Як створювалася нова вистава Івана Уривського "На русалчин Великдень"
20 і 21 червня на сцені Національної оперети відбудеться прем’єра драматично-оперного етюду "На русалчин Великдень" у постановці Івана Уривського. Ми розпитали режисера та команду про те, як створювалася вистава.
Режисер Іван Уривський, ім’я якого в цьому сезоні не тільки заповнило соцмережі та українські медіа, а навіть з’явилося на першій шпальті The New York Times, завершує сезон "літньою оперою", як сам Іван це називає. 34-річний Уривський дебютує в новому для себе жанрі музичного театру з оперою композитора Миколи Леонтовича "На русалчин Великдень", написаною 1919 року. Символічно, що її події відбуваються саме в ті дні, на коли призначено київську прем’єру, — наприкінці червня, напередодні Русального тижня, який починається одразу після свята Трійці.
Казковий фантасмагоричний сюжет, за однойменною казкою Бориса Грінченка, розповідає про козака, який відбився від свого війська та опинився на березі Дніпра, де зустрів русалок. Русалки загадують йому загадки — якщо козак не зможе їх відгадати, вони вб’ють його; проте його життя прагне врятувати одна з русалок, яка закохується в чоловіка…
Глядачі, яким пощастить потрапити на прем’єру (квитків на "На русалчин Великдень" давно не має, звісно, як і на інші вистави Уривського) не побачать на сцені традиційних образів — ні козака з вусами, ні берега Дніпра, ні русалок в романтичному вбранні. Іван Уривський та його команда вміють дивувати — до того ж для постановки в Національній опереті він запросив створити сценографію та костюми талановиту 28-річну художницю,лауреатку Національної премії імені Шевченка Тетяну Овсійчук, з якою співпрацював і над "Конотопською відьмою", і над "Марією Стюарт". Вистава пропонує неординарну версію народного сюжету: козак тепер не козак, а мандрівник, який потрапляє в авіакатастрофу на своєму гелікоптері й опиняється в Антарктиці, на айсбергу. Там, на пляжі, що розташований просто поруч з айсбергом та захаращений сміттям і пластиковими шезлонгами (вистава тонко апелює до актуальних проблем довкілля) він зустрічає 12 ефектних русалок у купальниках — на відміну від мандрівника, вони не відчувають холоду, бо перебувають у потойбічному світі.
За словами художниці Тетяни Овсійчук, головною ідеєю було "відокремити в сприйнятті глядача музику Леонтовича від стереотипних, традиційних образів і перенести її в контекст загальноєвропейської культури". "Саме тому картинка у нас така "холодна", — розповідає Тетяна. — З іншого боку, саме підкреслене існування героя в обставинах, де він "чужий", створює відчуття тривоги і захоплення водночас. Звісно, хоча природа беззаперечно красива, тут підкреслено вторгнення життєдіяльності людини, навіть русалки — у модних купальниках. Світ споживання захоплює вже і дику природу, разом із засиллям пластику. Це, власне, і втілилось у пляж поблизу антарктичного айсбергу".
Для кожного, хто знайомий з цим твором Леонтовича, вистава точно виявиться сюрпризом; для тих, хто незнайомий, — стане натхненням відкрити для себе таку чарівну, імпресіоністичну, казкову музику Леонтовича. "На Русалчин Великдень" — перший великий симфонічний твір композитора, автора легендарного "Щедрика". Відомо, що композитор захопився роботою над оперою "На русалчин Великдень" і планував розширити його до повноцінної трьохактної опери — проте не встиг, адже фактично під час роботи над оперою, 23 січня 1921 року, був застрелений агентом ВЧК у батьківській хаті в селі на Вінничині. Лише у 1977 році, до 100-річчя від дня народження Леонтовича, Мирослав Скорик підготував партитуру — і опера "На русалчин Великдень" вперше прозвучала зі сцени тоді Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва.
Іван Уривський, з яким ми спілкуємося на репетиції за тиждень до прем’єри, каже, що був захоплений як музикою Леонтовича, так і містичною історією навколо створення опери, і щасливий дебютувати в жанрі опери саме з музики Леонтовича — з української класики. "Поставити оперу — моя давня мрія", — зізнається Іван. — Хоча я, звісно, не розумів, куди заходжу, бо опера — це все-таки інше, ніж драматичний театр, тут ти затиснутий рамками музичного твору і музичної форми. До того ж я дилетант у музичному театрі: тільки вчуся читати клавір і працювати з музикою, тож відчуваю себе так, ніби я вперше роблю драматичну виставу. Проба дилетанта — можна це так назвати". (Сміється.) Загалом Уривський пропонує сприймати виставу як казку, гру, а ще закачати собі кілька треків Леонтовича і слухати в навушниках так, як ми слухаємо іншу улюблену музику, адже "це дуже класна музика, про яку ми мало знаємо".
"Проба дилетанта" виглядає щонайменше дуже ефектно — і тут треба віддати належне талантові Уривського збирати навколо себе команду блискучих молодих талантів. Так, Тетяна Овсійчук розповідає, що однією з найскладніших сценічних задач було створення айсберга. "Айсберг був центром просторового рішення від самого початку обговорення, але постало питання, як саме зробити таку декорацію, витримавши масштаб і відчуття величі". Допомогли в цьому художники-бутафори, які мали досвід створення масштабних об’єктів для кіномайданчиків — художник Сергій Западня з командою, які свого часу робили декорації для фільму Олеся Саніна "Довбуш".
Що стосується костюмів, то в них іронічно підкреслені розбіжності між двома світами, людським і потойбічним, який уособлюють русалки: чоловіки-мандрівники вбрані у теплі об'ємні пуховики, а русалки — в купальники. Є в образах і відсилання до української культури: одна з найефектніших сцен — перевдягання русалок у наречених, чуттєва та водночас трохи моторошна. "На Рівненщині, звідки я родом, є традиція ховати померлих незаміжніх дівчат у весільних сукнях. Свого часу, в дитинстві, це мене візуально вразило. Звідси й виникли образи русалок-наречених у виставі", — розповідає Тетяна Овсійчук. За її словами, костюми акторів підкреслюють спокусливість цивілізації, адже навіть міфологічні істоти слідують за модою. Головні партії виконують зірки Національної оперети: Козак — тенори Максим Бусел, Дмитро Кифорук; Нова Русалка — сопрано Анна Кірш, Катерина Ясенчук.
Богдан Струтинський, директор-художній керівник Національної оперети, каже, що перемовини з Іваном Уривським велись майже чотири роки, аби співпали всі графіки. Спочатку Уривський мав ставити "Запорожець за Дунаєм", потім виникла ідея опери "На русалчин Великдень". Струтинський зазначає, що це унікальна прем'єра для сучасної України, адже це певною мірою "першовідкриття Леонтовича в українському театрі".
"На русалчин Великдень" — четверта прем’єра Уривського в цьому сезоні: після "Підступності і кохання" у Франківському драматичному театрі, "Хазяїна" в театрі на Подолі та "Марії Стюарт" у Національному академічному театрі Франка. На репетиції Іван помітно захоплений процесом, роботою з артистами і музикою, проте коли спілкуємося в курилці театру, помітні і його червоні очі, і загальна втома. "Просто так співпали домовленості зі всіма театрами", — пояснює Іван. — Чотири прем’єри за сезон — загалом не так багато, але для мене це перебір: відчуваю, що творчі потужності вже не ті, що були на початку сезону ".
Одразу після прем’єри Уривський разом із командою театру Франка вирушає на гастролі у Словенію, а потім — на Авіньйонський театральний фестиваль, де покажуть "Калігулу". Ну а новий сезон Іван Уривський розпочне постановкою за кордоном.
Фото: Vic Bakin
Грумінг: Dasha Barskaya
