RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Куратор Саша Андрусик — про те, яким буде новий «Павільйон культури» на ВДНГ

25 вересня 2021

Новий сезон у Саші Андрусик, співзасновниці музичної агенції «Вухо», відзначений низкою прем'єр та камбеків. Повертаються концерти «Вухо-ансамблю», запускається однойменний лейбл, відкривається виставка опер на ВДНГ, відбувається зйомка документального фільму.

«Я — куратор? У Стародавньому Римі так називали людину, яка серед іншого займалася водогоном і каналізацією. У цьому сенсі в мене найсерйозніший кураторський родовід: мій дідусь прокладав водогін від Кадетського Гаю до Бессарабки. Можливо навіть, що я головний київський куратор», — сміється Саша Андрусик.

Саша Андрусик. Сукня з віскози, Totême (helen-marlen.com); атласні мюлі, SIX .; шкіряна сумка, Saint Laurent (kameron.ua); кольє, срібло, браслет, жовте золото, все — Tiffany & Co.

Тепер — ще й лауреатка. У травні цього року разом із співзасновником «Вуха» Женею Шимальським і продюсеркою Катею Сулою вона отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка за цикл «Архітектура голосу». 19 легендарних концертів із «рідкісною звуковою картинкою», які пройшли з 2014-го по 2018-й рік у різних точках Києва, склали трійчастий цикл «про місто і музичні рими з ним». Серед локацій — басейн «Олімп» і нудистський пляж, оранжерея ботсаду й Кирилівська церква.

«Ми займалися скороминущою красою. Створювали складну інфраструктуру задля кожного концерту. Мені подобається цей жест, і можна було б усе життя будувати такі тендітні палаци, але це неправильно з огляду на розвиток музичної сцени», — коментує Саша. Тому на 240 тисяч гривень премії запускається однойменний лейбл. Він буде записувати сучасну класичну й імпровізаційну музику, в тому числі й у виконанні «Вухо-ансамблю», що існує під орудою Луїджі Гаджеро з 2015 року, а також міждисциплінарні проєкти на перетині з розмовним жанром. Релізи виходитимуть на цифрових платформах і на вінілі. «Ми передусім сподіваємося записати Київ, київський голос, але загалом цікаво деконструювати класичний лейбл: від функціоналу обкладинок (чи може обкладинка бути, до прикладу, скульптурою?) до самого сенсу слова «покупка» в разі цифрового запису», — так засновники визначають завдання лейбла. І націлюються на міжнародну аудиторію.

Саша Андрусик і Луїджі Гаджеро в 2018 році

В історію київського громадського життя вручення Шевченківської премії «Вуху» увійде не лише через безпрецедентне присудження її неформатній агенції, але й через лауреатську промову Саші Андрусик. За кілька днів до церемонії було здійснено брутальний поліцейський рейд в арткластер на Нижньоюрківській, де прописана практично вся київська електронна сцена. Беручи премію, Саша проявила цехову солідарність і озвучила проблему утисків музикантів. «Ми зробили цикл про місто як спільність. Передусім, голосу й архітектури, а й просто — спільність містян. Про це ж була і моя промова, а ще про те, що високого мистецтва не буває без андерґраунду», — пояснює Саша.

«Вухо» — затратний проєкт стосовно не лише грошей, а й зусиль. У метушні я забуваю, як це радісно. А радість — основне паливо цієї історії»

Якщо в масштабі України голосно прозвучала Шевченківська премія, то в світовому — прогреміли релізи альбомів «Вухо-ансамблю» на європейських лейблах, а також вручення основної французької премії Académie Charles Cros, яку присуджують за видатні досягнення у сфері музики й звукозапису. Гран-прі в 2020 році «Вухо» отримали за монографію «Сади» японського композитора Тосіо Хосокави, виконану ансамблем під орудою Луїджі Гаджеро із запрошеним на флейті Маріо Каролі й оформлену звукоінженером Андрієм Мокрицьким. Диск вийшов на австрійському лейблі Kairos, хоча сам запис зроблено в Україні у співпраці з артцентром Plivka, де ансамбль базувався три роки і записав свої основні платівки. У боротьбі за премію «Вухо» конкурували з гігантами на кшталт Klangforum Wien і Ensemble 2e2m — корифеями, що спеціалізуються на виконанні нової музики.

Вісті з Парижа Саша отримала в день народження її другого сина Франциска і охоче іронізує на тему «французької рими». Подібні збіги в житті «Вуха» помічено не вперше. За вісім років роботи за агенцією закріпилася репутація чудотворців. Інсайдерів дивувало те, як творці знаходили меценатів — і командою з двох-трьох осіб організовували масштабні заходи. Глядачі були вражені — адже кожен концерт перетворювався для них на музичне відкриття.

У цьому контексті виросла ґенерація українських художників, які на старті кар'єри працювали з «Вухом» як дизайнери афіш, сценографи і костюмери. Михайло Букша уже став співзасновником візуального видавництва BOOKSHA, Оля Гайдаш працює в складі артдуету Troyanda, Катя Лібкінд співзаснувала майстерню «Ательє Нормально», де працюють серед інших і художники з синдромом Дауна. Для музикантів, які об'єдналися в 2015 році у «Вухо-ансамбль», проєкт став «магістратурою нової музики», їхні сольні й камерні проєкти формують сучасну українську сцену.

Завдяки «Архітектурі голосу» й у Саші з'явилося нове творче завдання. У перлинній ванні бальнеологічної лікарні на концерті українських композиторів Олексія Шмурака й Олега Шпудейка опинилася співробітниця Інституту театру імені Збігнєва Рашевського, де найбільший у Польщі тематичний архів. Особисте знайомство з нею відбулося опісля. Результатом спілкування стала концепція київського семінару для європейських художників і кураторів. Саша запропонувала формат семінару-прогулянки, щоб вивчати, як це — «працювати з темою пам'яті в місті, яке нескінченно все забуває». У 2020-му році групу з п'ятнадцяти учасників чекала низка променадів під квітучими каштанами Києва — «одного з найкрасивіших міст на землі» в цю пору. Ковідні обмеження змінили плани — але не наміри.

В цьому році Саші запропонували перевести семінар у формат відео. Так вона стала режисеркою. У її фільмі про пам'ять письменниця, журналістка і близька Сашина подруга Катя Петровська, чий дебютний роман «Здається, Естер» отримав дві ключові німецькі літературні премії, розповідає про свого батька — літературознавця і дисидента Мирона Петровського. Архітектор і дослідник Олексій Биков постає як «архіваріус неіснуючого музею архітектури», а поет Діма Казаков у кадрі пітчить три відеогри про той єврейський Київ, який відійшов у минуле. Одна з них — про художницю й письменницю Надію Хазіну, дружину Мандельштама і головну берегиню його спадщини, яка запам'ятала твори напам'ять і таким чином урятувала їх.

Історію «міжнародного прориву в космос агенції «Вухо» (за влучним висловом музикознавиці й оперної експертки Анни Ставиченко) ми обговорюємо на балконі Сашиної квартири. Вид тут унікально київський: маківки Покровського жіночого монастиря, телевежа, смужка Дніпра і висотки Оболоні, а на передньому плані — зелень Кудрявського Узвозу, де по гілках скаче добре знайома мешканцям балкона білка. У сусідній кімнаті спить молодший, Франя. Старший — Гектор — уже прокинувся, прийшов до нас на мамин голос і подивитися на білку. Дворічний Гек — спадкоємець частини інструментів, з яких звучали звуки на івентах «Вуха». З дитячою духовою секцією, яку купували для концерту на нудистському пляжі, він влаштовує сольні й групові виступи, волонтерів рекрутує з-поміж друзів батьків. Великогабаритні ж об'єкти сценографії переїхали в 13-й павільйон ВДНГ на виставку, яка відкриється в жовтні.

Опера "Хліб. Сіль. Пісок", над якою команда "Вуха" працювала в 2017 році

«Корисні копалини: виставка опер у павільйоні спогадів» — це фінансована Українським культурним фондом виставка трилогії сучасних опер «Вуха», які агенція зробила на замовлення Національної опери України в 2017-2018 роках. «В операх наша скороминущість досягла вершин. Опери — найдорожчі з усіх проєктів, поставлені при цьому один раз. Тому — копалини», — пояснює Саша назву і намір «відкопати» їх. Першим подарунком, який отримала майбутня виставка, був гній зі стаєнь ВДНГ. До відкриття експозиції деякі з експонатів сценічних інсталяцій — величезний кінь або співаюча троянда з пап'є-маше — проростуть і доповнять насичену асоціаціями сценографію Каті Лібкінд. Через підземний вхід гості виставки-опери потраплять у «Лімб», потім перейдуть на перший поверх до «Хліба, солі, піску» і піднімуться до «Мого зрадницького світла».

Опера "Моє зрадницьке світло", 2018

До виставки готується музична програма, так що це й повернення живих концертів «Вухо-ансамблю». Але передусім — заявка інституції «Павільйон культури». Це проєкт кураторського об'єднання з воістину зоряним складом: в ньому Саша Андрусик, куратори Маша Ланько й Ліза Герман, мистецтвознавець і адвокатка створення Музею сучасного мистецтва Оля Балашова, художник Вітя Глущенко, засновники архітектурного бюро «Форма» Ірина Мірошникова й Олексій Петров. Мета «Павільйону» — створити експериментальне середовище, де зійдуться проєкти на стику архітектури, музики й сучасного мистецтва. В інституції з великими амбіціями буде 35 піклувальників з позитивною бізнесрепутацією і ясним баченням, яку Україну вони будують.

«Вухо» — затратний проєкт стосовно не лише грошей, а й зусиль. У метушні я іноді забуваю, як це радісно. А радість — основне паливо цієї історії», — запевняє Саша.

Текст: Тетяна Соловей

Фото: Stephan Lisowski

Стиль: Venya Brykalin

Зачіски: Maria Sova

Макіяж: Sveta Rymakova

Асистент фотографа: Sasha Tsurkan

Асистент стиліста: Sasha Dudchenko

Ще в розділі Арт

Популярне