Меценатка Катерина Загорій — про любов до мистецтва, власне коріння та Україну майбутнього
Меценатка, співзасновниця благодійного фонду Zagoriy Foundation Катерина Загорій розповідає про те, що значить бути меценаткою і чому світом рухає небайдужість.
Катерина Загорій — учасниця першого друкованого видання Vogue Ukraine Leaders 2024.
На сторінці Катерини Загорій у фейсбуку в розділі "робота" зазначено одразу п’ять місць: фармацевтична компанія "Дарниця", медичний проєкт "Сильні серця", благодійний фонд Zagoriy Foundation, якими вона керує, та Український Католицький Університет і Аспен інститут, де є членкинею Сенату та Наглядової ради відповідно. "А ще у нас своя невеличка соціальна ферма Zagos Farm та центр адопції собак та котів Varangian Dogs&Cats Adoption Center в Яремче, який ми відкрили під час війни, бо зрозуміли, що врятовані на вулицях тварини вже не вміщаються в нас удома", — сміється енергійна Катерина, яка зустрічає мене у світлому офісі Zagoriy Foundation у Рильському провулку, за хвилину пішки від Софії Київської.
Найперше звертаю увагу на роботу харківського стритарт-художника Гамлета Зіньковського — Загорій розповідає про родинну колекцію сучасного мистецтва: від Олександра Архипенко до вже згаданого Гамлета. Саме таким є образ сучасної української меценатки: людини, чиї інтереси охоплюють мистецтво, освіту, медицину і соціальні проєкти. На запитання, чому вони з чоловіком, власником фармацевтичної компанії "Дарниця" Глібом Загорієм, це роблять, вона відповідає: "Тому що можемо".
Є враження, що Катерина Загорій встигла прожити два життя. До 2016 року вона була відома як одна з найуспішніших медіаменеджерок країни. Соціологиня за освітою, у 2002-му переїхала з рідного Львова до Києва і очолила Індустріальний телевізійний комітет — фактично визначала, яким бути українському телебаченню. У 2014-му, після Революції гідності, пішла на державну службу: "Хотілося застосувати все, що знаєш і вмієш, на користь країні". Упродовж двох років Катерина була членкинею Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, проте пішла з посади, коли вийшла заміж.
"Мабуть, моя історія не дуже пасує сучасному світові, адже моя кар’єра цілком змінилась, коли я одружилася вдруге, — сміється Катерина. — Все просто: мені хотілося зробити свій внесок у родинний бізнес". У 2015-му разом із чоловіком вони заснували Zagoriy Foundation — зараз це "бюро соціальних проєктів", як називає його сама Катерина. Завдяки якому родина Загорій прагне зробити Україну країною щасливих людей, які "знають свою історію, спадщину та пишаються тим, що є українцями".
Свій перший соціальний проєкт вона реалізувала ще студенткою: працювала в фонді Сороса "Відродження" і пізніше запустила у Львові ініціативу "Помічники Святого Миколая", в межах якої збирала кошти для дітей-сиріт. Зізнається, що меценатку в ній виховала родина: "Мене ростили з розумінням, що тобі мусить бути небайдуже до всього навколо". Катерина — з традиційної галицької сім’ї з лемківськими традиціями, на свята вони ходили в церкву — вона і досі так робить. "Моя прабабуся Устина, яку заслали в табір через те, що в голодні роки взяла з колгоспу їжу, аби погодувати дітей, завжди казала: християнство вчить нас, що ніхто за тебе нічого не зробить; все, що ти вчинив, до тебе і повернеться".
У родині Загорій традиції були частиною повсякдення: "Мої бабусі – одна на Хмельниччині, друга на Івано-Франківщині — носили вишиванки. На столі стояла косівська кераміка, на стіні висіли ікони". Саме тому сьогодні Zagoriy Foundation ставить собі за мету розповідати через реалізовані проєкти, що "ми окремий народ із давніми традиціями, що ми ніякі не браття росіянам".
Одна з таких ініціатив — проєкт "#Витоки. Путівник українськими звичаями", запущений цієї весни. Він розроблений передусім для українських бізнесів і компаній, щоб ті могли інтегрувати українські традиції у свою корпоративну культуру — і воднораз із Валентиновим днем відзначати Івана Купала чи Яблучний Спас. "Ми залучили етнографів, істориків та фольклористів", — розповідає Катерина. Поки на сайті можна ознайомитися з традиціями святкування Великодня, а в соцмережах — з весняним і літнім обрядовим календарем. "Я народилася на Івана Купала, вдома це було велике свято: всі приїздили в село до бабусі, веселилися, стрибали через ватру. Я впевнена, що все це мусить стати частиною популярної культури".
Іще один проєкт Zagoriy Foundation — підтримка Софії Київської. У 2020 році разом із партнерами фонд встановив у соборі інноваційне швейцарське обладнання BioDry, яке допомагає усунути надмірну вологість. Вона називає меценатську підтримку Софійського собору своєю великою історією, адже мріє, аби "в голові у кожного українця Софія була незрушимим символом, і про неї знав увесь світ". У дворі Софії родина Загорій посадила дерево і Катерина часто ходить подивитися, як воно росте.
Вона із захопленням говорить про речі, які наповнюють її життя: від фармацевтики (під час повномасштабної війни Загорій долучилася до операційної роботи в компанії "Дарниця") і дронів (фонд їхньої родини опікується військовою допомогою) до власної колекції вишиванок, найстаріша в якій налічує понад 140 років. Катерина вірить, що секрет успіху — в зануренні у свою справу: "Я залучаюсь особисто в усі наші проєкти, щоб зрозуміти, як це працює зсередини". З весни 2022 року вона їздить з гуманітарною та медичною допомогою на деокуповані території на Київщину, Харківщину, Херсонщину, — і так у розмовах з місцевими та з військовими про їхні потреби виникла нові ініціативи — простір для військових "Гальт", який відкриває клуби та коворкінги для військових, та "Простір спільного добра" — центр розвитку для локальної громади та внутрішньо переміщених осіб у Яремче.
Кожен її ранок починається з нарад у "Дарниці", де сьогодні працює понад тисяча співробітників. На моє запитання, скільки триває робочий день, Загорій каже: "Я легко працюю зранку до вечора. А ще є діти (Катерина та Гліб Загорій виховують чотирьох: наймолодшому 14 років, старшому — 20), три собаки, два коти, кілька альпака, кози, корови, коні, бджоли та колекція вишиванок та кераміки, якими я займаюся, — це те, на що я перемикаюсь. До великої війни у мене був список подорожей-мрій — дуже хочеться потрапити на Аляску, в Африку, на Сейшели, —– але поки з цим почекаємо до перемоги, маю багато справ у Києві".
Фото: Denys Manokha
Текст: Дар'я Слободяник
Стиль: Olga Slon
Зачіски: Lera Gornostay
Макіяж: Nata Strilchuk
Читайте також
"Ми можемо робити дуже великі і круті речі": Катерина Приймак (VETERANKA) — про гендерну рівність, зміни в суспільстві, активізм та команду
"Мрію, щоб українське документальне кіно посіло своє місце на світових фестивалях": продюсерка Дар’я Бассель
