Київ-Тбілісі: як дістатися з України та корисні контакти в Грузії
Привіт! Мене звати Настя, до 24 лютого я працювала smm-менеджеркою та мешкала в Харкові. Так сталося, що вибухи заскочили мене в Києві на Виноградарі, куди я приїхала разом зі своєю кішкою, щоб доглянути кота друзів, доки вони перебували за кордоном.
Спершу думок про евакуацію не було. Мене не покидала надія, що бойові дії — це тимчасове явище й невдовзі я поїду додому в Харків і буду в безпеці. Першу ніч провела у ванній кімнаті, здригаючись від вибухів, що лунали просто за вікном. 25 лютого мені запропонували виїхати за місто, але, не добігши до автівки, я потрапила під артилерійський обстріл, від якого врятувалася, випадково побачивши на своєму шляху відкрите сховище. У руках були лише дві переноски з котами, тому, забігши вниз, я накрила їх своїм пальтом, щоби трішки зігріти й заспокоїти, а сама 5 годин проспала на холодній підлозі, доки зверху гуділа ворожа авіація та їхали танки з фашистською Z-символікою. Ця подія так налякала мене, що сама лише думка про те, щоб вийти зі сховища наверх, жахала мене. Я лишалася внизу аж до 5 березня. Іноді підіймалася до квартири нагодувати тварин.
Пам’ятаю, як набрала їм повну ванну води на той випадок, якщо мене вб’є снаряд дорогою до них. Це було страшно. А одного разу щось настільки гучно вибухнуло, що перелякані коти все розкидали в коридорі. Я дуже плакала, що мене не було поруч, щоб захистити їх у ту мить. Весь цей час мої батьки, які проживають у Грузії, нервували за мене та шукали шляхи, як змусити мене вийти назовні й поїхати з Києва. Саме 5 числа, завдяки волонтерам, це вдалося втілити. Я залишила останні речі, забрала котів і поїхала до вокзалу з чоловіком, який допомагає з трансфером таким, як я. Вартість проїзду з Виноградаря до центрального вокзалу ~ 500 грн. Першим пунктом моїх мандрів був Львів. Як ви знаєте, дістатися туди було важко через величезний потік людей, які евакуювалися, так само як і я. Але мені пощастило — один з волонтерів на вокзалі буквально провів мене до вагона, біля якого майже не було людей, і я доїхала зручно, сидячи в купе. Тому звертайтеся до волонтерів — вони завзято допомагають кожному українцеві й радо підкажуть, куди підійти.
У той час, коли я роздумувала – їхати чи ні, моя подруга з Харкова зазнала горя через ворожі дії окупантів: у її квартиру влучила ракета, доки вона сама спускалася вниз по сходах. Дивом врятувавшись, подруга пересиділа ніч у харківському метро, дісталася до вокзалу тунелями й поїхала до Полтави. Тому рішення забрати її з собою в Грузію було миттєвим та очевидним. Зустрілися ми у Львові, перебули в цьому чудовому місті кілька діб та, знову ж таки, завдяки волонтерській організації вирішили їхати до Польщі. Коштів за перевезення з українців не беруть. Якщо маєте паспорт — це добре. Якщо є закордонний паспорт — ще краще! Навіть якщо строк його дії сплив, це не страшно, адже на перетин кордону це ніяк не вплине. Документів на котів я не мала, але їх пропустили без питань. Коли ми вирушили автобусом зі Львова, нас попередили, що ніхто не знає, до якого міста на кордоні нас привезуть, адже водії підлаштовуються під затори, яких на дорогах тепер багато через евакуаційні рейси.
Нас довезли до Зосина, там уже ми поспілкувалися з місцевими волонтерами, знайшли машину до Кракова й вирушили туди. Чому саме Краків? Заздалегідь ми придбали квитки Краків-Кутаїсі (авіакомпанія Wizz Air). Наскільки я знаю, для українців є безплатні квитки, але придбати їх — дуже складне завдання, бо квитки миттєво розбирають. Нам пофортунило, ми взяли квитки за 20$, усі наступні коштували вже від 100$. Діставшись до Кракова, ми зіштовхнулися з тим, що на вокзалі величезна кількість людей, які сплять навіть на підлозі. Це пов’язано з тим, що Польща ще з березня переповнена біженцями з різних куточків України. Тому, якщо ви бажаєте заселитися в безплатне житло, вам треба підготуватися до того, що на вокзалі доведеться провести величезну кількість часу й простояти у довгих чергах. Нам пощастило, адже ми мали кошти. Тож після ночі на вокзалі, наступного ж ранку заселилися до місцевого хостела. Дуже вдячні волонтерам, які постійно підходили до нас, готували теплою та смачною їжею. Окрема вдячність за те, що моїм котам дали дуже багато корму (як сухого, так і вологого). Для тварин війна й переїзд стали величезним стресом, вони відмовлялися від їжі й води, а також дуже нервували через гучні звуки.
Для українців у Польщі транспорт безплатний. Як і відвідування музеїв. Також вважаю за важливе попередити про те, що в Польщу з тваринами пускають, а на борт літака до Грузії вже ні. Своїх тварин я залишила в сім’ї друзів у Варшаві й запевнена в їхній безпеці та спокої. Але якщо прагнете рятувати тварину, то дуже уважно перегляньте правила перевезення через кордон. На крайній випадок чотирилапих вихованців можна тимчасово залишити у волонтерів, які йдуть назустріч українцям у цих питаннях майже в кожній країні. Нині ми перебуваємо в Тбілісі та почуваємося в безпеці. Відразу з літака нас забрали мої батьки й допомогли влаштуватися на новому місці.
Якщо ви з України та знайшли свій прихисток у Грузії, пишіть мені в insta (@_lubyanaya_), раптом шукаєте будь-яку допомогу. Корисна інформація для вас:
— Гаряча лінія для допомоги українцям у Грузії: 144
— За заявою мерії, громадяни України можуть безплатно їздити місцевим транспортом, а також відвідувати спортивні центри, музеї, театри, бібліотеки тощо. Гаряча лінія мерії: (+995) 322 722 222
— Якщо ви з дитиною, то можете без проблем влаштувати її до школи або в дитячий садочок (наскільки я знаю, нещодавно в Тбілісі відкрилась українська школа). Гаряча лінія міністерства освіти та науки Грузії: (+995) 322 200 220
— Якщо вам потрібна медична допомога, то збережіть контакт швидкої допомоги для українців: (+995) 032 2 550 505. Окрім того, ви можете отримати ваучер на 100 ларі (~ 1000 грн) від аптечної мережі Pharmadepo або JPS, показавши український паспорт
— Адреса та номер пункту гуманітарної допомоги для українців (з 13:30 до 16:00 там можна безплатно пообідати): Shota Nishnianidze St, 12 | (+995) 557 620 170.
Єдина думка, яка крутиться у голові — скоріше б повернутися додому, коли буде більш-менш безпечно, та влаштовувати нове життя й відбудовувати Неньку. Сподіваюся, що це буде дуже скоро, і ми побачимо ще багато статей на тему нашої Перемоги та повернення українців додому. Тримаймося, друзі. Правда за нами. Все буде Україна!
