До Vogue UA Conference 2023 залишилося
SOLD OUT

Нелегка промисловість: Тетяна Соловей про етичність модного виробництва

Від наснажливих прикладів до приголомшливих фактів — тема етичності модного виробництва не сходить зі сторінок медіа.

Колаж, міжнародна ініціатива Fashion Revolution

"На вас працюють 23 раби" — отримую результат тесту на ресурсі SlaveryFootprint. Тест являє собою серію запитань про масштаби придбання й використання одягу, взуття, гаджетів, а також споживання їжі. Відповівши на них, можна отримати орієнтовну кількість "рабів". Я дізналася про цей тест зі слів Ембер Валлетти, яку недавно призначили sustainability editor Vogue UK. Сім років тому модель і активістка запустила онлайн-магазин Master & Muse: просувала етичні бренди — тепер проєкт функціонує як інформаційна платформа. У його межах Валлетта співпрацювала з некомерційною просвітницькою організацією Made in a Free World, яка висвітлює теми примусової праці. Запуск їхнього презентаційного продукту — онлайн-тесту SlaveryFootprint — був присвячений 149-й річниці "Прокламації про звільнення рабів" Авраама Лінкольна.

Від результатів тесту мої модні друзі впадають в істерику: 43, 45, 81! Водночас знайомі програмісти пояснюють, що цифри завищені щонайменше в шість із половиною разів. Хай там як, а на рівні першої реакції тест спрацював: той, хто його пройшов, перейнявся гострим почуттям провини й прагненням змінювати світ на краще. Щоправда, не зовсім розуміючи як: адже офіційно рабства немає. Водночас, за даними Міжнародної організації праці, 40,3 мільйона людей піддаються примусовій праці — у найрізноманітніших сферах, від будівництва до виробництва техніки, одягу й взуття.

Реклама

Навесні 2013 року на бангладеській фабриці Rana Plaza, що спеціалізувалася на пошитті одягу, трапилася трагедія, після якої ігнорувати питання етики модного виробництва вже неможливо. На фабриці неодноразово фіксували порушення умов праці, а 24 квітня відбулося обвалення будівлі, загинуло 1134 людини, постраждали 2500. На згадку про цю подію з 2014 року за міжнародної ініціативи Fashion Revolution у соцмережах щорічно проходить флешмоб, присвячений питанням етики виробництва, #whomademyclothes. 24 квітня кожен може сфотографувати бирку будь-якого предмета зі свого гардероба й поставити це актуальне питання позначеному на ній бренду. Україна приєднувалася до флешмобу Fashion Revolution у 2016 році.

На урядових рівнях відбувається поступове визнання проблеми. Велика Британія прийняла у 2015 році закон про сучасне рабство, що визначає порядок юридичного захисту потерпілих. У 2017 аналогічний закон під назвою Devoir de Vigilance набрав чинності у Франції.

Соціолог Оксана Дутчак за запитом некомерційної організації ССС (Clean Clothes Campaign — "Кампанія за чистий одяг"), яка опікується питаннями охорони праці працівників легкої промисловості, у 2017 році провела дослідження умов роботи у швейній і взуттєвій індустрії України. Як виявилося, у нашій країні відшивають продукцію понад двадцять брендів — переважно категорії мас-маркет, але є й представники преміального сегмента, причому близько 30% продукції надсилають до Німеччини. "Ситуація на українських фабриках, які працюють для західних брендів, може різнитися від підприємства до підприємства, але загалом у галузі спостерігаються ті самі проблеми, які асоціюються з азійськими потогінними фабриками. Серед них: низькі (часто дуже низькі) зарплати, робота понад нормативні 40 годин на тиждень, екстремальні температури в цехах (особливо влітку), тиск на працівників і пряме їх залякування, порушення законодавства". Ба більше, за іронією долі, каже дослідниця, самим швалям часто бракує зарплати на новий одяг, і багато хто з них купує вживані речі з Європи — можливо, зшиті тут же, в Україні.

"Лише на прибуток орієнтуються системи, які не беруть до уваги потреби інших людей. Виробництво безлічі товарів сьогодні супроводжується експлуатацією людських або природних ресурсів", — говорить Джуліан Пролман, що заснував бренд аксесуарів Ministry of Tomorrow у 2011 році. MOT випускають базові сумки, краса яких — в історії їхнього створення. У 2018 році бренд оголосив про відкриття флагманського виробництва в передмісті Найробі — Кібері, найбільших нетрях Кенії. Тут закрійники, що працюють повний день, отримують гідну зарплату (втричі вищу за мінімальну в країні), на вихідних для всіх охочих влаштовують майстер-класи із шиття, у виробництві сумок використовують веганську шкіру з Італії і Японії, а на їхній підкладці з індійської органічної бавовни — маска воїна, омаж племені масаї. За винятком перевезень, у процесі яких атмосферу забруднюють викиди СО2, кожен етап виробництва зразково-показовий. Джуліан мріє масштабувати проєкт на всі нетрі світу й каже, що принцип "не нашкодь" не має сприйматися як складно втілюваний. Про те, як фінансово підтримати таку модель, Джуліан замовчує.

Поки системні зміни не відбулися, приклади виробництв у проблемних регіонах, орієнтованих на традиційні ремесла, стають промокампанією етичного підходу в моді. Всі вони об’єднані історіями людей, яким їхня робота рятує життя, і історіями про ремесла, що зберігаються за допомогою тієї ж роботи. Завдяки програмі Ethical Fashion Initiative, що пов’язує кооперативи в місцях соціальних лих і компанії модної індустрії, бренди Vivienne Westwood, Stella McCartney і Marni представляли лімітовані лінії аксесуарів, виготовлені в співпраці з майстрами з Буркіна-Фасо, Гани та Кенії. Компанія Maiyet працює з артизанальними кооперативами Монголії, Індії та Індонезії, а плоди спільної праці реалізують у преміальному ритейлі в усьому світі. Можливо, і в Україні історії про подібний досвід допоможуть розпочати дискусії про права працівників легкої промисловості.

Текст: Тетяна Соловей

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.