Як я шукала кохання в Tinder: історія з продовженням. Частина 3
Наша героїня розповідає про свій досвід пошуку партнера в Tinder. Дуже відверто — і без купюр. Публікуємо третю частину історії. Першу й другу можна прочитати за посиланнями.
Ви знаєте, скільки самотніх людей у світі? А тих, хто прагне стосунків у принципі — будь-якого формату? Тільки в застосунку Tinder до літа 2019 (за даними bbc.com) було зареєстровано понад 50 млн користувачів.
Як і всі публічні мережі, Tinder під час реєстрації просить згоду користувача на оброблення персональних даних, визначення геолокації й контактний телефон. Нещодавно я дізналася, що є програма Swipebuster ($ 4.99), яка дає змогу перевірити партнера на предмет активності в Tinder. Коли він востаннє був онлайн, чи шукає собі когось, і якщо шукає, то кого, і багато іншого. Шок, сенсація й гола правда про наше паралельне онлайн-життя.
Як не надто активний користувач застосунка я випустила з уваги той факт, що можу стати легкою здобиччю шахраїв або й ще гірше — шлюбних аферистів. З моменту, як я припинила свої останні офіційні відносини, пройшло досить багато часу. І одним зі способів не нудьгувати й жити в насолоду став слоган: "Готова до нових відчуттів або Такого ще в мене не було, треба спробувати".
Черговий match у мене відбувся з високим, атлетичної статури красенем 33 років. Він мило усміхався на першому фото, на третьому — демонстрував кубики преса під футболкою. Начебто банально. Але він був рудий, з блакитними очима. Такий дикий, як Тормунд з "Ігри престолів", але молодший і ніби щойно з барбер-шопу.
Ми дуже швидко пішли в телеграм. Виявляється, у ньому не обов’язково розкривати свої контактні дані; є функція "приховати номер для всіх" — і просто надати посилання на профіль. Він попросив моє "живе" фото. Як справжня перфекціоністка я зробила відео, щоб зняти взагалі всі питання. У відповідь отримала фото з ванної, найімовірніше за все, знімної, але акуратної квартири. Хлопець теж був нічого.
Одного прекрасного ранку я отримала повідомлення голосової пошти. Його голос так сексуально похрипував, що я пропустила повз вуха не дуже грамотне мовлення. Але щоразу, коли я чула його повідомлення, було враження, що він вмикає режим Мачо з фільму "Джуманджі-2".
Ми листувалися три тижні. Воно того варте; він розповідав історії зі свого життя, втаємничував мене в драми своїх відносин з батьками, а ще я стала майже свідком того, як він отримав професійну травму на змаганнях і був змушений піти з великого спорту. Сама того не бажаючи, я втягнулася в ці емоційні потрясіння, намагалася поспівчувати, підтримати й навіть віртуально обійняти.
Якось, коли я повернулася із чергового відрядження й, нарешті, перестала лущитися після курсу пілінгів, ми домовилися про зустріч. Він запізнився на дві години. Але воно того варте (я повторююся, знаю). Високий, стрункий, спортивний, з усмішкою — це був справжній Тормунд, тільки набагато симпатичніший, ніж на фото. Ми проговорили до четвертої ранку, він неквапливо провів мене додому й поїхав на таксі, так і не поцілувавши. Знав, що такі жести розпалюють.
Він писав повідомлення з помилками, ділився історіями із життя, які неможливо було зв’язати в один хронометраж, обіцяв приїхати або зустрітися — і зникав на кілька днів. Це насторожувало. Але перевірити інформацію я не могла — у нього не було соцмереж. Та й спочатку була занадто зачарована його зовнішністю, щоб вдаватися в деталі.
Ми зустрілися знову. Я розуміла, що із цим хлопцем у мене нічого спільного: інтереси, освіта, життєві цілі, музика, коло друзів, дозвілля — все різне, жодного збігу. Але я шалено його хотіла. У мріях ми пристрасно цілувалася; я відчувала як мене, таку тендітну, він кружляє в повітрі. Його сильні пальці стискалися на моїх сідницях або лягали на груди, а на його губах грала самовпевнена посмішка. Все як у кіно, але тільки в моїй голові. Ми знову не торкнулися одне до одного; він ніжно обійняв мене на прощання, і я поїхала додому. Крутилася всю ніч, заснула тільки під ранок — з повним розумінням того, що хочу його.
"Доброго ранку, крихітко. Я приготував тобі подарунок. Зустріньмося — або я передам кур’єром", — прийшло від нього повідомлення кілька днів згодом. Довелося поділитися номером телефону. Через кілька годин на порозі моєї квартири стояв кур’єр з букетом чи то едельвейсів, чи то гірських фіалок. "Дикий хлопець", — подумала я. У той день ми проговорили телефоном години чотири; базікали ні про що, але було потішно. Він розповідав примітивні історії, переходив на сексуальні теми і його голос знову починав вібрувати. Я думала про нього постійно, але не могла позбутися відчуття, що щось не так.
Наступного дня я вирішила провести розслідування. Знайти хоча б щось, що означало б: мій Тормунд реально існує. Але не знайшла жодних підтверджень його спортивній кар’єрі, жодного його сліду ані в байкерських клубах, ані в спортивних групах, ані в групах прихильників тату. Нічого. Він так жодного разу й не вислав мені жодного фото з тренування — та й жодного фото з реального життя в принципі. Ставало ясно, що мій Тормунд із його запаморочливими історіями — така ж вигадка, як екранний герой.
Тоді я в лоб запитала його прізвище й адресу. Пішла пауза й зміна теми. Я зрозуміла, що не знаю про цього хлопця взагалі нічого, крім імені, та ще й питання, чи було воно реальним. Якоїсь миті мені все стало ясно. Він зателефонував мені, і я запитала, де він є. Через 15 хвилин моя машина стояла на іншому кінці міста, прямо в нього за спиною. Розповідаючи казки про свої автомобільно-байкерські захоплення, цей хлопець їздив на автобусі.
На роботі мене ніхто не кличе крихіткою, і тепер Тормунд зрозумів чому. Я розмовляла гранично сухо. Втім він намагався відбити закид. Але вже буквально за десять хвилин, дивлячись йому в очі, я все зрозуміла, і слова вже були не потрібні. Він виявився звичайним казкарем, який і сам заплутався у своїх історіях. До речі, він намагався мені писати й далі, але в моє серце, що називається, зима прийшла.
Буду відверта, я іноді думаю про нього, фантазую. Це було б так круто, зустрітися ще разок, щоб просто зрозуміти, чи добре він цілується. Водночас мене непокоїть ще одне запитання: чому погані хлопці й інстаграмні картинки так обеззброюють? Чого ми шукаємо насправді? Відповідь на це запитання я ще маю знайти.
