Роль Роберта Оппенгеймера принесла 47-річному Кілліану Мерфі першу в його понад 20-річній кар’єрі премію "Оскар". Про шлях ірландського актора до слави розповідає кінокритик Алекс Малишенко.

"Ми були в захваті", — стримано прокоментував номінацію на "Оскар" батько актора Брендан Мерфі на RTÉRaidiónaGaeltachta. Що ж, Кілліан — справжній син свого батька, адже його реакція була не емоційнішою. Недарма ж у соцмережах з’явивсямемCilliandisappointed, який іронічно зображує нібито незадоволеного чи сумного Кілліна Мерфі під час інтерв'ю або пресконференцій (до слова, Мерфі знає про нього). Втім, це не від зіркової хвороби, а радше навпаки, від її відсутності. У Кілліана все складно з популярністю, яка його дещо обтяжує: "Це чудово, коли тобі платять, коли ти молодий і вирішив проблеми з грошима, але католицька провина миттєво наздоганяє — і ти такий: "Це все неправильно. Ти не заслуговуєш на це"", — розповідав актор виданню ElPaїc.

Саме тому Мерфі намагається уникати червоних доріжок і відвідує телевізійні шоу лише як виняток; не має власного стиліста та піарника. До того ж актор не скористався можливістю переїхати до Голлівуда, щоб пришвидшити кар’єру. Натомість після тривалого проживання в Лондоні повернувся до Дубліна — щоб бути ближче до батьків.

Батьки відіграли особливу роль у формуванні актора. Кілліан народився у Корку, в Ірландії, у родині чиновника та вчительки французької (також вчителями були багато з його дальніх родичів та дідусь). Полиці в домі ломилися від книжок, телевізор був радше приємним бонусом, а уроки ірландської та французької були обов’язковими. В інтерв’юTheGuardian актор згадував, що школа була жахливим місцем, порятунком від якого стала гра на гітарі.

Музика, схильність до якої передалася від батька, все більше поглинала Кілліана. Заради неї він кинув навчання на юридичному в національному університеті Ірландії та серйозно зайнявся бендом TheSonsofMrGreenGenes, де також грав один з його молодших братів (усього в родині чотири дитини — Кілліан, Пайді, Орла та Сайл). Група грала суміш джазу, фанку та року і стала досить популярною, щоб зацікавити лейблAcidJazzrecords. Та контракт так і не підписали: батьки не відпустили у велике плавання молодшого брата Кілліана, який тоді ще на закінчив школу. В інтерв’ю для SAG-AFTRAFoundation Мерфі просто каже: "Це доволі поширена ситуація — музиканти, які провалилися".

Музична кар’єра швидко поступилася місцем акторській. Мерфі випадково потрапив як глядач на експериментальну адаптацію "Механічного апельсину" незалежного театру Corcadorca. Він напросився на прослуховування у трупу й отримав роль вразливого та сповненого люті підлітка на прізвисько Свиня у виставі "Диско Свині" (за п’єсоюЕндиВолша), яка стала суперуспішною. "Час, коли ми робили "Диско Свині" (1996—1998 роки), був одним із найважливіших у моєму житті. Люди, яких я зустрів, залишилися моїми найближчими друзями. Вони сформували мої смаки, дали розуміння, чого я хочу від життя. І у цей самий час я зустрів свою дружину (мисткиню ІвоннМакгіннесс. — Прим. ред.). Вона поїхала в тур із нами", — згадував Кілліан в інтерв’ю для TheGuardian.

Саме тоді починаються перші спроби в кіно. Мерфі грає в низці незалежних коротких метрів. Також страждав від зустрічей з кастинг-директорами, які не могли впоратися з літерою "С" на початку його імені і замість Кілліан називали актора Сілліан. Все змінила та ж таки п’єса "Диско Свині". Її вирішила адаптувати для великого екрану Кірстен Шерідан. Роль стала початком шляху до світової слави. "Диско Свині" подивився Денні Бойл, який якраз шукав нове обличчя для свого зомбі-апокаліпсис-трилера "28 днів по тому". Сирий, але вже видимий талант Мерфі був саме тим, що йому потрібно.

Кілліан — актор без професійної освіти, проте дуже швидко напрацьовував "творчі м’язи" та власний метод. В різних інтерв’ю він розповідав, що завжди вчить репліки на самоті, слухає музику, аби налаштуватися на роль (хоча у випадку "Оппенгеймера" якраз майже не вдавався до неї), скорочує власні репліки. Також Мерфі не проти фізичної трансформації та занурення у світ персонажа — для ролі в "Гострих картузах" він відвідував паб у Бірмінгемі, щоб послухати акцент місцевих, а щоб зіграти Роберта Оппенгеймера, не випускав цигарки/трубки з рота та почав недоїдати — подібний спосіб життя був і у видатного фізика. Такі прийоми характерні для найвідомішої акторської системи у США — Методу, — але при цьому Кілліан каже, що не сповідує її.

Перш ніж затвердити Мерфі на роль у "28 днів потому", Бойлу знадобилося п’ять-шість зустрічей з актором. Зрештою, він ухвалив рішення і взяв Кілліана грати Джима — хлопця, який проґавив у лікарні апокаліпсис та опинився на самоті у спустошеному Лондоні, де нишпорять швидкі та небезпечні зомбі. Стрічка стала касовим гітом і з бюджетом у $8 млн зібрала $82 млн. Сьогодні, через понад 20 років після прем’єри, у розробку запустили її сиквел.

У "28 днів по тому" стала помітна одна з головних особливостей Мерфі — його магнетичні блакитні очі. Вони приковують погляд до його героїв, але водночас, як, наприклад, зізнавався Метт Деймон, відволікають на зніманнях. Деймон розповідав People, що під час роботи над "Оппенгеймером" постійно у них "пірнав".

Очі Кілліана привабили до нього і Крістофера Нолана, з яким актор попрацює над шістьма фільмами. Першим став "Бетмен: Початок", сценарій до якого Нолан писав, коли побачив картину Денні Бойла. Він запам’ятав "шалені очі" і розглядав Мерфі на роль Бетмена, але зрештою взяв на роль негідника Страхопудала.

Страхопудало — це єдиний суперлиходій, який з’являється протягом усієї ноланівської трилогії "Бетмен" і перший прояв фірмового амплуа актора. Мерфі часто грає негідників, персонажів, які існують в сірій зоні моралі і є водночас страшними, харизматичними та привабливими. Мабуть, щось таке підмітив і Нолан, який так згадує кастинг у розмові з виданням NME: "До цього противників Бетмена завжди грали зірки: Джек Ніколсон, Арнольд Шварценеггер, Джим Керрі… Було складно переконати студію, що невідомий ірландець може бути антагоністом. Втім, тільки-но вони побачили доказ [акторську гру], не було жодних сумнівів: вони знайшли нове Страхопудало".

В один рік зі стрічкою "Бетмен: Початок" у прокат вийшла картина "Сніданок на Плутоні" культового ірландського режисера Ніла Джордана. Кілліану Мерфі дісталася роль трансгендера на прізвисько Кошеня, яка принесла йому першу номінацію на "Золотий глобус" (друга сталася лише зараз — за роль Роберта Оппенгеймера). Кілліан знайшов ніжність у непростому житті свого персонажа і водночас закріпив практику, яку не полишає досі: чергувати великі голлівудські фільми з незалежними проєктами.

А вже за рік, у 2006-му, Мерфі співпрацює з класиком британського кіно КеномЛоучем. Лоуч, що зробив собі ім’я на соціальних драмах із сильною дозою співчуття до всіх пригноблених верств населення, вирішив зняти фільм "Вітер, що гойдає ячмінь" ("Золота пальмова гілка" Каннського кінофестивалю 2006-го року) про громадянську війну в Ірландії у 1920-му році. Кілліану дісталася тут головна роль. Він грає Де́м’єнаО’Донована — ірландського лікаря, який на тлі британського насилля відмовляється від свого покликання заради боротьби за незалежність. Тут цілком логічно буде шукати й корені найпопулярнішої, і без перебільшення, головної акторської вдачі Мерфі — ролі Томаса Шелбі з "Гострих картузів".

Серіал мав стати першою роботою актора на телебаченні, але на пробах щось пішло не так — і він мало не поступився роллю Джейсону Стейтему. Ситуацію врятувала смска, яку Мерфі відправив шоураннерупроєкта Стівену Найту. Вона містила лише такі слова: "Пам’ятай, я актор" і переконала Найта, що Мерфі зможе достатньо змінитися для ролі.

Роль Томаса Шелбі — як завжди привабливого, але неоднозначного негідника, — тримала Кілліана Мерфі 10 років. Серіалу пощастило спершу стати феноменом на ВВС, а коли проєкт потрапив на Netflix, його популярність зросла у рази. З такими вступними даними Крістоферу Нолану більше не треба було переконувати студію взяти на головну роль ірландського актора, який має "єдині очі, що могли випромінювати таку енергію".

Вибір актора на роль фізика й батька атомної бомби Роберта Оппенгеймера був правильний. Кілліан Мерфі заради ролі втратив декілька кілограмів (скільки саме, він відмовляється розповідати), щоб відповідати "силуету" Роберта Оппенгеймера, і так шалено взявся до роботи, що цьому дивувалися навіть його колеги по майданчику. Сам він порівнював знімання з "... потягом, який постійно обстрілюють — вибухи, вибухи, вибухи, декілька годин сну, знову вибухи, шалений викид адреналіну". Треба розуміти, що Нолан знаменитий тим, що забороняє стільці на майданчику (хоча, як розповів Кілліан акторці Марго Роббі у випуску ActorsonActors, часу сидіти просто немає), а його улюблені ІМАХ-камери шумлять, немов несправні холодильники, що ускладнює процес: зокрема, через це доводиться писати звук окремими дублями.

Ця робота окупилася численними престижними номінаціями та нагородами, але дещо втомила Мерфі. Зараз він традиційно перемкнувся з великого голлівудського проєкту на менший — "Такі дрібниці" (SmallThingsLikeThese) за книгою Клер Кіган, на яку порадила звернути увагу дружина актора Івонн. Про стрічку ми докладніше розповідали за посиланням.