Доньки-матері: чим інстаматеринство відрізняється від справжнього
Про те, що інстаграмне материнство відрізняється від реального, підозрюють багато. Переконуються на власному досвіді – 100% матерів. Про свій досвід розповідає Олександра Камінська.
До народження малюка я не була шанувальницею дітей, не божеволіла від рожевих п'ят і взагалі вважала, що мені чогось не додали. Це, до речі, викликало сумніви у процесі підготовки до вагітності і я атакувала лікаря запитаннями на тему дослідження гормонів. Прогестерон мені таки призначили, але вже за потреби. Здається, його призначають як вітаміни, всім підряд при наявності хоч якихось підозр і ризиків.
Я дивувалася рухам усередині живота і не можу сказати, що з нетерпінням чекала визначеної дати – радше, мені було цікаво, як все зміниться. І як це, коли у твоєму житті з'являється нова людина, унікальна особистість, зі своїми бажаннями і пріоритетами. Як це, відповідати за когось, вибирати вакцини і лікарів, одяг і їжу, за короткий час стати експертом зі всіх дитячих питань. Інстаграм-матері і блогери сяяли божественним світлом і світилися від блаженства, але я все ж підозрювала, що іноді життя з новою людиною не таке ванільне і гладке.
Реальність звалилася на мене в момент, коли я відійшла від наркозу після кесаревого. Ледве зір дав змогу побачити двері палати, я негайно зажадала свою дитину. Так прокинувся материнський інстинкт – разом з замилуванням носиком, пальчиками і тим, як донька стежила за моїми переміщеннями кожну секунду неспання. Тут я усвідомила, що відтепер кожна секунда супроводжуватиметься думками про когось крім себе, і що всі рішення я ще довго прийматиму за двох.
Мені не пощастило з грудним вигодовуванням – те, що подають як насолоду єднанням, нескінченною радістю і абсолютною користю, стало взаємним жахіттям. Не допомогла ні найдорожча на ринку ортопедична подушка для годування, ні 4 різні консультанти з вигодовування, ні доула (загугліть, це такий своєрідний коуч з материнства). У доньки виявилася непереносимість молока, а я, морально виснажена складною вагітністю, була не мала сили чинити опір тиску. Світлі люди, консультанти в пологовому будинку і поза ним, які пропагували важливість грудного вигодовування, поводяться агресивно, куди там продавцям канадських пилососів. Ніхто з них не чув ні мене, ні описаних проблем. Я читала наукові статті та дослідження; практично скрізь тиснули на важливість грудного вигодовування і його плюси. А дитина не спала, плакала і мучилася кольками. Як тільки я наважилася скасувати тортури грудним молоком, у дитини пропали будь-які проблеми зі здоров'ям.
Спати вдавалося лише іноді. За рекомендаціями експертів я зціджувала кожні три години, включаючи ніч, аби дати дитині жирніше "заднє" молоко. Давала його разом з сумішшю, до суміші або після неї. Виявилося, це ще дурниця: на чистому грудному вигодовуванні багато хто не спить довше 30 хвилин. Складно уявити стан жінки, яка після вагітності і пологів кілька місяців спить не довше за годину-дві поспіль. Звідси і виростає цінність спільного сну, в якому вночі не потрібно й прокидатися, аби дитині змогу знайти груди і їсти скільки потрібно. Я для себе таке не розглядала спочатку, через небезпеку (дитина може притулитися і втратити можливість дихати), та це й не знадобилося. Хоча я нерідко вкладала дитину поруч із собою вдень, коли у неї траплялися складні кризові дні, і вона спала довше і спокійніше. Зараз виробився непоганий режим; ми всі звикли і шестигодинний сон з двох частин не здається жахом. Ну гаразд, жах, але не жах-жах.
Кризи – це якийсь калейдоскоп страхіть молодої матері. Я почала вивчати інформацію про них задовго до пологів; зупинилася на піврічному: моя звикла до аналітики голова вибухнула від великої кількості інформації. Кризи сну, росту, вигодовування сиплються одна за одною. У перервах дитину мучить свербіж у яснах, який віщує прорізування зубів. Більшість з цих проблем не вирішуються нічим крім терпіння (FDA не рекомендує жоден з гелів для зниження болю в яснах і не пропонує доведених рішень для зниження метеоризму і кольок).
Нас з чоловіком врятувало те, що з першого дня ми дотримувалися порад з книжки для молодих батьків і спостерігали за природними ритмами доньки, а потім перетворили їх у відносно комфортний для всіх розклад. Відносно – бо в порівнянні з життям офісних працівників із зустрічами, обідами та щохвилинною точністю – це страхіття. А для батьків без досвіду і розуміння того, що відбувається – благословення. І ключ до того, щоб розшифрувати плач дитини, для якої це єдиний спосіб висловити будь-які емоції. На щастя, до чотирьох місяців наша донька навчилася спочатку бурчати або нюняти.
Це, мабуть, головний фактор, що допоміг мені не збожеволіти від рутини. Напевно існують матері, яким подобається годину-дві бавитися і розважати малюка, повторюючи процедуру кожні 2-3 години. Мені ж до вечора хотілося мовчки кричати в стіну від виснаження постійним незворотнім контактом. Донька виявилася дуже допитливою і активною, але захват від цього факту змінився на необхідність використовувати всі закутки розуму в спробах розважити дитину, якій нудно робити одне і те ж довше десяти хвилин або лежати на тому ж місці. А контакт ... Я, радше інтроверт, тому базікати і сміятися з співрозмовником можу не довше кількох годин раз на місяць. Тут же доводиться взаємодіяти щодня.
Уявіть, що ви на побаченні з чудовою людиною, вона всім хороша і ви її обожнюєте. Але поки ви разом, то ви не можете написати подрузі wow sooo hot, не можете спокійно їсти і взагалі їсти, не можете оглядати сусідські столики або просто бездумно ковзати очима навколо. Ви усміхаєтеся і дивитеся в очі нон-стоп, повністю включаючись в гру, вигадуєте розваги, мізкуєте, як на важливій зустрічі з клієнтом, і скажено засмучуєтеся, якщо у нього раптом істерика і потрібно вгадати причини. Ах так, і заспокоїти. Якби не година роботи за ті півтора, поки спить малятко, плюс пів години на каву і серіал, мені не допомогла б і щотижнева психотерапія.
Незважаючи на гнітючий перфекціонізм і материнський інстинкт, я зробила все, щоб не турбуватися про побут. Організувала доставки додому, для власного спокою додала масажистку, клінінг і сесію з психотерапевтом по скайпу. Для активної доньки організувала тренера з плавання у ванні з двох місяців кілька разів на тиждень і няню на три-чотири години на будні. Іноді на кілька годин мене замінює мати чоловіка або сам чоловік, який також вирішує практично всі побутові питання. Щосуботи я йду на 2-3 години куди завгодно – в ресторан, парк або салон, щоб вийти з уже звичних меж і відчути ілюзію свободи. І навіть з усіма цими рятувальними кругами я відчуваю, що ритм, де з шостої ранку до третьої години дня, а потім з сьомої до дев'ятої я підпорядкована дитині, може відчутно похитнути будь-яку внутрішню стабільність.
Звичайно, діти бувають різні, і я чула безліч оповідань про малюків, які по пів години возяться з іграшками без участі батьків. Про легке і повне радості годування, про щирий кайф від ігор для розвитку(які по факту якщо і працюють, то тільки там, де є фізичне навантаження). На такі історії є стільки ж історій про тих, хто в розпачі кричав на дитину, коли у тої трапилася тригодинна істерика. Про тих, хто ніяк не худне, незважаючи на спорт і дієту, бо гормони зійшли з розуму, і про тих, хто ніяк не відновить вагу і з жахом дивиться на тепер вільний одяг. Тих, хто відновився за місяць всупереч рекомендованим трьом і вийшов з пологового будинку з ж такою вагою, як до вагітності, і тих, хто не перший рік намагається привести до тями розсипане тіло. І вагітність, і материнство непередбачувані і багаті на різноманітні і дуже індивідуальні відкриття, це відрізняється не тільки від матері до матері, але і від дитини до дитини.
Все це стає найскладнішим і відповідальним проєктом, з якого неможливо самоусунутися або взяти відпустку, або хоча б дочекатися жаданої п'ятниці і напитися. Але навіть зараз я, мабуть, не відмовилася б від уже зробленого – тільки більше слухала б себе і дитину, не сходила б з розуму від спроб зробити все якнайкраще. Була б тією самою хорошою матір'ю, вивчала себе і дитину в процесі, не звинувачувала себе і не слухала експертів як головних у нашому тандемі. Дитина – це і справді щастя, особливого роду, не схоже ні на що до і точно сильніше, ніж будь-яке істерично-драматичне кохання всього життя. Це не виключає такої ж глибокої відповідальності. І ще – відсутність правил і очікувань. Все буде чудово, все буде інакше, все буде складно. Але разом ми впораємося.
