Я прожила рік без сексу — і ось як змінилося моє життя
Я не займаюся сексом уже рівно 13 місяців і 13 днів. Якби 13 місяців і 13 днів тому мені сказали, що так буде, я б ніколи не повірила. Втім, це сталося. І за цей час моє життя змінилося до невпізнаваності. І не лише тому, що в ньому більше немає сексу.
Я ніколи не вважала себе людиною, схильною до залежностей. Так, я не раз напивалася до такого стану, що потім нічого не пам’ятала. Бували й моменти, коли я була надто сильно під дією наркотиків, хоча тепер розумію, що саме тоді мені особливо потрібна була ясна голова. Але все це не залишило помітних наслідків у моєму житті. А ось стосунки з чоловіками залишили.
Понад десять років я жила за одним і тим самим сценарієм. Від 16 до 32 років у мене було шість стосунків. З трьома партнерами я жила разом. Одного тижня я могла розійтися з чоловіком, а вже наступного піти на третє побачення з кимось іншим. Мені навіть не спадало на думку, що нездатність побути самій довше кількох тижнів, максимум кількох місяців, може мені шкодити. Постійно бути з кимось здавалося абсолютно нормальним. Я була впевнена, що саме таким і має бути життя.
У ті рідкісні періоди, коли я все ж залишалася сама, були застосунки для знайомств із майже нескінченним вибором чоловіків. Я зустрічалася з усіма типажами, які тільки могла собі уявити, і навіть з такими, про існування яких раніше не замислювалася. Одного вечора я могла до другої ночі курити біля якогось похмурого бару з веселим і зухвалим теслею, а в неділю вранці вже сперечатися про політику за кавою та круасанами з консультантом, який виріс десь у місці, схожому на маєток із "Абатства Даунтон".
Навіть після чотирирічних стосунків, які ледь не коштували мені психічного здоров’я і після яких мені знадобився цілий рік терапії, я не зупинилася. Щойно я вирвалася з найтемніших стосунків у своєму житті, то одразу кинулася в наступні, а потім ще в одні. Майже як пуголовок, який щойно відростив ноги й одразу вирішив ними скористатися. Я не хотіла, щоб один поганий досвід перетворив мене на озлоблену й розчаровану людину, яка більше не вірить у кохання. Або на жінку, яка вирішила, що їй більше не потрібен секс.
Я переїхала з Белфаста до Лондона, і сотні чоловіків, яких раніше можна було знайти одним свайпом, раптом перетворилися на тисячі. Часом я почувалася лисицею, яка потрапила в курник: чоловіків навколо було безліч, а вибір здавався нескінченним. Я казала собі, що не хочу нічого серйозного. А потім зустрічала когось веселого, симпатичного чи розумного і відразу починала переконувати себе, що саме він і є "тим самим".
Я деякий час жила в Нью-Йорку і, звісно ж, зустріла там чоловіка. "Він той самий", — сказала я друзям. Це було лише через кілька тижнів після того, як я так само назвала зовсім іншого чоловіка, який, до речі, був повною протилежністю нового. Звісно, ніякого "того самого" не було. Була лише я і моя невгамовна потреба в близькості, закоханості й пристрасті.
Коли мої другі нью-йоркські стосунки розпалися — так, виявилося, що після першого був іще один "той самий", — я нарешті визнала очевидне. Насправді я шукала зовсім не стосунків. Я просто намагалася відвернути свою увагу від того, чого насправді хотіла: здійснювати свої мрії, займатися творчістю, ділитися нею з іншими й самій вирішувати, яким буде моє життя. Я весь час чекала, що саме стосунки нададуть моєму життю сенсу. Я дозволяла чоловікам і можливому майбутньому з ними визначати, ким я є і яким буде моє майбутнє.
Коли ми почали обговорювати шлюб, візи й квартири, я раптом зрозуміла, що знову повторюю той самий сценарій, якого після терапії так намагалася позбутися. Якби я залишилася з ним, зовні все виглядало б цілком логічно. У мене з’явився б груповий чат для дівич-вечора. Я могла б говорити з мамою про весільні сукні. Могла б цілий рік планувати весілля. Але одного ранку, коли ми сиділи за сніданком, який, як згодом виявилося, став нашим останнім, я раптом зрозуміла, до чого мене зрештою привела ця залежність від чоловіків. До життя, якого я насправді не хотіла. Я була співзалежною. І мені потрібно було зупинитися та дати собі час, щоб із цього вибратися.
Коли з Нью-Йорка приїхала остання валіза з моїми речами, ми написали одне одному останні листи, закрили акаунти й заблокували номери, я зрозуміла: це мій шанс нарешті справді щось змінити. Мені потрібно було повністю відмовитися від чоловіків, сексу й стосунків. А потім просто подивитися, що станеться, коли в моєму житті звільниться весь той простір, який вони раніше займали.
Через кілька місяців, уже в Лондоні, ми сиділи з подругою в барі, коли до нас приєднався її знайомий. "Джемма дотримується целібату. Уже цілий рік", — сказала йому подруга. Він подивився на мене з неприхованим подивом. Я помітила, що моє рішення чомусь часто викликає в людей дискомфорт. Наче сама моя присутність перетворює мене на сувору директорку школи, яка прийшла читати їм мораль і засуджувати за те, що вони займаються сексом. "Чому?" — це запитання мені ставлять знову і знову. "Деякі люди мають залежність від наркотиків чи алкоголю, — відповідаю я. — Іноді їм доводиться повністю відмовитися від цього, щоб змінити своє життя. А я була залежною від чоловіків". Комусь це здається смішним. Хтось закочує очі. Дехто каже, що я просто "ще не зустріла правильного чоловіка". Повірте, зустріла. Але іноді люди справді мене розуміють. "Я теж хотіла б спробувати", — час від часу кажуть мені. Переважно це жінки.
Звісно, я сумую за сексом. Особливо мені бракує того п’янкого відчуття, коли вперше займаєшся сексом із новою людиною і між вами все раптом збігається. Коли ви однаково відчуваєте одне одного, між вами є сильний потяг і здається, що навколишній світ на якийсь час просто зникає. Це той рідкісний зв’язок, через який ніби зупиняється час. Але натомість я відкрила для себе інше відчуття: неймовірний спокій від усвідомлення, що за твій настрій відповідаєш ти й тільки ти. Коли подруги скаржаться на чоловіків у своєму житті, годинами розбирають чергові сварки або розповідають, як після конфлікту вони помирилися в ліжку, я згадую себе колишню. Ті часи, коли майже всі мої думки крутилися навколо того, де і з ким я отримаю наступну порцію близькості, уваги чи пристрасті. І що довше я живу в цьому спокої, без постійних емоційних гойдалок, то частіше думаю: можливо, я захочу залишитися тут ще надовго.
За матеріалом vogue.co.uk
