Сестра одного з найвідоміших дизайнерів в історії моди, Кетрін Діор, була уособленням сили та мужності. Вона приєдналася до Французького руху опору, була схоплена та піддана тортурам гестапо, зазнала невимовних страждань у концтаборах і втекла під час маршу смерті, повернувшись до Парижа жінкою, яка змінилася назавжди, але не зламалася.
На перший погляд, Кетрін Діор – малоймовірна героїня подібної історії. Вона народилася у безнапасній родині Діор у 1917 році й була молодшою з п’яти дітей. Здавалося, вона була призначена для "декоративного" існування. Але коли в сім’ї раптово почалися фінансові труднощі через невдалі операції з нерухомістю, її життя кардинально змінилося. У 1935 році підліток Кетрін переїхала із сімейного величного маєтку Villa Les Rhumbs в Гранвілі до напівзруйнованого фермерського будинку в Провансі. Незабаром вона втекла до свого старшого брата Крістіана в Париж.
Коли почалася Друга світова війна, брати й сестри Діор повернулися на південь Франції. Вони вирощували овочі, які продавали в сусідніх Каннах. Саме там, після того, як Крістіан повернувся до столиці в пошуках "шифонової атмосфери", Кетрін зустріла й закохалася в Ерве де Шарбоннері, одруженого чоловіка, батька трьох дітей і учасника Руху Опору. Як розповідає Жюстін Пікарді в біографії "Міс Діор: історія мужності та моди", тоді життя Кетрін повернуло на несподіване: у 1941 році вона приєдналася до Французького Опору під кодовим ім’ям Каро.
Каро була заарештована в 1944 році та після неодноразових тортур гестапо (вона ніколи не зраджувала своїх товаришів) була відправлена до французької в'язниці, яку контролювали німці. Несамовитий старший брат Крістіан звернувся до шведського дипломата Рауля Нордлінга, який безуспішно намагався витягнути Кетрін під свою опіку. Натомість того серпня її доставили до жіночого концентраційного табору Равенсбрюк, а потім перевели до інших жахливих таборів: Торгау, Абтерода і, нарешті, у 1945 році, до Марклеберга. З наближенням армії союзників арештантів відправили в марш смерті, з якого Катерині вдалося втекти. Окрім свідчень проти своїх мучителів, вона майже ніколи не розповідала про пережиті випробування.
Крістіан Діор дебютував зі своєю історичною колекцією New Look холодного зимового дня в лютому 1947 року. Презентація відбулася в кімнаті, наповненій ароматом Miss Dior — парфумами, як він собі уявляв, "пахнуть коханням". Аромат здобув свою назву, коли під час зустрічі Діора з його музою та колегою Мітцою Брікар в кімнату увійшла Кетрін. "А, ось ви, — вигукнула Брікар. — Міс Діор!". Таку саму назву буде дано вечірній сукні без бретельок mille fleurs, яка вперше була показана в 1949 році. Тим часом справжня міс Діор вела спокійне життя далеко від світу моди, живучи на своїй фермі в Провансі та продаючи квіти на історичному квітковому ринку Парижа, описаному американським репортером у 1954 році як "зачарований сад під величезними скляними куполами Ле-Аль". Коли 1957 року помер її брат, Кетрін назвали "моральною спадкоємицею", відповідальною за збереження його творчої спадщини. До цього завдання вона підійшла з великою прискіпливістю.
Попри те, що за життя Кетрін уникала уваги, тепер вона дедалі частіше опиняється в її епіцентрі — не лише завдяки новим книгам, а й у колекціях креативної директорки Dior Марії Грації К’юрі. Кожна згадка Кетрін у сучасній історії прославляє її як неоспіваного героя. З усім тим, невловна сестра досі залишається майже непізнаною. На відміну від свого брата, Кетрін ніколи не писала своїх мемуарів, вважаючи за краще дозволити своїм вчинкам говорити за себе. Її вроджена скромність і шрами війни, ймовірно, заважали їй відверто ділитися власними перипетіями. Врешті, коли її запитували про її досвід війни, вона відповідала просто: "Любіть життя".
