Пам'яті військового кореспондента Макса Левіна
Зоряна Стельмах написала есей про військового кореспондента Макса Левіна, який був убитий росіянами 13 березня 2022 року біля села Мощун на Київщині під час документування злочинів окупантів.
Макс ніколи не любив пафосних слів, тому, мабуть, дуже сміявся б, якщо почув би про себе: "Фотограф, громадянин і людина, яка брала на себе відповідальність". Та це і є найоб’єктивніша його характеристика. Макс захопився фотографією ще в юнацтві; мріяв мандрувати й досліджувати світ. Але з огляду на події – спочатку Майдан, а далі війна, – вважав за обов'язок показувати правду через історії звичайних людей, які пішли захищати свою землю. Я відрізню його роботи без підписів і посилань: ці фото дійсно унікальні — щирі, чесні, вони уповні передають емоції, настрої й дух подій. Він відчував людей – і блискуче передавав це у зніманнях.
Він любив життя, і воно вирувало навколо. Не дивно, що стільки встигав: знімати війну, ходити в гори, сплавлятись на каяках, вигадувати "пригодоньки" (його слівце) у клубі відповідального батьківства Father's Club, вести документальний мультимедійний проєкт про осмислення трагедії в Іловайську After Ilovaisk, боротися проти дискримінації чоловіків у Men's Rights Ukraine. Найважливішим його проєктом, утім, були діти – четверо синів, яких любив понад усе. Все решту він робив з думкою про них, про їхнє майбутнє в Україні. Тепер справа його життя жива, а він – ні.
У цій війни ми втратили багато талановитих, відданих і сміливих співвітчизників, які жили по-справжньому. Макс серед них. Його фотографії мандрують світом і розповідають про війну Росії проти України. Колись діти дивитимуться на фото військових – і впізнаватимуть своїх батьків, дорослі щороку перечитиватимуть спогади про Іловайськ, а світ далі відкриватиме для себе історію України – зокрема й через знімання Макса.
Текст: Зоряна Стельмах
