4 виставки у Лондоні, які варто відвідати на різдвяних канікулах
Лондон – чудове місце для зустрічі Нового року та різдвяних канікул. Тим більше, що зараз тут проходить чимало виставок, які допоможуть урізноманітнити перебування в місті. Співзасновник Artcult Foundation Наталія Шпітовська склала арт-інтенсив для тих, хто стійкий до спокус святкових вітрин британської столиці.
Tate Modern Gallery, до 2 квітня
Амедео Модільяні переїхав до Парижа в 1906 році і за своє недовге життя створив чимало видатних творів. Представлені на виставці картини, скульптури і ескізи демонструють вплив оточення, різних, часом радикальних, нововведень і течій. Мешкаючи на Монмартрі, а потім Монпарнас, Модільяні написав десятки портретів своїх сучасників: Пабло Пікассо, Хуана Гріса, Жана Кокто, Макса Жакоба, Дієго Рівери; своїх патронів і дилерів: Поля Гійома і подружжя Зборовських. Близькі друзі Амедео, художники: Кіслінг, Цадкін і Ліпщіц жили поруч, і часто ставали героями його портретів. Незважаючи на вплив "сезаністів" і "кубістів", Амедео залишився вірним своїй цілком реалістичній манері живопису, і не був особливо улюблений критиками і поетами.
Тяга художника до скульптури пізніше знайшла відображення і в його "двовимірних" роботах, розвинулася у чудовий образотворчий стиль. Модільяні тонко конструював образи, звертаючи увагу на моду і характерні риси своїх персонажів в епоху глобальних змін. Такі і його жінки. Емансиповані, оголені, впевнено дивляться в очі глядача. Вперше виставлені в 1917 році на єдиній персональній виставці художника, ці картини були піддані критиці і звинувачені в "непристойності".
Всього на виставці в Тейт Модерн представлено близько 100 робіт з музейних та приватних колекцій. Це наймасштабніша ретроспективна виставка автора, яка коли-небудь проходила у Великобританії. На виставці рекомендую скористатися можливістю віртуального туру по майстерні художника, а також подивитися рідкісні документальні кадри про життя богеми Парижа на початку 20-го століття.
Королівська академія мистецтв, до 3 січня
Виставкою Dalí / Duchamp Королівська академія мистецтв констатує той факт, що Сальвадор Далі і Марсель Дюшан не просто знали один одного, а були близькими друзями. Що могло пов'язувати дві "полярності" крім любові до гри в шахи? Обидва художники любили оптичні та ігрові ефекти, гру смислів, еротизм і чуттєвість. І якщо сюрреаліст Далі обожнював публічні дійства, був майстром епатажу, обожнював гроші і перетворював на мистецтво себе і своє ставлення до життя, дадаїст Дюшан – давав собі звичайне право називати мистецтвом те, що він обирав.
Дюшан часто гостював у Далі і Гали в Кадакасі, у Каталонії, про що свідчать рідкісні фотографії. Три розділи виставки: "Особистості", "Тіло і об'єкт" і "Експерименти з реальністю" проводять паралелі, демонструють творчий зв'язок двох геніїв. Серед 80 робіт: картини, скульптури, об'єкти, представлені Музеєм Далі (Флорида) і Фондом Гали і Сальвадора Далі, а також Асоціацією Дюшана.
Вельми цікаві короткометражні фільми в останньому залі виставки, з кадрами з "Запаморочливої вечері" Далі.
Барбікан-центр, до 28 січня
Особистість Баскії формувалася в період, коли культурний ренесанс Нью-Йорка досягнув свого апогею. Покоління молодих творчих особистостей кінця 70-х -початку 80-х років протестувало проти консервативного суспільства "з 9 до 5".
Творчість була універсальною і демократичною: діджеї вивели музику на новий рівень звукової еклектики; художники – Жан-Мішель Баскія, Кіт Харинг, Кенні Шарф і Девід Войнарович, культивували нові форми мистецтва, натхненне графіті. Баскія малював власною кров'ю, робив колажі з бейсбольних карток і листівок, розписував стіни, одяг і полотна.
Жан-Мішель активно співпрацював з іншими художниками, включаючи Енді Воргола, Франческо Клементе, знімався в кіно з Деббі Харрі з групи Блонді, створював мурали та інсталяції для відомих нічних клубів Нью-Йорка, випустив хіп-хоп альбом, з'являвся в телешоу О'Браєна і сам експериментував у створенні музики з групою Грей. На виставці Basquiat: Boom for real в Барбікан експонуються рідкісні фото і відео, архівні матеріали цілої епохи нью-йоркського арту, пов'язані з життям одного героя.
Tate Modern Gallery, до 21 січня
У 1993 році Рейчел Вайтрід стала першою жінкою, яка була удостоєна щорічної премії Тернера. Художниця володіє рідкісною можливістю візуалізувати невидиме. Її робота "Дім" представляла собою особняк в вікторіанському стилі, створений шляхом заповнення пустот реальної будівлі бетоном. Масштабна скульптура так і демонструвалася за конкретною адресою в Лондоні, викликаючи суперечливі відгуки у сусідів, аж до її демонтажу.
Скульптор працює з гіпсом, бетоном, полімерами, гумою і металами. Мінімалізм автора завжди "персоніфікований", всі її об'єкти навіть матраци, подушки, стільці мають "інтимне" фізичне ставлення до людського тіла. За видимою простотою прихована смислова історія або гра з уявою глядача.
На виставці в Тейт Модерн представлені кращі роботи скульптора за 25 років її творчості, серед яких "Без назви" (100 просторів) 1995 року і "Без назви" (Сходи) 2001 року, а також нові твори, які раніше не виставлялися. Перед відвідуванням виставки рекомендую на сайті Tate Modern Gallery подивитися майстер-клас від художника і потренуватися в створенні лампочки зі штукатурки.
Читайте також:
5 книг, які варто подарувати на Новий рік (або залишити собі)
