Дефо — один із головних фільмів нагородного сезону 2023—2024. Свою ходу стрічка 50-річного грецького режисера Йоргоса Лантімоса почала з 80-го Венеційського кінофестивалю, де взяла головну нагороду — "Золотого лева". Попри такий успіх, найчастіше Лантімоса описують словом "скромний", услід якому додають "загадковий". Йоргос не любить публічність та уникає пояснень свого кіно, яке знімає в атмосфері експериментального театру, а не в стилі багатомільйонного голлівудського (чи британського) виробництва.

Зокрема, він дає команді дуже мало інформації та вітає імпровізацію. А ще не пояснює мотивацію персонажів чи зв’язок між сценами акторам, які у нього знімаються. Навіть якщо це зірки А-класу: Олівія Колман, Рейчел Вайс, Колін Фаррелл, Ніколь Кідман, Емма Стоун та інші. Олівія Колман, зірка фільму "Фаворитка" Лантімоса, так згадувала репетиції з ним в інтерв’ю Screen Daily: "Ми грали в ігри на довіру, трималися за руки, перекидалися. Ми поводилися як купка дітей. Але в його божевіллі був метод — він знав, що можемо піти і зіграти на майданчику що завгодно".

Насправді уявити, що Лантімос зніматиме зірок першої величини, на початку його шляху було майже неможливо. Йоргос народився і виріс в Афінах, тоді, коли грецька кіноіндустрія була більш, ніж мертва. Його батько, Антоніс Лантімос, був професійним гравцем у баскетбол і сподівався, що син піде його шляхом. Йоргос спробував вгодити батькові, зіграв три професійні матчі, але швидко облишив цю справу.

Ще підлітком він вирішив, що стане режисером і після нетривалого навчання бізнесу та маркетингу, у 19 років вступив до грецької школи кіно та телебачення "Ставракос" на спеціальність "режисура". Її він теж не закінчив, натомість почав знімати телевізійну рекламу та музичні кліпи — досить поширена практика для країн зі слабкими кіносферами.

Його клієнтами стали поп-ідоли Греції 1990-х — Сакіс Рувас (Лантімос зняв його кліпи I kardia mou і Theleis i de theleis), Деспіна Ванді (Deka entoles) та інші. Із Сакісом Рувасом Лантімос встиг посваритися, коли змусив співака мерзнути заради важливого кадру під час знімань кліпу на пісню Theleis i de theleis. Роки по тому Рувас публічно вибачився перед режисером на національному телебаченні.

Перехід до знімань кіно все доводилося відкладати: грецька кіноіндустрія переживала скрутні часи з 1970-х років і трималася на плечах декількох іменитих авторів — зокрема, Тео Ангелопулоса ("Пейзаж у тумані") та Пантеліса Вульгаріса ("Нападник з номером 9"). Сам Лантімос казав, що тоді "було божевіллям прагнути знімати кіно у Греції".

Втім, наприкінці 1990-х почалося бурління незалежного кіно, у яке швидко влився Йоргос Лантімос. Свій перший фільм, "Мій найкращий друг", він зняв у 2001 році у співавторстві з популярним драматургом і актором Лакісом Лазопулосом. Це була комедія про чоловіка, який заскочив дружину разом з найкращим другом у ліжку. Стрічка мало що отримала від Лантімоса, що, можливо, і стало однією з причин, чому її не вказують серед фільмографії режисера на офіційному сайті. За рік Йоргос Лантімос почне займатися театральною режисурою, а ще за два долучиться до команди, відповідальної за режисуру відкриття та закриття Олімпійських ігор в Афінах у 2004-му році. Ці Ігри стануть доленосними для режисера: там він зустріне режисерку Афіну Рахель Цангарі ("Аттенберг"), яка спродюсує його першу сольну роботу "Кінетта" (2005) та всі фільми грецького періоду, і завдяки якій він зустріне свою майбутню дружину — французьку акторку Аріану Лабед (у шлюбі з 2013-го року).

Із Цангарі Лантімоса пов’язує ще одна людина — спільний сценарист Ефтіміс Філіппу. Філіппу познайомився з Лантімосом в одній з рекламних агенцій і став постійним співавтором. Вони разом працювали над стрічками "Ікло", "Альпи", "Лобстер", "Вбивство священного оленя" і новою картиною "Вид доброти", яка зараз у роботі.

Двох творців, імовірно, поєднав спільний погляд на побудову історії та персонажів. Як жартував Колін Фаррелл: "Якщо хочеш розлютити Йоргоса Лантімоса, запитай його про бекграунд персонажа". Це відгукується тому, що про Ефтіміса розповідала Афіна Рахель Цангарі: "Моєму автору, Ефтімісу Філіппу, не дуже цікаво детально прописувати персонажів, їхній бекграунд. Ні він, ні я ніколи не працюємо з психологічними якостями чи минулим людей".

Філіппу написав сценарій для першого серйозного успіху Йоргоса Лантімоса — багато в чому експериментального фільму "Ікло" (2009). Тут йдеться про родину, яка живе у замкненому світі приватного будинку. Дітям заборонено його залишати, доки у них не випаде ікло. Також їм нав’язується ціла вервечка помилкових думок: що виїхати з дому можна лише на авто; що кішка — найжахливіший хижак; що "зомбі" — це маленька жовта квітка тощо.

Через абсурдний моторошний гумор Лантімос досліджує феномени примусу та контролю, які цікавитимуть його і в наступних роботах. Важливу роль тут грають кордони світу, правила, що визначають поведінку героїв його стрічок, а також прояви сексуальності, що часто виглядають дещо "дивно". Всі ці елементи кочуватимуть з роботи в роботу включно до останнього на даний момент фільму — "Бідолашні створіння".

"Ікло" ледве-ледве проскочив турбулентний 2008-й з його фінансовою кризою, яка серйозно вдарила по незалежному кіно Греції, і влетів у другий за значенням конкурс Канн — "Особливий погляд". Там фільм здобув головний приз, а дещо згодом робота дистриб’юторської компанії МК2 принесла фільму номінацію на "Оскар" — п’яту в історії країни і першу за 30 років.

"Ікло" стане флагманом такого явища, як нова грецька хвиля або ж грецька дивна хвиля. Хоча сам Лантімос казатиме, що жодної схожості між грецькими фільмами початку 2010-х не було, критики швидко знайшли спільні риси в цілої низки фільмів. Часто це були картини, зняті нерухомою камерою, абсурдні, які розглядали філософські ідеї та зверталися до тем сім’ї чи втручання держави.

Наступною роботою Лантімоса став фільм "Альпи" (2011), яким режисер завершив свій грецький період. Стрічка про людину, яка грає роль нещодавно померлого, мала помірний фестивальний успіх при ускладненому кризою фінансуванні. Лантімос вирішує більше так не мучитися і переїжджає з дружиною до Лондона, де за деякий час береться знімати свій перший англомовний фільм з топ-кастом — "Лобстер" (2015).

"Лобстер" розповідає про антиутопічний світ, де всі люди мають бути одружені, а самотні повинні за 45 днів знайти пару. Інакше, вони будуть перетворені на тварину. От і на персонажа Коліна Фаррелла чекає доля лобстера, звісно, якщо він слідуватиме правилам цього світу. У "Лобстері" цікаво простежити еволюцію режисера, яка не припиняється до сьогодні. Він знову вивчає цікаві йому теми примусу та контролю, знову конструює закритий світ, знову звертається до образу тварин (які присутні в кожному його фільмі), нашаровує нові і нові візуальні прийоми.

Також "Лобстер" став значно доступніший для глядачів у плані сюжету, що, зрештою, принесло хороші касові збори — майже $18 млн при бюджеті у €4 млн. А приємним бонусом стала номінація на "Оскар" у категорії "Найкращий оригінальний сценарій". Успіх "Лобстера", мабуть, закономірний для Йоргоса Лантімоса, але унікальний для грецького режисера (та і європейські постановники не завжди вдало переходять в іншу лігу). Автор зміг не лише вдало адаптуватися до нових реалій кіновиробництва і не втратити власний голос, а й одразу зарекомендував себе як людину, яка повертає бюджет.

Хоча, зізнається в інтерв’ю The Hollywood Reporter, знімати англійською не так вже і легко: "Відтоді, як я почав знімати англомовні фільми, мені непросто через те, що у мене, звичайно, є більше можливостей, ніж коли я знімав кіно у Греції, але водночас вони супроводжуються набагато суворішими правилами й обмеженнями. Мені завжди важко знайти спосіб робити щось інакше".

Наступною гучною стрічкою Лантімоса стала "Фаворитка" (2018), яка при $15 мільйонах бюджету заробила у всьому світі близько $96 мільйонів. Це перший фільм, який Лантімос знімає без Ефтіміса Філіппу (за сценарій відповідають реформатор історичних фільмів Тоні Макнамара та Дебора Девіс) і перша колаборація режисера з Еммою Стоун, яка переросла, схоже, в один з найцікавіших творчих дуетів сучасності.

"Фаворитка" переносить нас на початок XVIII століття, у часи бездітної королеви Анни Стюарт (Олівія Колман). Вона народила і поховала 17 дітей, а зараз замість них живе з кроликами. Її самотність розбавляє Сара Черчиль (Рейчел Вайс), яка потайки плете інтриги проти монархині. Втім, її плани порушить несподівано прибула з провінції бідна родичка, кузина Абіґейл (Емма Стоун).

Одна з найкращих феміністичних драм, знятих чоловіком, не є чимось винятковим у фільмографії Лантімоса. Режисер часто робить головними героїнями жінок. Ця його якість знову знадобиться у "Бідолашних створіннях" (Poor Things), де обігруються всі значення слова Poor (бідний), але ключовим є саме трактування "бідолашний", що стосується кожного чоловіка, який з’явиться на екрані. Адже блискуча Емма Стоун, яку оживили з мертвих у звабливій оболонці, розквитається з кожним.

"Бідолашні створіння" критики вже охрестили "миттєвою класикою", а їм услід вторять численні премії. Але, що цікаво, для Лантімоса це більше не має значення. Він уже працює над новим фільмом, і, здається, тепер йому не треба доводити ні зборами, ні нагородами, що це буде вартісне кіно. Хоча, звісно, декілька номінацій на "Оскар" чи сама статуетка ніколи не завадить.