23 червня 1994 року відбулася прем’єра одного з найкультовіших фільмів в історії кінематографу — "Форрест Гамп". Картина Роберта Земекіса з Томом Генксом у головній ролі заснована на однойменному романі 1986 року й розповідає про кілька десятиліть життя Форреста Гампа (в англійській мові ім’я співзвучне з фразою forest gump, тобто "лісовий бовдур"), розумово відсталого, але неймовірно добросердого хлопця з Алабами, який мимоволі впливає на деякі визначальні історичні події в Сполучених Штатах у XX столітті.
Фільм мав величезний успіх як серед глядачів, так і критиків. Він став найкасовішим фільмом року в Америці й заробив понад 677 мільйонів доларів США в усьому світі в прокаті. Стрічка також здобула шість премій "Оскар", включно з категорією "Найкращий фільм". У 2011 році Бібліотека Конгресу відібрала картину для збереження в Національному реєстрі фільмів США як "культурно, історично або естетично значущий". У річницю прем’єри стрічки vogue.ua згадує 15 прекрасних висловлювань, почутих у ній.
- Біжи, Форрест! Біжи!
- Життя як коробка шоколадних цукерок: ніколи не знаєш, яка начинка тобі трапиться.
- Мама завжди казала, що про людину багато що можна сказати за її взуттям: куди вона йде, звідки прийшла. Я переносив дуже багато черевиків.
- Коли я народився, мама назвала мене на честь героя Громадянської війни генерала Натана Бедфорда Форреста. Начебто вони були далекими родичами. Цей генерал заснував клуб Ку-Клукс-Клан. Мама говорила, що це ім’я має нагадувати мені, як часто ми робимо вчинки, у яких немає жодного сенсу.
- Ти завжди будеш собою, тільки різним.
- Нам пояснювали, що у В’єтнамі все буде зовсім не так, як в Америці. Якщо не брати до уваги пивних банок і барбекю, це було правдою.
- Я думав, що мене знову відрядять до В’єтнаму. Але нагорі вирішили, що найкраще застосування для мене в боротьбі з комуністами — це пінг-понг.
- Мама завжди говорила, що людина має попрощатися з минулим, перш ніж іти далі.
- Я не знаю, хто має рацію — мама чи лейтенант Ден. Чи є в кожного своя доля, чи всіх нас вітер носить по життю, як перекотиполе.
- Мама говорила, що смерть — це частина життя. Як би я хотів, щоб це було не так.
- Мама говорила, що людина обійдеться лише найпотрібнішим. Решта — це показуха.
- Я, можливо, не дуже розумний, але я знаю, що таке любов.
- Кумедно, як ми запам’ятовуємо те, що відбувається: я не пам’ятаю як народився, що отримав у подарунок на перше Різдво і як уперше вирушив на пікнік, але я пам’ятаю, як уперше почув найпрекрасніший голос у світі.
- Думки — це камені, і що їх більше, то ми важчі.
- Чи всі мають долю, чи ми летимо по життю, як пір’їнка на вітрі?