RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Блиск і марнота: вся правда про глітери

28 грудня 2021

Найдрібніші частинки глітеру прикрашають макіяж і створюють настрій — а наукові дослідження його затьмарюють

Фото: архів Vogue

Текст: Елізабет Сігел

Пензлик занурюється в шоколадно-золотисті тіні, ковзає повіками. Крапля шимеру — в куточки очей. І ось настрій поліпшується: мерехтливий макіяж — це весело, це святково. І загрожує наслідками. Виявляється, блискітки, які можна зустріти буквально скрізь, від хайлайтера до лаку для нігтів, ще довго живуть своїм життям після демакіяжу. Вони забруднюють річки, ґрунт і навіть пил на вулицях. Сьогодні є підстави вважати, що кожен різновид глітеру залишає слід на планеті.

Глітери в косметиці виготовляють з мікропластику, целюлози, слюди або скла. Перший тип, найдешевший у виробництві, отримують завдяки фарбуванню мікропластикових кульок, схожих на ті, які американська агенція з контролю за якістю медикаментів FDA заборонила використовувати в чистильних засобах, скрабах і зубних пастах п’ять років тому в спробі обмежити забруднення води. «Блискітки з мікропластику теж має бути заборонено, — каже хімік-косметолог Джинджер Кінг. — Вони не піддаються біорозкладенню і шкодять океану». Зі змиванням глітер опиняється в каналізації й на очисних спорудах. Згодом він осідає в мулі, який використовують для сільгоспдобрив; решта проковзує через фільтри й потрапляє до світового океану. «Використані один раз, тисячі виблискуючих частинок потрапляють у воду або ґрунт і накопичуються в довкіллі, — розповідає Мерал Юрцевер, доцент кафедри екологічної інженерії Sakarya University в Туреччині, що працює в галузі дослідження мікропластику. — Вони залишаться незайманими на віки вічні».

Можливі побічні дії мікропластику залежать від його форми. Коли блискітки заковтують мешканці океану, округлі частинки проходять через травний тракт легше, ніж крупинки з гострими краями. Це означає, що кульки швидше виводяться з організму тварини, а гострий мікропластик затримується довше й може призвести до розриву кишківника. За словами Юрцевер, цей вид блискіток становить величезну небезпеку для живої природи.

Ми знаємо, що мікропластиковий глітер потрапляє в ґрунт, але поки не знаємо, чи потрапляє він у рослинну їжу. «Досліджень на цю тему було не так багато, але відомо, що мікропластик впливає на якість ґрунту й коріння рослин, а ми, очевидно, споживаємо його разом з рибою і морською сіллю», — пояснює Ліза Ердле, менеджерка з питань досліджень та інновацій у 5 Gyres, некомерційній організації, що опікується зниженням забруднення пластиком. FDA не схвалює глітеру в косметиці, але й не каже, чи розглядається питання про його заборону. Втім, змінити статус-кво можуть як дії уряду, так і зменшення споживчого попиту.

«Дослідження про вплив мікропластику ще тільки починаються, — говорить хімік Шеррі Мейсон, директорка зі сталого розвитку Penn State Behrend в Ері, штат Пенсильванія. — Але ми знаємо, що хімічні речовини, які містяться в пластику, можуть по-різному впливати на здоров’я людини: вони здатні провокувати як деякі форми раку, так і негаразди репродуктивної функції — впливати на рухливість сперматозоїдів або перебіг вагітності». Тільки цього року дослідження, опубліковане в журналі Environment International, показало наявність мікропластику по обидва боки людської плаценти. Неможливо визначити їхнє джерело, але «немає сумнівів у тому, що він потрапляє не тільки в наш організм, а й до організму наших майбутніх дітей», — каже Мейсон, яка досліджує забруднення прісноводних водойм.

Дедалі більше брендів стали переходити на другий тип косметичних глітерів — із целюлози (рослинного або синтетичного волокна). Це здавалося неабияким кроком уперед. Але з’ясувалося, що один з різновидів целюлози, MRC, поводився в прісній воді подібно до мікропластику. Про це можна було судити зі зменшення довжини коренів рослин приблизно на третину, зниження рівня хлорофілу втричі й дворазового збільшення кількості равликів, які зазвичай трапляються в забруднених водах. «Глітер — це як шоколадні цукерки у фантиках, — говорить Ердле. — Целюлозна „начинка“ забезпечує основні характеристики, але вона має бути „обгорнена“ іншими матеріалами, які надають блиску й утримують форму, а це майже завжди алюміній і полімерна плівка».

У дослідженні, опублікованому на початку цього року, розглядалися не тільки PET і MRC, а й натуральна та синтетична слюда — третій інгредієнт, використовуваний для отримання мерехтіння й блиску в косметиці (його також додають до компонентного складу засобів для догляду за шкірою, оскільки він створює ілюзію сяяння). «Ми виявили, що кожен тип глітеру (PET, MRC і слюда) може негативно впливати на мікроводорості й водні рослини, що також створює ефект доміно в харчовому ланцюжку», — каже Данніелла Грін, співавторка дослідження, доцентка кафедри екології Anglia Ruskin University в Кембриджі.

Що стосується слюди, важливо розуміти, що ми платимо за неї непомірну соціальну ціну: за даними проєкту MICA, який втілюється в життя за підтримки ООН, один з найбільших у світі експортерів сировини — Мадагаскар. Там на слюдяних шахтах працюють близько 10 000 дітей, починаючи із чотирирічного віку. Галузь критикують за непрозорі схеми постачання без глобального регулювання. Індія теж експортує слюду, і, згідно з недавніми звітами, використання дитячої праці зростає й там: сім’ї шукають нових джерел доходу, втративши попередні через пандемію. На жаль, споживач не може визначити, чи добувалася слюда етичним способом; зате деякі бренди вже декларують зобов’язання не застосовувати сировини, отриманої з використанням дитячої праці.

Coty (куди входять COVERGIRL, Gucci Beauty тощо) і L'Oréal (L'Oréal Paris, Lancôme, Giorgio Armani, YSL Beauté та ін.) підтвердили, що зобов’язуються уникати слюди, добутої з використанням дитячої праці, і ввели програми з контролю за ланцюжком постачання. І Coty, і L'Oréal — засновники ініціативи Responsible Mica Initiative, спрямованої на викоренення дитячої праці на слюдяних шахтах Індії до 2022 року.

Четвертий інгредієнт, який може змусити повіки блищати, а губи сяяти, — це боросилікатне скло. «Воно обробляється й покривається мінералами для отримання різних ефектів, наприклад, голографічного», — розповідає хімік-косметолог Марісаль Моу. Його використовують не так багато брендів, тому що воно дороге: якщо скляні мікрочастинки розміщуються на повіках, то очевидно — вони мають бути абсолютно безпечними. Ми не знаємо, чи такий глітер більш екологічний: поки досліджень про вплив боросилікатного скла на довкілля виявити не вдалося. Звісно, скло й мінерали — природні матеріали, але ці мінерали зазвичай залишаються в гірських породах. «Коли до них торкаються людські руки, це викликає перенесення природних елементів у певних частинах земної кори туди, де їм, можливо, зовсім не місце, — пояснює Юрцевер. — І це може впливати на саму планету. Все, що споживається, натуральне чи ні, залишає свій слід».

Отже, якщо ви дочитали до цього місця, то, можливо, тепер дивитеся на ситуацію песимістично. Але все ж надія є, і глітери нового покоління вже розробляють. За словами Ердле, потрібен тільки час, щоб переконатися, що це не черговий «прикрий замінник» — так екологи називають шкідливий продукт, що прийшов замінити заборонений.

Макіяж надихає, перетворює і приносить утіху — до того ж коли він так чудово виблискує. Але якщо ми хочемо скоротити наш екослід — великий і малий, то всій beauty-індустрії варто взяти на себе зобов’язання рухатися до майбутнього, яке засяє по-новому.

макіяж · Sustainability ·

Ще в розділі Б'юті-гід

Популярне