Плани на вихідні: уривок з книги Александри Шульман «Всередині Vogue: Мій щоденник сотого року»

20 жовтня 2018

Напередодні свого звільнення з посади головного редактора британського Vogue, Александра Шульман написала книгу смішний і лаконічний щоденник про свою сім'ю, улюблену кішку, будні редакції і зовсім небагато про світське життя. Українською мовою книгу представляє видавництво Arthuss цього жовтня, а Vogue.ua, тим часом, публікує уривок з неї.

10 вересня

Удома немає гарячої води, і мені не вдалося домовитися, щоб котел полагодили до завтра. Через це я дратуюся і ще менше схильна терпіти камеру, яка повсюди мене переслідує, адже Річард і Шарлотт ведуть зйомки повним ходом. У нас геть закінчився дорогий знежирений корм для нашої кицьки Коко, тож я мушу летіти до зоомагазину забирати замовлення. Нам постійно кажуть, що в бідолашної Коко ожиріння, попри дієту. Зоомагазин розташовано поруч із районною школою, і поки я паркую машину, батьки звозять дітей на навчання. На мені синя мереживна спідниця, синій топ від Крістофера Кейна й білі шкіряні туфлі на високих підборах від Маноло Бланіка. Майже всі дорослі на тротуарі біля школи вдягнені в джинси, куртки й кросівки, тож я, біжучи бруківкою до магазину, виглядаю так, наче потрапила сюди з іншої планети. Я знаю, що джинси й кросівки не означають легше, не таке напружене життя, але тієї миті мені здається саме так.

О сьомій ранку Сем поїхав із друзями у мандрівку до Італії на останній тиждень перед початком занять в університеті. Ми майже не встигли провести час разом, удома, а тепер він знову поїхав. Коли він повернеться, я буду в Нью-Йорку, дивитимуся нові колекції. Але тепер Сем досить дорослий, щоб попіклуватися про себе. Коли він був малим, перспектива чотирьох тижнів показів і роз’їздів жахала мене. Я страшенно не любила залишати його з нянькою і завжди плакала в машині дорогою до аеропорту.

На мені синя мереживна спідниця, синій топ від Крістофера Кейна й туфлі на високих підборах від Маноло Бланіка. Майже всі дорослі на тротуарі біля школи вдягнені в джинси, куртки й кросівки, тож я, біжучи бруківкою до магазину, виглядаю так, наче потрапила сюди з іншої планети.

14 вересня

Так завжди — наш сад здається надзвичайно красивим саме тоді, коли мені от-от треба кудись летіти. Учора вранці нарешті достиг інжир, і свіжі осінні кольори в променях сонця прозирають крізь запилюжену зелень.

Коли я виїхала з дому до Гітроу, мене страшенно нудило, а вже чекаючи на рейс, я почувалася так погано, що ледь не скасувала поїздку. З дев’ятнадцяти років я дуже не люблю літати, інтенсивність мого страху то зростає, то спадає. Кілька років тому я пройшла дуже вдалий курс гіпнозу. Досі не знаю, як це працює, але був момент, коли, пролітаючи високо над Охотським морем дорогою до Токіо, я подивилася на світанок без страху, навіть майже із задоволенням. Цілий рік мені було набагато краще, тепер я можу спати в ніч перед рейсом і не сприймаю найменшу дрібницю як знак того, що мені не варто сідати в літак. Але цього літа знову погіршало — після особливо турбулентного польоту на Ібіцу. Минулого тижня я ходила на додатковий сеанс, і тепер не можу зрозуміти, чи то мені недобре від майбутнього перельоту через Атлантику — чи справді щось не так зі шлунком. Намагаюся прийняти перше пояснення і сподіваюся, що хай там як — а я почуватимуся ліпше, коли приземлюся. У кожному разі скасовувати поїздку — не варіант, адже команда BBC вже прибула до Нью-Йорка знімати мене на показах. Врешті-решт я вимкнулася, щойно ми злетіли, проспала три години, прокинулася, коли попереду лишалася тільки половина польоту, і мій шлунок уже поводився набагато спокійніше.

Я обожнюю дивитися в ілюмінатор на посадкову смугу, коли літак сідає. Якщо сідаєш у літак із переконанням, що не переживеш політ, поштовх у момент посадки неймовірно приємний. Перший показ у розкладі — Діан фон Фюрстенберґ, і я їду на нього прямо з аеропорту. У кінці виходить вона сама — як справжня шоу-вумен, із вогненною гривою та все ще неймовірними ніжками, летить подіумом, махаючи руками й вдивляючись у публіку. Вона нагадує мені Білла Клінтона. Я й забула, який мультикультурний нью-йоркський світ моди. Усюди щебечуть юрми молоді азіатського походження, а чорних облич мало не стільки ж, скільки й білих. Увесь тиждень натовп у черзі на вході та виході з показів повторює протягло, нагадуючи наспів грецького хору: «Надзвичааайно», — або: «Суууперкруууто».

Цього ранку я прокинулась о пів на шосту, що можна оцінити на «відмінно» в умовах збитого перельотом режиму. Тут, у готелі «Lowell», дуже приємно. Коли я приїжджаю, всі кажуть мені: «З поверненням, міс Шульман». Я зупиняюся тут щоразу, майже відколи почала працювати в Vogue, хоча це непрестижний житловий квартал, тимчасом як більшість показів і зустрічей відбуваються в центрі, в районах Сохо і Трайбека. Але тут затишні номери, а ще мені дали бонус — симпатичну вітальню з глибокими кріслами та каміном на п’ятнадцятому поверсі. Звідси відкривається один із тих приголомшливих краєвидів на мангеттенські висотки а-ля Леґоленд із їхніми кондиціонерами та кулерами для води на шпилькоподібних триногах.

Коли я виїхала з дому до Гітроу, мене страшенно нудило, а вже чекаючи на рейс, я почувалася так погано, що ледь не скасувала поїздку.

18 вересня

Приземлилася в Гітроу і, чекаючи на багаж біля каруселі, почала перевіряти листи, яких назбиралася ціла купа: хто має робити інтерв’ю з Карлі Клосс для грудневого випуску, якщо її агент не раз переносив зустріч, а наш журналіст поїхав із Нью-Йорка? новина: сьогодні на вечірці, присвяченій лондонському тижню моди, яку я організовую в резиденції Вінфілд-Гауз спільно з американським послом і його дружиною, Метью та Брук Барзенами, має бути дивовижна комбінація — державний секретар Джон Керрі й Донателла Версаче; повідомлення від моєї агентки Юджині із трохи невтішною статистикою продажів мого роману «Папуги». На щастя, одразу за ним прийшов схвальний лист від якогось читача.

Удома я бачу, що за чотири дні моєї відсутності в саду запанувала осінь. Тисовий живопліт поцятковано червоними ягідками, а лоза за кухонним вікном обважніла від виноградних грон, які мені нема коли зібрати й перетворити на смачнющий конфітюр чи джем. Щороку я почуваюся винною, коли викидаю ці грона, так само як і з вишнею-мореллю в червні, яка годує птахів, плямує плитку чорним соком і засмічує її кісточками. Сьогодні краєвид із вікна так відрізняється від учорашнього: липи й напівзів’ялі виткі троянди, мотузки для білизни й череп’яні дахи. На якусь мить мені палко забажалося знов опинитися під широченним нью-йоркським небом, у його ясному світлі, адже тут прогноз обіцяє рясну зливу та невиразну сірість. Сподіваюся, до шостої вечора небо проясніє, адже сад Вінфілд-Гауза — одна з родзинок резиденції, поруч із joie de vivre[1] Метью і Брук.

[1] Життєрадісність (франц.)

Хто має робити інтерв’ю з Карлі Клосс для грудневого випуску, якщо її агент не раз переносив зустріч, а наш журналіст поїхав із Нью-Йорка?

1 березня

Сьогодні день народження моєї мами, а я не мала часу купити їй подарунок. Я її про це попереджала, і, як завжди, вона просила мене не перейматися, — та все-таки я гадаю, що кожен мусить отримувати подарунки у свій день народження.

Я підстригаю волосся у Джорджа Нортвуда, який щойно прилетів із Лос-Анджелеса, де робив зачіску Алісії Вікандер перед церемонією вручення премії Оскар. Він пробув там лише два дні й дивився, як Алісія отримувала статуетку за найкращу роль другого плану за фільм «Дівчина з Данії», із її номера в готелі. На моє припущення, що він, певно, зараз геть знесилений, Джордж відповів, що краще піти в салон і побути серед людей, бо «якщо ти просто підеш сам додому, то навіщо взагалі все це було потрібно?».

Сьогодні я вперше проглянула увесь візуальний матеріал для нашого ювілейного випуску. Він чудовий — прекрасні ілюстрації з випусків 1920-х років і нові, які ми замовляли в сучасних митців, як-от Наташа Лоу та Квентін Джонс. Також у номері будуть чарівні приватні світлини дизайнерів, на яких вони ще діти або підлітки. Мені подобається світлина з Армані — він сидить на пляжі разом із братом та своєю красивою мамою в купальному костюмі, а також та, на якій молодий Томі Гілфіґер, одягнений у розклешені штани. У розділі «Спогади» буде чудова світлина з Гельмутом Ньютоном і Маноло Бланіком, а Анджеліка Г’юстон поділиться спогадами про те, коли й за яких обставин їх було зазнято. На Гельмутові та Маноло майже однакові білі мокасини.

Епопея з фотосесією Девіда Бекгема триває. Він запропонував нам провести фотосесію в інший день, та жодного з фотографів ця дата не влаштовує. Ми вже навіть думали, чи не можна буде провести фотосесію з ним у один день зі зйомками Ab Fab, та потім з’ясувалося, що Бекгем ці дні у від’їзді. Наприкінці дня Джеймі тріумфально повідомляє, що — нарешті — ми погодили час. Фотографуватиме Джеймі Гоксворт. Відразу після цього я отримую листа, з якого дізнаюся, що піар-відділ Ab Fab не хоче, аби в їхній фотосесії ми знімали Джорджію Мей, модель, із якою було все домовлено багато тижнів тому. Схоже, вони не хочуть, аби Мей була у фотосесії, бо вона не знімається у кіно. Та ми й не обіцяли кінозірку, і я не планувала влаштовувати їм таку грандіозну промоцію. Про щось домовилися, щось летить під три чорти. Ось так виглядає ввесь процес. Якщо ми не фотографуємо Джорджію, то ми взагалі не робимо цю фотосесію. Шкода, з огляду на всю зроблену роботу. Однак було би божевіллям починати зараз процес погодження нової моделі. Нам потрібен хтось, кого ми вже фотографували для нашого журналу, це логічно, проте, схоже, їхні пропозиції цьому критерію не відповідають.

Книжку можна купити у видавництві Arthuss

книги · Vogue ·

Ще в розділі Книги

Популярне