RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Еволюція домашнього взуття

07 квітня 2020

До кінця XIX століття капцями називали будь-яке взуття для дому, включно з вечірніми капцями, капцями для ванної, шльопанцями й капцями для післяобіднього чаю. Нині ми використовуємо це слово для позначення взуття, яке можна носити тільки вдома. Мода, звичаї, культура й промисловість — історія цієї пари досить багатогранна й мультикультурна. У цьому матеріалі розповідаємо, яке значення таке взуття мало в різних країнах у різні часи і як воно набуло статусу домашнього.

Заведено вважати, що капці родом зі Сходу. Їх носили китайські вельможі ще в 4700 році до нашої ери. Вони були зроблені з бавовни або плетеної тканини, мали шкіряні накладки й були прикрашені символами влади. А в коптській (Копти — етнорелігійна група єгиптян, що живе в Північній Африці й на Близькому Сході) гробниці II століття знайдено давні капці — бабуші, прикрашені золотою фольгою. Проте найпершу згадку про капці зафіксував тільки у XII столітті офіцер Імперії Сун. Він описує два типи взуття, які  бачив у регіоні, який нині називають В’єтнамом. У тих капців був ремінець між пальцями ніг або шкіряний ремінець на нозі, а підошва зроблена зі шкіри.

В іншій східній державі — Османській імперії — капці були символом полону. Гарем султана носив їх у приміщенні, щоб можна було легко взувати й знімати, перш ніж ступати на дорогі перські килими. Капці були дуже м’якими й зручними, призначеними для використання в приміщенні, щоб наложниця не змогла втекти, позаяк вони були занадто тонкими й слизькими для жорстких кам’янистих доріг.

Але на Заході історію капців можна простежити тільки до 1478 року. Лише в 15 столітті для чоловіків з вищого світу капці стали модним взуттям. Вони були зроблені із шовку або дорогої тонкої шкіри, з дерев’яною або корковою підошвою, щоб захистити їх від бруду.

Особисті предмети, що розділяли життя всередині й зовні житла, можна побачити, зокрема, на європейських картинах 15 століття. На «Портреті подружжя Арнольфіні» 1434 року авторства Яна ван Ейка ​​зображена пара взуття — дерев’яні сабо, які взували на домашнє взуття, щоб захистити його від бруду зовні. На гравюрі 1514 року «Святий Ієронім у келії» Альбрехта Дюрера також зображене взуття для домашнього вжитку — пара мюлей на передньому плані під лавкою з книгами й подушками.

«Святий Ієронім у кельї», Альбрехт Дюрер, 1514

Приблизно в цей самий час завоювання Османської імперії прищепили східні звички на європейському континенті. До середини XVI століття більшість заможних чоловіків носили капці з м’якої шкіри, шовку або оксамиту, часто з візерунками, які відповідали їхньому одягу. Жінки зі свого боку взяли в ужиток непрактичну форму взуття під назвою чопіни (цокколі, пьянелле). Такі капці сиділи на платформі, яка йшла вздовж довжини взуття й могла сягати 60 см. І чоловіки, і жінки використовували стрічки, бантики й коштовності для прикрашення свого взуття. Звісно, такі пари не були призначені для прогулянок просто неба, і обидві статі носили «бахіли» під назвою паттени й пантофлі, щоб захистити своє витончене взуття, якщо їм раптом потрібно було вийти в ньому на вулицю. Ближче до XVII століття все більша кількість чоловіків з’являється на портретах у домашніх умовах у своїх мюлях і капцях.

Але вже у XVIII столітті, в епоху Людовика XV, шльопанці переважно використовувала челядь, щоб не заважати своїм господарям шумом під час ходіння, а також для збереження дерев’яних підлог завдяки підошві з повсті.

Окреме місце капці посідали в релігійній громаді. Таке взуття історично носив Папа Римський. Вони були яскраво-червоні й символізували кров мучеників і закривавлені ноги Христа, були зроблені вручну із шовку або атласу й оздоблені золотою ниткою у вигляді хреста, прикрашеного рубінами. Папа носив ці капці всередині своєї резиденції, а не червоні шкіряні туфлі, які він одягав зовні, і тоді повелося, що будь-який паломник, що має аудієнцію в Папи, має стати на коліна й поцілувати один з капців.

Пізніше капці знову поступово стають символом буржуазії, яка здебільшого полюбляє проводити час вдома. Дами мали змогу продемонструвати свої навички вишивання, декоруючи домашнє взуття. Такі журнали, як Godey's Lady's Book і Peterson's Magazine, публікували шаблони, що давали змогу відтворити вдома найостанніші модні зразки.

Софі Лорен, 1957

У Вікторіанську епоху з’явилися так звані «капці принца Альберта», які отримали своє ім’я на пошану чоловіка королеви Вікторії. Вони являли собою оксамитові капці зі стьобаною шовковою підкладкою й шкіряною підошвою. Спочатку їх носила англійська аристократія. Зрештою цей звичай перемістився за межі дому в клуби й курильні кімнати. Пізніше такий стиль став синонімом голлівудських ікон, як-от Кларк Гейбл.

Vogue, 1937

Що стосується локальної історії такого взуття, то на портретах російських майстрів XVIII й XIX століть часто можна побачити героїв або в мюлях османського стилю, або в тонких, призначених для використання в приміщенні, капцях. Культура носити капці занепала відразу після революції 1917 року. Залишкам порочного старого світу не було місця в новій радянській парадигмі. Хоча капці більше ніколи не змогли стати такими екстравагантними й химерними, як раніше, незабаром вони повернулися в більшість радянських домівок у простішому вигляді, пропонуючи своїм власникам комфорт після тривалого дня будівництва комуністичного раю.

Хорст, П. Хорст, 60-ті

Сьогодні капці мають різне призначення, часто залежно від національної культури. Також вони набувають безлічі різних форм: з відкритою п’ятою, закриті, чобітки, сандалі, шльопанці й усе ті ж «капці принца Альберта». Вони можуть бути виготовлені із чого завгодно: від шкіри, замші, вовни до штучних матеріалів, а підошва — зі шкіри, гуми або дерева, зокрема корка.

аксессуары · обувь ·

Ще в розділі Аксесуари

Популярне