Реквієм за мрією: Веня Брикалін — про те, як дизайнери пророкують майбутнє
Останній місяць на тлі подій, що відбуваються, я часто згадую весняно-літній показ німецького лейбла GmbH. Він відбувся торік у червні в межах чоловічого Тижня моди в Парижі. Творці GmbH Бенджамін Александр Хасебі й Серхат Ісік — улюбленці альтернативної fashion-тусовки. Заради їхнього шоу преса й баєри готові вирушити в будь-яке місце Парижу — у надії побачити нову зухвалу моду, якої в офіційному розкладі показів не так багато. Цього разу караван попрямував у V округ.
Дизайнери справдили очікування. У внутрішньому дворі Національного інституту для глухих дітей вони показали холоднокровну жінку-кілера в однобортному пальті відтінку International Klein Blue й сучасного Принца Персії в брючному комплекті фантастичного кольору фуксії. Інші моделі були одягнені в білі аеродинамічні сукні, обтислі спортивні топи під штани з високою посадкою. На головах у них були зав’язані хустки, подібні до мусульманських капорів, і реперські дураги. Ці хлопці й дівчата могли скидатися на працівників секретної лабораторії (без іронії) або учасників релігійного культу — і загалом здавалися провісниками якогось тривожного мультикультурного майбутнього.
Тут треба визнати: я маю слабкість до колекцій, які викликають почуття дискомфорту, спантеличують або лякають. Від шоу GmbH залишився щемливий тривожний осад — і розуміння того, що перед нами розіграли влучену в ціль версію антиутопії. Не останню роль в цьому відіграв саундтрек Лукаса Хеєріча — суміш п’янких індійських пісень і пульсівного техно.
Подібне відчуття залишилося від показу випускниці брюссельської школи La Cambre Марін Серр наприкінці лютого. Марін представляє свої колекції в другий день Паризького тижня. Важливий таймінг: за кілька днів до цього в Мілані Джорджо Армані влаштував показ за зачиненими дверима, без публіки (як сказали мені працівники однієї модної корпорації, цим він створив "небезпечний прецедент"). Місто порожніло, школи й держустанови закривали, а працівників шоурумів поспішно відряджали додому. У французькій столиці про коронавірус ще говорили як про прикре непорозуміння — публіка юрбилася й пітніла, але на покази ходила за розкладом. Про social distancing ніхто не думав.
На шоу Marine Serre встановили дзеркальний задник, а підлогу застелили перськими килимами. Червоне світло софітів заливало стелю, немов запрошення в пекло. Але розум дизайнера працює витонченіше. Показ відкривали моделі в білих накидках з вишивкою рішельє на рівні очей і чорних респіраторних масках, розшитих бісером. Поверх космічного шуму жіночий голос звідкись із піднебесся повідомляв: "Нові місяці стануть вам друзями, а сонце — ворогом".
Марін Серр — один з найзухваліших талантів у сучасній моді. Її жонглювання елементами корпоративного дрес-коду, робота з ісламською символікою і вправляння в апсайклінгу (приблизно половину одягу Серр створює з перероблених матеріалів) перетворюють покази Marine Serre на антропологічне дослідження. На одному подіумі уживаються суворі чоловіки й жінки в монументальних двобортних двійках з гострим плечем, кочівники в комплектах з вовняного печворку й дівчата в клаптевих сукнях-асамбляжах для подруги Рожевої Пантери. Зірка показів початку 2000 років Ганнелоре Кнутсен вийшла в топі й спідниці, ніби зшитих з декоративного гобелена, — і з дитиною на плечах. Такий вигляд могло мати велике переселення народів на далекі планети, якби його взялися режисерувати сестри Вачовські. Тривожно й заворожливо чарівно.
1 березня у службових справах я повертався до Києва; оглядати другу половину паризьких шоу залишилися мої колеги. Показ Balenciaga, призначений на цей день, дивився із зони вильоту аеропорту Charles de Gaulle — уривками в сториз інстаграма. І тут потрібно зняти капелюха перед креативною командою концерну Kering, якому належить бренд. Нічого подібного в моді не траплялося, мабуть, із часів показів Александра Макквіна. Декорації до показу влаштували у вигляді втопленого стадіону з порожніми першими рядами, зануреними у воду. Зверху повісили величезний LED-екран — на ньому спалахували язики полум’я й сонячні затемнення. Масштаб сценографії й точність художнього жесту вражали — я витирав сльози й заздрив тим, хто пережив це наживо. Хотіло того керівництво Balenciaga й особисто Демна Гвасалія чи ні, але цей показ став реквіємом за мрією для всієї індустрії.
У Гвасалії феноменальний смак до антиутопій — зі спогадів про своє перебудовне минуле він конструює складні похмурі світи, попутно критикуючи політичний істеблішмент й висміюючи модні стереотипи. Цього разу Демна створив ідеальну уніформу вісників Апокаліпсису: строгі чернечі ряси, сукні з метровими плечима й наглухо застебнуті пальта-футляри. По воді під розверзлими діджитальними небесами продиралися гіперборейці в мотоциклетних шкіряних костюмах, футбольній формі й обтислих атлетичних комплектах того самого кольору фуксії (двічі — збіг, три — тренд). Закривали показ дами в гібридних вечірніх убраннях: сукні Жінки-кішки Гвасалія нашив прямо на обтислі трико.
Кілька тижнів тому на онлайн-платформі The Business of Fashion вийшов подкаст за підсумками нового сезону. Під завісу редактор і оглядач сайту Тім Бленкс вимовив фразу, яка на той момент видавалася майже блюзнірством, а сьогодні, у світлі офіційних заяв про перенесення й скасування наступних чоловічих Тижнів у Мілані, Лондоні й Парижі та липневого кутюрного, звучить цілком правдоподібно. Він запитав: "А що якщо це був останній Тиждень моди в історії?". Поки ясно, що модний календар будуть усіма силами реанімувати, але якщо Бленкс мав рацію, то найкращого фінального акорду, ніж шоу на потонулому стадіоні, не придумаєш. Подивимося, на чиєму боці опиниться історія.