Поділитися

Неоновий демон: чесна історія про досвід у моделінгу

З п'ятнадцяти років я працювала моделлю. Якщо відверто, це був травматичний і не дуже успішний досвід. І хоч я витягла з моделінгу і плюси, і мінуси, останніх було значно більше.

Анастасія Шама, 2012Фото: David Shama

Текст: Анастасія Шама

Реклама.

Я почала працювати у 15. Мама відправила мене в одеську школу моделей – вчитися тримати поставу і піднімати занижену шкільним булінгом самооцінку. Мене помітила господиня агентства – і кар'єра потроху пішла угору. Але не обходилося без казусів. Траплялося, я залишалася без гонорару. Це було прикро, але ще прикріше було чути на свою адресу зауваження: "З карими очима працювати моделлю майже неможливо" або "Ніс картоплею не допоможе досягти успіху на модельній терені". Незважаючи на це, я марила про великий успіх і дуже хотіла стати наступною Кейт Мосс. А ще мріяла звозити бабусю в Англію, на батьківщину її улюблених сестер Бронте.

Анастасія Шама, 2011Chadwick Tyler

Підлітковий вік, незграбність і похмурий погляд визначили мене в категорію fashion. Упевненість у собі, з одного боку, додалася – я відчувала увагу інших. З іншого боку, змагання "хто красивіший" на кастингах були нормою, тому самооцінка все-одно страждала. До того ж мені, дівчині високій (178) і стрункій від природи (60 кг), треба було постійно худнути.

Анастасія ШамаPolaroid from Oui, 2011

Зовсім скоро я вирушила на свій перший Тиждень моди у Лондон (щоб назбирати на закордонний паспорт і візу, підробляла офіціанткою у модному закладі). Це був перший в моєму житті літак і перше закордоння. Я була щасливою: з ранку до вечора ходила на кастинги, зробила кілька шоу. А потім щось пішло не так. У Нью Йорку я не сподобалася агенту. У Парижі була дуже товстою. У Берліні – "не вистрілила". Я продовжувала плекати мрію стати топ-моделлю, але ніби стукала у зачинені двері. Я більше не була fresh face – свіжим обличчям, що так важливо в модельній індустрії. І ніхто мене більше не хотів.

Chadwick Tyler, 2011

Українське агентство відправило мене в Гонконг. Атмосфера була неймовірною, натхнення – на кожному кроці, хоч бери та займайся мистецтвом. Я почувалась ніби у фільмі "Труднощі перекладу": легка меланхолія, відчуття зовсім іншої культури, самотність у великому місті. Через опущені жалюзі у моїй квартирі постійно просвічував рожевий неон, а головка душу лила воду на унітаз. Заробітки були такі собі, працювати важко. На кастингах раз у раз просили скопіювати позу з західного журналу, а стилісти працювали у специфічній манері, тому частенько я нагадувала собі ляльку з безглуздими бантами, накинутою перукою і трьома шарами накладних вій.

Анастасія ШамаDavid Shama, 2012

Після повернення додому я кинула інститут, де навчалася на архітектора, – і вирушила в Техас, де зустріла майбутнього чоловіка. Ним став фотограф Давид Шама, який робив персональний проект для S Magazine (зараз він увійшов у фотокнигу 'Do Not Feed Alligators'). Завдяки чоловікові я стала однією з моделей American Apparel – і підписала контракт з агентствами в Лос-Анджелесі і Нью-Йорку.

Анастасія ШамаDavid Shama, 2013

Тоді-то я і вирішила худнути. Їла 2 зелених яблука і 1 авокадо в день – і так кілька тижнів. Коли вага застигла на позначці 49 кг, я зрозуміла, що щось пішло не так. Це була анорексія. І хоч на кастингах я всім дуже подобалася, з емоціями у мене був повний дисбаланс. Давид бачив мій хворобливий стан і намагався мене зупинити, а мені хотілося доторкнутися до ефемерного щастя, стати багатою, прославитися і бути дійсно хорошою, гідною моделлю. Але коли приїхала на канікули в Україну у сніжну зиму, я раптово поправилась до 70 кг. Зі сльозами на очах їла ненависний, але такий бажаний хліб, а паралельно – отримувала "модельну" візу. Було страшенно соромно. На щастя, через якийсь час вага повернулася в норму.

Анастасія 2010 року

Після анорексії і булімії я зрозуміла, що у мене щось не так з емоціями. В такому нелегко зізнаватися, але мені потрібна була стороння допомога. Психіатр, до якої я звернулася, так і не змогла поставити остаточний діагноз, але підозрювала у мене було близький розлад особистості. З'ясувалося, що жорстке схуднення загострювало дисбаланс гормонів у моєму організмі.

Фото: David Shama, 2012

Я прийняла рішення закінчити кар'єру. Але ще рік-півтора страждала "фантомними болями": було відчуття, що молодість, а разом з нею – і статус гарної жінки, – позаду. Мені стало складно позувати на камеру, а ще складніше – пояснювати це явище стороннім. Зараз психологічна травма і переживання на тему своєї недосконалості, недостатньої краси, неповноцінності, на щастя, позаду. У мене з'явився син; я знайшла нове покликання – фотожурналістика і арт-фотографія.

Фото: David Shama, 2012

І нехай я не стала топ-моделлю, а досвіду роботи у звичному розумінні у мене немає (моделінг не береться до уваги), моє життя все-таки склалося. Я побачила світ, зустріла кохану людину, переїхала в іншу країну, досконало вивчила англійську, стала мамою і живу на Мангеттені (правда, з Демі Мур ще не познайомилася), часто подорожую в красиві місця. Моє модельне минуле не було успішним з погляду кар'єри, але воно було приголомшливим і навіженим, як саме життя. Тут можна було б додати, що завдяки вірі у бога я рада всьому, що зі мною сталося. Ось тільки я не вірю в бога.